Номер провадження: 22-ц/813/2157/22

Номер справи місцевого суду: 522/11959/19

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.

Доповідач Князюк О. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2022 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого - Князюка О. В.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря – Дерезюк В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державної казначейської служби України та Держави Україна в особі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19.11.2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду,-

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

15 липня 2019 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа військова прокуратура Південного регіону України про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Згідно до змісту позовних вимог, позивач просив:

-стягнути за рахунок коштів державного бюджету через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій органів досудового слідства та суду в розмірі 377 369 грн. та понесені судові витрати в розмірі 13 250 грн.

-стягнути за рахунок коштів державного бюджету через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 , компенсацію моральної шкоди, завданої йому незаконними діями органів дізнання, досудового слідства та суду в розмірі 5 000 000 грн.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.09.2015 р. старшим слідчим Військової прокуратури Південного регіону України Фуштеєм І.М. за дорученням заступника військового прокурора Південного прокурору України Нетужийлова Є.В. до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про кримінальне правопорушення та розпочате досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015160690000049 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. 24.09.2015 р. співробітниками поліції - УПЗСЕ ГУМВС України в Одеській області та слідчим військової прокуратури Південного регіону України було проведено затримання ОСОБА_1 за підозрою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. З цього моменту та на протязі періоду часу з 24.09.2015 р. по 28.02.2019 р. (3 роки 8 місяців 4 дні або 1342 дні) ОСОБА_1 перебував в статусі особи, яка притягається до кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні № 42015160690000049 (в суді № 521/18160/15-к) за обвинуваченням у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України (отримання неправомірної вигоди). Після тривалого розгляду зазначеної кримінальної справи у суді Малиновським районним судом м. Одеси було постановлено ухвалу від 28.02.2019 р., якою було закрите кримінальне провадження в частині обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, за відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення. За роки, проведені під слідством та судом, доказуючи свою невинуватість, ОСОБА_1 , зазнав матеріальних втрат, отримав величезну психологічну травму та зазнав моральних страждань. Зазначені матеріальна та моральна шкода були завдані діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду при обставинах викладених у позовній заяві.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду – задоволено частково.

Стягнуто із Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заробіток, не одержаний ним за час відсторонення від роботи, у розмірі 377 369, 00 грн. (триста сімдесят сім тисяч триста шістдесят дев`ять гривень 00 копійок) та судові витрати у розмірі 13 250 грн. (тринадцять тисяч двісті п`ятдесят гривень 00 копійок).

Стягнуто із Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій органів дізнання, досудового слідства та суду, у розмірі 3 500 000, 00 (три мільйони п`ятсот тисяч гривень 00 копійок).

В іншій частині позову – відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

04 січня 2021 року Державна казначейська служба України подала апеляційна скарга на вищевказане рішення суду, відповідно до вимог якої, просила рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19.11.2020 року скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

20 січня 2021 року від Держави Україна в особі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону також надійшла апеляційна скарга на вищевказане рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог якої, апелянт просить суд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19.11.2020 року скасувати, та прийняти нове рішення яким у задоволенні позову ОСОБА_2 Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду відмовити.

Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги

Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги Державна казначейська служба зазначає наступне:

По-перше, вказує, що Державна казначейська служби є самостійною юридичною особою, яка самостійно несе відповідальність за своїми зобов`язаннями, в повному обсязі виконує завдання та функції і ніяких прав та законних інтересів позивача не порушувала.

Апелянт звертає увагу суду на той факт, що оскільки шлях виконання судових рішень визначений у спеціальному законодавстві та не потребує деталізації у резолютивній частині судового рішення, рішення у вказаній частині підлягає скасуванню.

По-друге, апелянт вважає, що судом першої інстанції була порушена територіальна підсудність, оскільки кримінальне провадження відносно позивача було закрите Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 28.02.2019 року.

По-третє, вважає, що судом першої інстанції при здійсненні розрахунку не отриманої заробітної плати не правильно застосовано Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100. Надає власний розрахунок за яким, сума відшкодування втраченого ОСОБА_1 заробітку, у разі встановлення судом підстав для її відшкодування, повинна складати 204 474,14 грн, та зазначає, що з огляду на вказане, оскаржуване рішення в цій частині є незаконним та підлягає скасуванню.

По-четверте, Державна казначейська служба України вважає, що судом першої інстанції необґрунтовано завищено суму відшкодування моральної шкоди.

Також, апелянт зазначає, що оскільки судом першої інстанції не встановлено наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями посадових осіб Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону та моральною шкодою, а також її настання, відсутні підстави для задоволення позовної заяви.

Доводи апеляційної скарги Держави Україна в особі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону

Апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, не обґрунтованим та таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Вказує на те, що безпідставним є висновок суду щодо нібито наявності підстав для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду у випадку закриття кримінального провадження судом у зв`язку із відмовою прокурора від підтримання обвинувачення.

Апелянт також заперечує щодо розрахунку розміру втраченого позивачем заробітку проведеного з порушенням визначеного законодавством порядку та без урахування всіх обставин справи, що свідчить про безпідставність задоволення позовних вимог про стягнення втраченого за час відсторонення від роботи заробітку у сумі 377 369 грн.

Також, відповідач не погоджується з розрахунком розміру моральної шкоди виконаним судом першої інстанції за час перебування позивача під слідством та судом.

З огляду на зазначене в апеляційній скарзі, апелянт вважає, що сул першої інстанції в процесі розгляду справи допустив неправильне застосування норм матеріального права та як наслідок, висновки суду викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи, а оскаржуване рішення суперечить засадам розумності, виваженості та справедливості.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22.01.2021 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19.11.2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду було залишено без руху. Роз`яснено апелянту, що у разі невиконання ухвали суду в зазначений строк, суддею буде прийняте процесуальне рішення передбачене ст. 357 ЦПК України.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08.02.2021 року апеляційну скаргу Держави Україна в особі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19.11.2020 року було залишено без руху, повідомлено апелянта про необхідність виправити недоліки апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали суду. Роз`яснено апелянту, що у разі невиконання ухвали суду в зазначений строк, суддею буде прийняте процесуальне рішення передбачене ст. 357 ЦПК України.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22.02.2021 року було відкрито провадження за апеляційною скаргою Державної казначейської служби на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19.11.2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24.02.2021 року справу було призначено до розгляду на 26 серпня 2021 року на 11 годину 30 хвилин в приміщенні Одеського апеляційного суду.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29.03.2021 року було відкрито провадження за апеляційною скаргою Держави Україна в особі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19.11.2020 року.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29.03.2021 року справу було призначено до розгляду на 26 серпня 2021 року на 11 годину 30 хвилин в приміщенні Одеського апеляційного суду.

26 серпня 2021 року розгляд справи було відкладено на 17 лютого 2022 року о 09:30 год.

17 лютого 2022 року в судове засідання з`явилися представник апелянта – ОСОБА_3 , та представник позивача – адвокат Глазов О.О.

Представник прокурати – Бескровний М.О. апеляційну скаргу підтримав. Просив суд її задовольнити.

Представник позивача заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, просив суд оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Інші учасники справи до суду не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у ч. ч. 1, 2 ст. 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. У разі відсутності таких даних, а також у разі подання заяви (заяв) про бажання прийняти участь у справі особисто, суд відкладає судове засідання на іншу дату.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вказана цивільна справа тривалий час перебуває в провадженні апеляційного суду, учасникам справи була надана можливість реалізувати свої процесуальні права з доведення своєї позиції по справі, вони реалізували свої процесуальні права ще до введення державою карантину.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, тривалий розгляд справи, баланс інтересів учасників справи у її якнайшвидшому розгляді, усвідомленість учасників справи про розгляд справи, а також те, що учасники справи реалізували своє процесуальне право щодо участі у судовому засіданні під час розгляду справи та висловили свою процесуальну позицію, тобто створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, наявності у справі достатніх матеріалів для її розгляду по суті, колегія суддів ухвалила справу розглянути за вищевказаною явкою.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини.

Судом встановлено наступні обставини:

19.09.2015 р. старшим слідчим Військової прокуратури Південного регіону України Фуштеєм І.М. за дорученням заступника військового прокурора Південного прокурору України Нетужийлова Є.В. до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань було внесені відомості про кримінальне правопорушення та розпочате досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015160690000049 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

24.09.2015 р. співробітниками поліції - УПЗСЕ ГУМВС України в Одеській області та слідчим військової прокуратури Південного регіону України Березівським Ю.О., в лівій полосі руху по АДРЕСА_1 , було проведено затримання ОСОБА_1 . Підставою для затримання, за версією слідчого, стало те, що ОСОБА_1 застали безпосередньо після вчинення злочину. (протокол затримання особи від 24.09.2015 р.).

О 00:19 годин 25.09.2015 р. ОСОБА_1 було вручене повідомлення про підозру, згідно із яким ОСОБА_1 підозрювався у тому, що він, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище – керуючий справами Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, при пособництві ОСОБА_4 , 18.09.2015 о 15 годині в ресторані «Апшерон» за адресою: АДРЕСА_2 висловив громадянину ОСОБА_5 , як представнику ТОВ «Капітан лімітед», прохання надати неправомірну вигоду у розмірі в сумі 3000 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України складало 64 794,3 грн. за вчинення в інтересах ОСОБА_5 дій з використанням наданої влади та службового становища – організацію підписання уповноваженою особою Малиновської районної державної адміністрації Одеської міської ради схеми розміщення майданчика для паркування автомобільного транспорту за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 65 В (на розі вул. Радісна) та підтверджень її погодження, а також засвідчення гербовою печаткою адміністрації факту погодження цієї схеми. 23.09.2015 близько 15 години 30 хвилин, у приміщенні кафе-бару «Гурман» за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 20, та 24.09.2015 близько 17 години 18 хвилин в автомобілі Toyota Land Cruizer, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , біля будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Гайдара 13а за посередництвом ОСОБА_4 одержав від вказаної особи неправомірну вигоду в значному розмірі.

Таким чином, ОСОБА_1 підозрювався, а потім обвинувачувався у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України – прохання службової особи, яка займає відповідальне становище, надати неправомірну вигоду і одержання неправомірної вигоди у значному розмірі для себе та третьої особи за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дій з використанням наданої їй влади та службового становища.

За твердженнями позивача, які в цілому підтверджуються наданими копіями кримінального провадження, та не спростовувались відповідачами по справі, безпосередньо при затриманні ОСОБА_1 , в присутності великої кількості людей на вулиці, був витягнутий зі свого автомобіля співробітниками поліції із застосуванням грубої фізичної сили та покладений на капот автомобіля, а в його автомобілі (марки BMW д/н НОМЕР_3 ) розпочався обшук. Зазначені обставини було зафіксовано на відеокамеру, запис з якої є додатком до протоколу обшуку від 24.09.2015 р.

Відповідно до змісту зазначеного протоколу обшуку в автомобілі було виявлено 1000 доларів США, за версією слідства, переданих в якості неправомірної вигоди.

Згідно із змістом постанови прокурора військової прокуратури від 28.02.2019 р., погодженої з заступником військового прокурору Південного регіону України Сиводєд І., обшук в автомобілі позивача було проведено з численними порушеннями Кримінального процесуального кодексу України.

Одразу після затримання ОСОБА_1 заявляв про відсутність відношення до будь-яких кримінальних правопорушень, а також те, що вилучені в його автомобілі грошові кошти були підкинуті. (протокол затримання від 24.09.2015 р., протокол допиту від 25.09.2019 р.).

Після затримання ОСОБА_1 був доставлений до Ізолятора тимчасового тримання ГУНП в Одеській області, де перебував до 28.09.2015 р.

Після затримання позивача за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення на офіційному веб-сайті Військової прокуратури Південного регіону України (https://vppdr.gp.gov.ua) та на інформаційних сайтах Одеської області, було розміщено повідомлення про затримання ОСОБА_1 за отримання неправомірної вигоди. Відповідні обставини підтверджуються доданими до позовної заяви інформаційними публікаціями, роздрукованими з мережі Інтернет.

25.09.2015 р. ОСОБА_1 було доставлено до Приморського районного суду м. Одеси для обрання відносно нього міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 25.09.2015 р. клопотання прокурора було задоволено та застосовано відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Одеському слідчому ізоляторі УДПСУ в Одеській області строком на 60 діб з визначенням суми застави в розмірі 1 000 428 грн .

Зазначена ухвала була оскаржена з підстав недоведеності прокурором обґрунтованості пред`явленої підозри та відсутності ризиків, а також очевидною відсутністю складу злочину, в скоєнні якого підозрювався ОСОБА_1 . Але 01.10.2015 р. Апеляційний суд Одеської області відмовив у задоволені апеляційної скарги адвоката Глазова О.О. та ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 25.09.2015 р., залишив без змін.

Крім того, 25.09.2015 р. та 28.10.2015 р. слідчим суддею Приморського районного суду м. Одеси також було задоволено клопотання прокурора та надано дозвіл на проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ), а також постановлено ухвали про накладення арешту на майно ОСОБА_1 (автомобіль, квартира).

15.10.2015 р. слідчим суддею Приморського районного суду м. Одеси було задоволено клопотання прокурора про відсторонення ОСОБА_1 від посади керуючого справами Малиновської районної адміністрації строком на 2 місяці. У подальшому строк дії відсторонення продовжувався на підставі ухвал суду за відповідними клопотаннями прокурора, що додані до матеріалів справи. Зокрема строк відсторонення від посади продовжувався до 17.10.2017 р.

28.09.2015 р. ОСОБА_1 був переведений з Ізолятора тимчасового тримання до Одеського слідчого ізолятора УДПСУ в Одеській області де перебував до 29.12.2015 р.

Під час проведення досудового слідства по цій справи стороною захисту та дружиною ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , подавались скарги щодо неналежного органу досудового слідства по зазначеному кримінальному провадженню, які були або проігноровані або відхилені. (лист ГПУ №№ 10/1/2-24701-15 від 21.10.2015, від 09.11.2015 р.).

Крім того, на стадії досудового слідства, за не спростованими відповідачами твердженнями позивача, стороною захисту надавались слідчому докази відсутності у ОСОБА_1 взагалі повноважень та можливості на здійснення дій, які інкримінували йому згідно до повідомлення про підозру та обвинувального акту, що підтверджувало відсутність складу злочину, передбаченого ст. 368 КК України. Зокрема надавались: лист Департаменту надання адміністративних послуг № 147/01-27 від 30.10.2015 р., лист МРА № 3556/01-20 від 23.10.2015 р., лист. МРА 3851/0420 від 19.11.2015 р..

Проте, зазначені докази до уваги стороною обвинувачення прийняті не були та кримінальне провадження було направлене до суду з обвинувальним актом.

05.11.2015 р. ОСОБА_1 був вручений обвинувальний акт та 10.11.2015 р. кримінальне провадження № 42015160690000049 надійшло до Малиновського районного суду м. Одеси для розгляду по суті.

20.11.2015 р. Малиновським районним судом м. Одеси було розглянуте питання про призначення справи до розгляду та продовження строку тримання ОСОБА_1 під вартою з визначенням суми застави у розмірі 482 300 грн. За поясненнями представника позивача, не спростованим відповідачами та підтвердженими довідками про доходи (які надавались суду при обранні запобіжного заходу), у позивача не було фінансової можливості для внесення зазначеної суми застави, у зв`язку із чим, він залишився під вартою.

29.12.2015 р., позивач був звільнений у зв`язку внесенням застави на підставі ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 28.12.2015 р., якою було зменшено розмір застави до 110 240 грн. При цьому, після звільнення позивача з під варти та до 17.10.2017 р., він не мав можливості вийти на місце працевлаштування, адже строк відсторонення від посади послідовно продовжувався, що позбавляло позивача можливості отримувати заробітну плату.

Згідно із наявними в матеріалах справи журналів судових засідань починаючи з початку літа 2018 року, коли прокурору вкотре було повідомлено про необхідність забезпечення явки свідків по справі (журнал судового засідання від 31.05.2018 р.), представники державного обвинувачення не з`являлись до судових засідань, що стало предметом скарги до Генеральної прокуратури України з боку сторони захисту (скарга від 22.09.2018 р., лист ГПУ № 19/2-133070ВИХ-18 від 27.09.2018 р., лист Прокуратури Одеської області № 19-р-18 від 03.10.2018 р., лист Військової прокуратури Південного регіону України № 15-695-вих. 18 від 02.11.2018 р.).

На підставі розпорядження міського голови про звільнення № 434-К від 02.04.2018 р. ОСОБА_1 був звільнений з займаної посади.

Мотивувальна частина

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 22 червня 2017 року у справі N 6-501цс17 та відповідає усталеній судовій практиці Верховного Суду, зокрема постановам від 13 березня 2019 року у справі N 454/1462/16-ц, від 16 червня 2020 року у справі N 711/1550/17, від 02 червня 2021 року у справі N 200/15268/15.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, норми якої згідно із ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” є джерелом національного права, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. На недопустимості порушення вимог цієї статті багато разів наголошувалось ЄСПЛ, в тому числі, в рішеннях по справах: Сіреджук проти Украі?ни (Siredzhuk v. Ukraine рішення у справі від 21 січня 2016 року, заява № 16901/03), Кривошеи? проти Украі?ни (Krivoshey v. Ukraine, рішення у справі від 23 червня 2016 року, заява № 7433/05).

Відповідно до ст. 1176 ЦК України, шкода завдана, фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладання адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" (далі – Закон) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Пунктом 2 частини 1 ст. 2 Закону передбачається, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно із ст. 3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

Відповідно до ч.ч.1, 5 і 6 ст.4 Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У відповідності до пунктів 4, 10 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 р. № 6/5/3/41 (далі - Положення) завдана громадянинові шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Громадянинові повертаються суми, сплачені ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги. До цих сум відносяться суми, сплачені ним адвокатському об`єднанню (адвокату), за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.

Таким чином, зазначене законодавство передбачає відшкодування шкоди (збитків) у повному обсязі.

Крім того, право на відшкодування шкоди в повному обсязі гарантоване й ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 11 Закону також встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов`язані роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.

З урахуванням позиції Великої палати Верховного суду, зокрема: постанова Великої палати Верховного суду від 03.10.2018 р. по справі № 713/216/17; постанова Великої палати Верховного суду від 13.06.2018 р. № 755/13879/16-ц; постанова КЦС ВС від 28.03.2018 р. по справі № 757/32334/15-ц, постанова ВССУ від 19.04.2017 р. № 346/4623/15-ц, відповідні спори необхідно розглядати в позовному провадженні за правилами цивільного судочинства.

Таким чином, позивач має право на звернення до суду, діючи відповідно до норм цивільного судочинства та ст. 55, ст. 124 Конституції України, якими зокрема передбачено те, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Оскільки Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Позов по цій справі подано у спосіб, передбачений пунктом 8 ч.2 ст.16 ЦК України та спрямований на захист цивільного права позивача.

За викладених обставин та вимог нормативно-правових актів суд вважає, що позивач отримав право, передбачене ст.ст.1 і 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" на відшкодування як моральної так і матеріальної шкоди, яка була йому завдана в результаті його незаконного затримання, взяття і тримання під вартою, безпідставного пред`явлення обвинувачення у скоєні злочину, обмеженням в праві на працю, обшуками за місцем роботи, мешкання та в автомобілі. При цьому, розмір відповідного відшкодування повинен визначатись на підставі конкретних обставин справи та наданих сторонами доказів.

На обґрунтування заявленого розміру матеріальної шкоди, позивач надав «Розрахунок невиплачених ОСОБА_1 сум у зв`язку із його відстороненням від посади та притягненням до кримінальної відповідальності в період 25.09.2015 по 05.04.2018 р.», з посиланням на довідку Малиновської районної адміністрації ОМР № 0658/01-20 від 15.03.2019 р. на адвокатський від 11.03.2019 р., розпорядження одеського міського голови: № 27 Пр від 04.12.2015 р. “Про преміювання керівників та заступників керівників виконавчих органів Одеської міської ради до Дня місцевого самоврядування у 2015 р.”, № 27 Пр від 25.10.2016 “Про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань керівниками та заступниками керівників виконавчих органів Одеської міської ради у 2016 р.”, № 31 ПР від 24.11.2016 р. “Про преміювання керівників та заступників керівників виконавчих органів Одеської міської ради до Дня місцевого самоврядування у 2016 р.”, № 36 ПР від 20.12.2016 р. “Про преміювання керівників та заступників керівників виконавчих органів Одеської міської ради у грудні 2016 р. з нагоди державного свята – Нового року”, № 07 Пр від 07.03.2017 р. “Про преміювання керівників та заступників керівників виконавчих органів Одеської міської ради у грудні 2016 р. з нагоди державного свята – Міжнародного жіночого дня”, № 25 Пр від 25.10.2017 “Про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань керівниками та заступниками керівників виконавчих органів Одеської міської ради у 2017 р.”, № 28 ПР від 24.11.2017 р. “Про преміювання керівників та заступників керівників виконавчих органів Одеської міської ради до Дня місцевого самоврядування у 2017 р.”, № 34 ПР від 18.12.2017 р. “Про преміювання з нагоди державного свята – Нового року керівників та заступників керівників виконавчих органів Одеської міської ради у грудні 2017 р.”, лист-відповідь МРА ОМР № 0981/01-20 від 18.04.2019 р. на адвокатський запит від 08.04.2019 р., лист-відповідь МРА ОМР № 1360/01-20 від 30.05.2019 р. на адвокатський запит від 27.05.2019 р., а також довідку № 1768/01-20 від 01.07.2019 р.

З урахуванням наведених доказів позивач зазначає, що сума невиплачених грошових коштів ОСОБА_1 за відповідний період (матеріальна шкода), складає: 377 369 грн.

Проте, суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що наданий позивачем розрахунок матеріальної шкоди здійснено не у відповідності до чинного законодавства України.

Разом з тим, керуючись принципом jura novit curia ("суд знает законы"), відповідно до висновків Верховного суду, які містяться в постанові ВП ВС від 04.12.2019 р. по справі № 917/1739/17, вважає за належне застосувати необхідні норми діючого законодавства України.

Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100) та від 05 травня 1995 року № 348 «Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100» (підпункт 1 пункту 9 Положення).

Відповідно до положень пункту 2 частини ІІ «Період, за яким обчислюється середня заробітна плата» Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

25.09.2015 року Малиновської районною адміністрацією Одеської міської ради на запит адвоката була видана довідка вих. № 3115/01-20 щодо розміру доходів ОСОБА_1 з помісячним зазначенням сум отриманих доходів за 2015 рік, яка була долучена до позовної заяви при зверненні до суду. Листом Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради № 1984/01-20 від 24.07.2020 р. з довідкою із деталізації складових частин сум доходів отриманих ОСОБА_1 в період за червень – вересень 2015 року включно, було надано інформацію щодо деталізації сум середньомісячного заробітку для визначення розміру відшкодування шкоди для його обчислення у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Таким чином позивач був відсторонений від виконання свої обов`язків у зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності в період з 29.05.2015р. по 17.10.2017р., а 02.04.2018р. звільнився за своєю заявою.

З урахуванням довідки про оплату за 2 останні місяці перед його притягненням в розмірі 14703,34 грн. та : на 43 робочих дні (=) то розмір заробітку за 1 робочий день складатиме 683,88 грн.

При розрахунку розміру відшкодування шкоди згідно із Порядком № 100, та вищезгаданими доказами, сума матеріальної шкоди повинна складати 683,88 грн. х 598 раб дні= 408 957,88 грн.

При цьому, враховуючи, що самим позивачем до стягнення було заявлено лише 377 369 грн., суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в цій частині повністю.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачу заподіяної моральної шкоди, оскільки страждання, які зазнав ОСОБА_1 у зв`язку із ушкодженням здоров`я, протиправною поведінкою щодо нього, приниженні його честі, гідності та ділової репутації перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із діями відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду не в повній мірі погоджується із висновком суду першої інстанції щодо визначеного розміру відшкодування моральної шкоди, з огляду на таке.

Представником прокуратури в апеляційній скарзі наводяться доводи, зокрема, щодо відсутності підстав для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду у випадку закриття кримінального провадження судом у зв`язку із відмовою прокурора від підтримання обвинувачення, посилаючись на те, що ст. 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" не встановлено права на відшкодування шкоди у випадку відмови прокурора від обвинувачення.

Проте, судом відхиляються такі доводи представника апелянта, адже пунктом 2 частини 1 ст.2 Закону передбачається, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

З постанови прокурора про відмову від обвинувачення, яка стала процесуальною підставою для постановлення ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 28.02.2019 р. про закриття кримінального провадження в частині обвинувачення ОСОБА_1 , випливає, що відмова від обвинувачення була обґрунтована саме «не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати», а також встановленням суттєвих порушень при проведені досудового слідства у відповідному кримінальному провадженні .

Таким чином, закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1 відбулось саме у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Слід зазначити, що п.2 ч.1 ст.2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" визначається не конкретний вид процесуального рішення (на відміну від пункту 1 ч. 1 ст. 2 Закону), а лише відповідна підстава, зокрема, не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Призначення та мета Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" передбачає відшкодування шкоди особі саме у випадках її незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та застосуванню до неї заходів процесуального примусу.

При цьому, як і у випадку визначення розміру відшкодування моральної шкоди, суд зобов`язаний керуватись імперативними вимогами ст. 3 Конституції України та правильно оцінювати мету відповідного Закону – відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Крім того, право на відшкодування шкоди передбачено також ч.5 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.56 Конституції України, ст.1176 ЦК України.

Визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд повинен виходити із засад розумності та справедливості. З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, а тому суди, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

Однак суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1  3 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, який є очевидно завищеним, не обґрунтували належним чином співмірність заявленої до стягнення суми засадам розумності та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Наведене узгоджується із висновками, зробленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі N 752/17832/14-ц.

Статтею 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, при цьому суд зобов`язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом (ч. 3 ст. 13 Закону). В даному випадку мінімальна сума відшкодування становить 120 268 грн (відповідно з 24.09.2015 року (протокол затримання та допиту та до 28.02.2019 року (ухвала про закриття кримінального провадження)).

Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

З урахуванням усіх перелічених у позовній заяві факторів, які характеризують глибину душевних страждань позивача та їх тривалості, позивач оцінює розмір нанесеної йому моральної шкоди в розмірі 5 000 000 грн.

Обґрунтованість заявленого розміру моральної шкоди підтверджується висновком комісійної психологічної експертизи № 30/19 від 21.06.2019 р., проведеної відповідно до ст.ст.102, 106 ЦПК України, яким встановлено наявність відповідних моральних страждань у ОСОБА_1 , а також можливий розмір відшкодування – від 3 500 000 грн. до 5 000 000 грн.

На підтвердження наявності та глибини нанесеної позивачу моральної шкоди він посилається на наступні обставини, які частково підтверджені доданими до позову доказами, а також показами свідка:

Факт притягнення позивача до кримінальної відповідальності за корупційний злочин дуже суттєво та негативно вплинув на його життя, адже він мав багаторічну кар`єру державного службовця та добру репутацію чесної людини. Без наявних для цього підстав він був підданий принизливій процедурі затримання на очах великої кількості людей, коли його витягнули з автомобілю співробітники поліції із застосуванням грубої фізичної сили та поклали на капот автомобіля. З 24.09.2015 року та до 29.12.2015 року ОСОБА_1 був вимушений перебувати під вартою в жахливих умовах Одеського слідчого ізолятора, адже не мав матеріальної можливості внести заставу, у встановленому судом розмірі. ОСОБА_1 перебував у відчаї від безвихідності його положення. Перебування в умовах слідчого ізолятора та доставки його до суду на судові засідання, які не завжди відбувались, надзвичайно сильно травмували його не тільки морально, а і фізично. Зазначене травмування було пов`язане з дуже поганими умовами тримання у слідчому ізоляторі: обмежене, недостатнє для нормального перебування 4-6 дорослих осіб, задуха, антисанітарні умови у камерах, їжа, яку неможливо їсти, таргани, комари, сирість, відсутність постійного доступу до душу, неможливість залишитись наодинці. Виїзди до судових засідань супроводжувались необхідністю підійматись о шостій ранку, очікуванням у тісних «боксах», в яких набивали велику кількість людей, що не давало можливості впродовж багатьох годин присісти. Крім того, незалежно від того, на який час було призначене судове засідання заарештовані повинні перебувати в «боксах» суду весь день, та вимушені приймати їжу, яку їм надає конвой, та яка нерідко представляла собою хліб та консервовану баклажану ікру дуже сумнівного вигляду. Позивачу довелось відчути великий сором також у зв`язку з наданням достатньо великого розголосу обставин його затримання в засобах масової інформації, що відбувалось за ініціативою прокуратури, в якій вирішили не чекати вироку суду.

За твердженнями ОСОБА_1 його душевні страждання дуже сильно підсилювались, оскільки він розумів, що його дружина за відсутності достатнього об`єму грошей повинна була збирати передачі з їжею та ліками для нього. Як з`ясувалось пізніше для цього дружина ОСОБА_1 змушена була брати гроші в борг, які їх родина віддає до цього часу. Зазначені обставини були підтверджені показами свідка ОСОБА_7 , допитаного під час розгляду справи, який також підтвердив, що грошові кошти в розмірі 110 240 грн., внесені зрештою часу в якості застави, були позичені також у нього.

Після звільнення, ОСОБА_1 не мав можливості вийти на роботу, оскільки за клопотаннями прокурора суд продовжував строк дії відсторонення від посади. Тобто, ОСОБА_1 на протязі двох років був позбавлений можливості отримувати заробітну платню та засоби до існування. Позивач фактично не мав можливості реалізовувати своє право на працю відповідно до своїх здібностей та професійного рівня та отримувати заробітну платню за це. Це надзвичайно підірвало його соціальний статус та стосунки у родині, самооцінку себе як особистості. Стресова ситуація, викликана перебуванням під вартою, надзвичайно змінило звичний образ життя, навіть після виходу на волю. Коли ОСОБА_1 вийшов на своє місце роботи, за його твердженнями, у зв`язку із тим, що він продовжував бути у статусі обвинуваченого за тяжкий корупційний злочин, він зіштовхнувся з великим нерозумінням та засудженням з боку переважної кількості співробітників, з якими раніше були добрі стосунки. Це було великим соромом для ОСОБА_1 , адже усе життя він дуже опікувався своєю репутацією чесної людини, яка відповідально ставиться до своєї роботи. Така ситуація на роботі сильно позначилась на соціальній мотивації ОСОБА_1 та його самопочутті, було дуже важко працювати в обстановці суцільної недовіри. Незабаром він вимушений був звільнитись, оскільки просто не міг так працювати (розпорядження міського голови про звільнення № 434-К від 02.04.2018 р.). На ґрунті зазначених подій та засмучення, пов`язаного з необхідністю залишити улюблену роботу, у ОСОБА_1 17.04.2018 р. відбувся гіпертонічний криз, що стало причиною неявки до одного із судових засідань по його кримінальній справі. Зазначені обставини підтверджені копією журналу судового засідання від 17.04.2018 р.

Апеляційний суд оцінивши вищезазначені доводи позивача та надані на їхні підтвердження докази, вважає, їх частково обґрунтованими та підтвердженими належними та допустимими доказами.

Зокрема, з синтезуючої частині висновку комісійної психологічної експертизи #30/19 від 21.06.2019 р. випливає, що «…досліджувана ситуація призвела до кардинальної негативної зміни життя ОСОБА_1 . В результаті дій заподіювачів шкоди був суттєво порушений психологічний стан ОСОБА_1 , його соціальне функціонування. Внаслідок безпідставного затримання його правоохоронними органами 24.09.2015 р. притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, тривалий розгляд його справи у суді, були втрачені значні особистісні ресурси ОСОБА_1 (життєвий час, матеріальні витрати, моральні сили, повноцінне соціальне функціонування тощо) деякі з втрат можуть виявитись непоправними…».

Суд критично ставиться до позиції відповідача щодо відсутності доказового значення висновку психологічної експертизи для встановлення наявності моральних страждань та розміру компенсації.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: ь1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Проте, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що висновок експерта в даній категорії справ щодо визначення розміру моральної шкоди не має визначального характеру, та може бути врахований при визначенні суми моральної шкоди, що підлягає стягненню судом.

Із урахуванням встановлених у цій справі обставин, колегія суддів вважає, що у зв`язку із заподіянням позивачу страждань, розмір відшкодування завданої позивачеві моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, необхідно зменшити до 1 000 000,00 грн. Зазначений розмір відшкодування моральної шкоди є таким, що відповідає принципам розумності, виваженості та справедливості.

Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби про те, що ГУ Державної казначейської служби в Одеській області не є учасником спірних правовідносин, не мають значення для вирішення цього спору, оскільки залучення або ж не залучення до участі у таких категоріях спорів Казначейства або територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (пункт 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі N 242/4741/16-ц).

Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі N 910/23967/16 зроблено висновок про те, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

Таким чином, зазначення судом першої інстанції у резолютивній частині рішення відомостей про суб`єкта його виконання, вид рахунку, з якого буде здійснено безспірне списання, є помилковим.

Оскільки обставини справи встановлені судом першої інстанції вірні, але неправильно застосовано норми матеріального права, оскаржуване судове рішення в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди необхідно змінити.

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА:

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Держави Україна в особі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону - задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19.11.2020 року – змінити.

Другий та третій абзац резолютивної частини рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19.11.2020 року викласти у такій редакції:

Стягнути із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заробіток, не одержаний ним за час відсторонення від роботи, у розмірі 377 369, 00 грн. (триста сімдесят сім тисяч триста шістдесят дев`ять гривень 00 копійок) та судові витрати у розмірі 13 250 грн. (тринадцять тисяч двісті п`ятдесят гривень 00 копійок).

Стягнути із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій органів дізнання, досудового слідства та суду, у розмірі 1 000 000, 00 (три мільйони п`ятсот тисяч гривень 00 копійок).

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 20 лютого 2022 року.

Головуючий:                                                         О. В. Князюк

Судді:                                                                         С.О. Погорєлова

                                                                                А. П. Заїкін