Справа № 2018/2-566/11

 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 31.03.2011               

        Київський районний суд м. Харкова

Головуючий-суддя                           Золотарьова Л.І.

За участю секретаря                        Сергєєвої В.С.   

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженною відповідальністю «ОТП Факторінг України" про визнання кредитного договору недійсним в частині та зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженною відповідальністю " «ОТП Факторінг України" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач 23.06.2010 року звернувся до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_2»в особі Харківської обласної філії ЗАТ “ОТП ОСОБА_2”, в якому просив визнати недійсними кредитний договір в частині  надання грошових коштів у сумі 148 000,00 дол.США  для приховання  позики речей, визначених родовими ознаками, якими є 148000,00 доларів США. В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 12.07.2006р. між ним та  АКБ «ОСОБА_2 Україна», укладено кредитний договір. У 2006 році АКБ «ОСОБА_2 Україна»був придбаний ЗАТ «ОТП ОСОБА_2», згідно до п.2 кредитного договору ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 148000 дол.США на купівлю нерухомого майна під фіксовану процентну ставку за користування кредитом у розмірі 11% річних. Зазначає, що частина договору, відповідно до якої кредитор надав позичальнику кредит у розмірі 148000,00 Дол.США  є удаваною та приховує собою позику речей, визначених родовими ознаками, якими є 148 000,00 доларів США та пояснює це тим, що відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України, законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України є грошова одиниця –гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Стверджує, що під терміном «грошові кошти», не можна розуміти долари США. Вони не виступають  в якості «грошових коштів»в Україні.  Зазначає, що річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Отже долар США є річчю, яка визначена родовими ознаками та вимірюється  числом та мірою. Вказує, що кредит надавався позичальнику на купівлю нерухомості і, що речі, які передавалися позичальнику не можна використати з метою, визначеною у п.2 договору та п.1.2 частини 2 договору, і таким чином ОСОБА_2 та позичальник  домовились  про надання позики,  яка повинна  бути використана  на придбання продукції, а продавці товарів та послуг не могли отримати від позичальника  в якості  оплати будь-які інші кошти, ніж грошові кошти у національній валюті України –гривні і що договором не передбачено, що позичальник буде використовувати для оплати товарів долар США, чим підтверджується, що представник Банку усвідомлював та передбачав, що саме за національну  валюту України можна сплатити за спожиті товари та послуги, а й запропонував позичальнику спосіб приховання дійсного правочину, яким є позика речей, визначених родовими ознаками, якими є 148 000,00 Дол.США. На підставі вказаної норми, кредитний договір був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили відносини сторін регулювання правилами щодо правочину, який  сторони насправді вчинили, а саме –правочин по позиці речей, визначених родовими ознаками, якими  є 148 000,00 дол.США

 26.08.2010 року представник відповідача ПАТ “ОТП ОСОБА_2” (далі ОСОБА_2) звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 1285207,39 грн. та судові витрати у розмірі 1820,00 грн.. В своїх доводах посилається на те, що 12.07.2006 року між АКБ «ОСОБА_2 Україна»та відповідачем був укладений кредитний договір, згідно якого він отримав 148000 дол.США на купівлю нерухомого майна строком по 12.07.2021 року зі сплатою відсотків 11,00% річних. У 2006р. АКБ «ОСОБА_2 Україна»був придбаний ЗАТ «ОТП ОСОБА_2», правонаступником всіх прав та обов`язків якого є ПАТ «ОТП ОСОБА_2». Відповідно до кредитного договору, відповідач прийняв на себе зобов’язання щодо погашення суми кредиту; сплачувати відсотки за користування кредитом. Взятих на себе зобов’язань відповідач не виконав, в зв’язку з чим, виникла заборгованість. У зв’язку з неналежним виконанням умов договору, станом на 10.08.2010 року виникла заборгованість в розмірі 137 440,85 Доларі США, що за курсом НБУ на 10.08.2010р. становить 1084408,31 грн., несплачених відсотків за користування кредитом в розмірі 25 449,82 Доларів США, що за курсом НБУ на 10.08.2010р. становить 200 799,08 грн.

Ухвалою Київського районного суду за клопотанням представника відповідача зазоволено замінено відповідача по первісному позову та позивача по зустрічному позову на ТОВ  "Факторінг Україна".

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 за первісним позовом позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Проти зустрічного позову заперечував.

Представник відповідача ТОВ "ОТП Факторінг Україна"по первісному позову просив позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Проти вимог первісного позову про визнання недійсними кредитного договіру в частині  надання грошових коштів у розмірі 148000,00 дол.США  для приховання  позики речей, визначених родовими ознаками, якими є 148 000,00 доларів США  заперечував.

Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, всебічно й повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, вважає необхідним позовні вимоги по первісному позову залишити без задоволення, а зустрічну позовну заяву задовольнити в повному обсязі з наступних підстав.

  Згідно до Договору купівля –продажу кредитного портфелю укладеного 12 листопада 2010 року продавець «ОТП ОСОБА_2»продав а покупець ТОВ «ОТП Факторінг Україна»купив право на кредитний портфель».

   Як зазначено в матеріалах справи, 12.07.2006р. між Акціонерним комерційним Банком «ОСОБА_2 Україна»та ОСОБА_1, укладений кредитний договір № ML 700/558/2006 від 12.07.2006 р., останній отримав  кредит у розмірі 148000 дол.США на купівлю нерухомого майна під фіксовану процентну ставку за користування кредитом у розмірі 11% річних зі строком повернення до 12.07.2021 року.

   Відповідно до п.1.1 частини 2 кредитного договору, в порядку, передбаченому цим договором, ОСОБА_2 надає позичальнику кредит у розмірі та валюті, визначеній у частині № 1 договору, а позичальник приймає кредит, зобов`язується належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов`язання, як вони визначені у цьому договорі.

Як зазначено в частині 7 Кредитного договору, умови кредитування відповідно до п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»позивачем отримано до укладення цього договору. Підписання позивачем ОСОБА_1 кредитного договору підтверджує отримання ним умов кредитування відповідно до п. 2. ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Судом достовірно встановлено те, що при укладенні спірного договору позивачу були відомі усі умови договору та не існувало ніяких інших умов, які б примусили його прийняти ці умови на вкрай невигідних для себе умовах.

   В порушення умов укладеного між банком та відповідачем кредитного договору, відповідач відмовляється виконувати свої зобов’язання з повернення боргу в строк та на умовах, встановлених сторонами в кредитному договорі, в зв’язку з чим у ОСОБА_1 утворився борг за кредитом в розмірі 1 285 207, 39 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» «кошти –гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент». Отже, отримуючи кредит в іноземній валюті, у позичальника, виникає зобов’язання повернути його у тій самій валюті у якій кредит був отриманий.

 Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений термін відповідно до умов договору.

 Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

  Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

  Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

 Таким чином, при укладенні цього договору в іноземній валюті та беручи на себе певні обов’язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, сторони за договором повинні були усвідомлювати, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинні були передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.

 Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України –гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використанні іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на територій України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, є: Закон України «Про банки і банківську діяльність», Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Закон України «Про Національний банк України». Зазначені нормативні акти визначають, що банк має право здійснювати свою діяльність на підставі виданої НБУ ліцензії.

Відповідно до ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Використовуючи своє право, надане вказаною ліцензією на банківську діяльність і дозволом на здійснення операцій з валютними цінностями, банк залучає вклади в іноземній валюті, у тому числі і на міжнародних валютних ринках. По вкладах, залучених в іноземній валюті,  банк  має зобов'язання повернути грошові кошти і заплатити відсотки відповідно теж в іноземній валюті. Укладаючи з позичальником кредитний договір в іноземній валюті, банк від свого імені і на свій ризик розміщує залучені раніше валютні кошти. Тому в кредитних договорах передбачено умови повернення кредитних коштів в тій валюті, що і кредит. Ці умови дозволяють банку належним чином виконувати свої зобов'язання перед вкладниками у відповідності до чинного законодавства України.

Згідно з ч. 1 ст.49 цього Закону розміщення залучених коштів від свого імені визнається кредитною операцією.

Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Таким чином, відповідно до положень ЗУ «Про банки і банківську діяльність»банк на підставі банківської ліцензії має право здійснювати кредитування в іноземній валюті.

   В судовому засіданні доводи представника позивача про те, що кредитний договір є удаваний в частині надання кредитних коштів у сумі 148000,00 доларів США, а насправді приховує собою позику речей, визначених родовими ознаками якими є 148000,00 дол.США, та те, що  відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України, законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України є грошова одиниця –гривня, суд вважає не доведеними.

    Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому основний закон держави н встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

   Відповідно до статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

   Відповідно до п. в,г. ч. 4. ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" індивідуальні ліцензії видаються у разі: в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

   З вищевикладеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

   Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті про що зазначено у Листі НБУ від 07.12.09 р. № 13-210/7871-22612.

     Відповідно до ст. 44 Закону України «Про Національний банк України, НБУ діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.

    До компетенції НБУ у сфері валютного регулювання та контролю належить видання нормативно - правових актів щодо ведення валютних операцій.

  У відповідності до пункту 8.12. «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», затверджених постановою Правління НБУ від 30.05.2007 р. №200 визначено, що фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій.

    При цьому, згідно п. 5.3. Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженого постановою Правління НБУ від 17.07.2001 р. N 275, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 за №15-93. Відповідно до п. 2.3 зазначеного Положення за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Таким чином, законодавство України чітко та однозначно визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити в іноземній валюті та бути суб'єктом кредитних зобов'язань (правовідносин) в іноземній валюті.

Більш того, спеціальне законодавство в сфері банківської діяльності не містить норм, якими забороняється банкам надавати кредити в іноземній валюті.

Що стосується валютного законодавства, то відповідно до вимог ст. 1 Декрету КМУ, надання кредитів в іноземній валюті відноситься до валютних операцій.

Здійснення валютних операцій може мати місце на підставі генеральних чи індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Індивідуальна ліцензія на проведення вказаних операцій необхідна лише у тому випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Однак, на сьогоднішній день законодавством не встановлено термінів і сум кредитів в іноземний валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.

Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками або іншими фінансовими організаціями) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.

Водночас, відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). Так як, отримувачем за валютними операціями (зокрема, операціями щодо сплати позивачем процентів за користування кредитом та інших платежів) виступав відповідач, що має банківську ліцензію та дозвіл на право здійснення операцій з валютними цінностями, то з цього слідує, що індивідуальна ліцензія на використання іноземної валюти як засобу платежу не потрібна.

  Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є  умови про предмет, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів  даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б з однієї із сторін має бути досягнуто згоди.  

Як вбачається з матеріалів справи, згідно п. 7.2 вищезазначеного  кредитного договору,  підписанням цього договору  Сторони підтверджують, що будь-які умови цього договору є істотніми і підлягають виконанню в порядку передбаченому цим договором.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами ( договорами) між клієнтом та банком.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що позивач свідомо звернувся до банку з метою отримання  кредиту саме в іноземній валюті та згідно п. 7.2. договору підтвердив, що повністю розуміє всі умови договору, свої права та обов'язки за договором і погоджується з ними.

У відповідності до вимог ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а  також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; - правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; - правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

У відповідності до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В судовому засіданні достовірно встановлено те, що при укладенні спірного договору сторонами  дотримано вимоги, передбачені ст. 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та правові підстави для  визнання його недійсним –відсутні. Також в материалах справи відсутні правові підстави для визнання кредитного договору недійсними в частині  надання грошових коштів у сумі 148000,00 дол.США  для приховання  позики речей, визначених родовими ознаками, якими є 148 000,00 доларів США.  

В судовому засіданні позивач не надав підтвердження, що кредитний договір був укладений під натиском “Банку”, без роз*яснення умов укладання зазначеного договору та без ознайомлення з наслідками порушення умов договору.

Таким чином суд вважає  безпідставними та хибними, що кредитний договір є удаваний в частині  надання кредитних коштів у сумі 148 000,00 дол.США а насправді приховує собою позику речей, визначених родовими ознаками якими є 148000,00 Дол.США, та те, що  відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України, законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України є грошова одиниця –гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто стверджує, що під терміном «грошові кошти», який використовується у ст. 1054 ЦК України не можна розуміти долари США. Вони не виступають  в якості «грошових коштів»в Україні.

 Судом не вбачається підстав про визнання кредитного договору недійсним в частині надання грошових коштів у сумі 148000,00 Доларів США для приховання  позики речей, визначених родовими ознаками, якими є 148 000,00 доларів США, проте встановлено, що відповідачем ОСОБА_1 не було належним чином здійснено протягом тривалого часу виконання своїх грошових зобов’язань встановлених сторонами в укладеному кредитному договорі, у в зв’язку з чим позовні вимоги  ПАТ «ОТП ОСОБА_2»підлягають  задоволенню.

Суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги за первісним позовом не підлягають задоволення, а позовні вимоги ПАТ «ОТП ОСОБА_2»за зустрічним позовом підлягають задоволенню в повному обсязі.   

Суд постановляє  рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Керуючись ст. ст. 8, 10,11, 15, 60, 61, 118-120, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст. 15, 16, 192, 203, 215, 526, 530, 533, 610, 651, 1050,1049,1054, 1060 ЦК України,   суд –

                                                                            Вирішив:

      В задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

     Зустрічний позов Товаристрва з обмеженною відповідальністю "ОТП Факторінг УЦкраїна" - задовольнити.

     Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Товаристрва з обмеженною відповідальністю "ОТП Факторінг УЦкраїна"  1285207 (один мільйон двісті вісімдесят п`ять тисяч двісті сім) грн. 39 коп. - суму заборгованості за кредитним договором.

     Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Товаристрва з обмеженною відповідальністю "ОТП Факторінг УЦкраїна" 1820 (одну тисячу вісімсот двадцять) грн. 00 коп. –судові витрати.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Харківської області через Київський районний суд м. Харкова протягом 10 днів з дня його проголошення.

Головуючий –