Справа № 2-102/11                                                                                                                 

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

19 квітня 2011 року Світловодський  міськрайонний суд Кіровоградської області  в  складі : головуючого - судді Гармаш Т.І., при секретарі - Пересунько О.А,  розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Світловодську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального центру соціального обслуговування Світловодського району про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,-

     ВСТАНОВИВ:

          Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Територіального центру соціального обслуговування Світловодського району про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. В обгрунтування своїх позовних вимог зазначає, що вона працювала у відповідача, а 30 серпня 2010 року була звільнена з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Своє звільнення вважає незаконним, оскільки відповідач мав можливість перевести її  на іншу посаду вакантну посаду, проте у супереч вимогам закону не зробив цього, а натомість прийняв на вакантну посаду, особу, яка не була працівником Територіального центру соціального обслуговування. Вважає, що своїми діями відповідач порушив її конституційне право на працю та при цьому заподіяв моральну шкоду, яка полягає у тому, що вона була позбавлена можливості отримувати заробітну плату, яка була її основним джерелом для існування, що негативно вплинуло на її стан здоров'я. Моральну шкоду вона оцінює у 5000 грн.

          У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, пославшись на обставини, якими їх обгрунтовують та на докази, що їх стверджують. Окрім цього пояснили, що позивачка не була запрошена на засідання профспілкового комітету, який розглядав питання стосовно скорочення штату, а також їй було безпідставно відмовлено у переведенні за її заявою на аналогічну вакантну посаду, а саме заступника завідувача відділення соціальної допомоги вдома. Вважає, що вона мала відповідну вищу освіту та досвід роботи для роботи на вказаній посаді.

          Представник відповідача проти позову заперечував та вказав, що звільнення позивачки відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства. Запропонувати їй переведення на іншу роботу було не можливо оскільки посада заступника завідувача відділення соціальної допомоги вдома потребувала наявності в особи спеціальної профільної освіти, або юридичної освіти.  

          Заслухавши доводи сторін, з'ясувавши обставини справи, перевіривши докази суд дійшов наступного висновку.

          Судом встановлено, що позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 22.09.2008 року. 04.01.2010  року була переведена на посаду фахівця 2 категорії відділення організації і надання грошової та натуральної допомоги територіального центру соціального обслуговування населення (а.с.5-11).

          Відповідно до наказу від 30 серпня 2010 року № 75 –к  ОСОБА_1 була звільнена з посади фахівця із соціальної роботи відділення організації і надання грошової та натуральної адресної допомоги  на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 45).

          Відповідно до розпорядження голови Світловодської районної державної адміністрації Кіровоградської області № 373 –р від 23 червня 2010 року Управлінню праці та соціального захисту населення районної державної адміністрації доручено привести штатний розпис територіального центру обслуговування пенсіонерів та непрацездатних громадян у відповідність з виділеними коштами на 2010 рік. (а.с.35).

          Наказом начальника управління праці та соціального захисту населення Світловодської районної державної адміністрації № 22 від 23 червня 2010 року директору територіального центру обслуговування пенсіонерів та непрацездатних громадян було доручено привести штатний розклад у відповідність з виділеними коштами на 2010 рік, а саме скоротити штатні посади у кількості шести одиниць, згідно з чинним законодавством ознайомити працівників про скорочення (а.с.57).

          На виконання зазначеного наказу директором територіального центру був виданий наказ  № 51-к від 25 червня 2010 року, відповідно до якого підлягали скороченню штатні посади у кількості шести одиниць, зокрема посада фахівця із соціальної роботи, яку обіймала позивачка (а.с.58).

          Беручи до уваги вказані докази суд, вважає, що дійсно мало місце скорочення штату працівників територіального центру обслуговування пенсіонерів та непрацездатних громадян.

          Згідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»(із змінами), розглядаючи трудові спори, пов’язані із звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов’язані з’ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, проте, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу, або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи був він попереджений  за 2 місяці  про наступне вивільнення.

          В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона не запрошувалась на засідання профспілкового комітету, де вирішувалось питання про скорочення штату працівників у зв'язку з чим було порушене її право.

          Перевіряючи вказану обставину суд встановив, що 16 серпня 2010 року відбулось засідання профспілкового комітету Територіального центру соціального обслуговування (протокол № 8) на якому, зокрема, вирішувались питання про погодження скорочення штатного розпису працівників Територіального центру соціального обслуговування, та винесене відповідне рішення з цього питання, а саме погоджено скорочення штатних одиниць вказаних у наказі № 51 –к від 25.06.2010 року (а.с.59).

Відповідно до вимог ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником повине бути розглянуте у п'ятнадцятиденний строк у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Виходячи з того, що на засіданні профспілкового комітету Територіального центру соціального обслуговування обговорювалось питання лише про скорочення кількості штатних одиниць та приймалось рішення з даного питання, а не вирішувалось питання про надання згоди на розірвання трудового договору  з окремими працівниками на підставі подання власника або уповноваженого ним органу, то суд вважає, що розірвання трудового договору із ОСОБА_1  відбулось без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації.

За таких обставин, суд, відповідно до ст. 43 КЗпП України, зупинив провадження у справі, запитав згоду первинної профспілкової організації, Територіального центру соціального обслуговування Світловодського району щодо надання згоди на звільнення позивача.

Відповідно до протоколу від 09.02.2011 засідання розширеного профспілкового комітету працівників Територіального центру соціального обслуговування Світловодського району (а.с.130-131) профспілковий комітет ухвалив рішення про ненадання згоди на звільнення позивача ОСОБА_1  у зв’язку з недотриманням роботодавцем законодавства, що регулює порядок звільнення працівників, а саме керівник закладу не запропонувала працівникам, які підлягали вивільненню іншу роботу за наявності вакансій.

Частиною другою ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Судом встановлено, що позивач зверталась із письмовою заявою до керівника Територіального центру соціального обслуговування Світловодського району про переведення її на вакантну посаду заступника завідувача відділення соціальної допомоги вдома, та отримала відмову у зв'язку з відсутністю спеціальної профільної освіти соціального робітника або юридичної освіти (а.с.44).

З довідки (а.с. 43) вбачається, що на вакантну посаду заступника завідувача відділення соціальної допомоги вдома 02.08.2010 року був прийнятий ОСОБА_2

Статтею 60 ЦПК  України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Всупереч вимогам вказаної статті відповідач не надав доказів того, що позивачка відповідно до вимог посадової інструкції  заступника завідувача відділення соціальної допомоги вдома, не мала відповідної освіти та досвіду для роботи на вказаній посаді.

Таким чином суд приходить до висновку, що під час звільнення ОСОБА_1 відповідач допустив  порушення трудового законодавства, що є підставою для поновлення її на роботі.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, працівнику, незаконно звільненому з роботи і поновленому на роботі, виплачується за рішенням органу, який розглядає трудовий спір, середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення.

          Середньомісячний заробіток визначається згідно порядку розрахунку середньомісячної заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (змінами, внесеними постановами КМУ).

          Так, із матеріалів справи вбачається, що позивач була звільнена 30 серпня 2010 року.

          Згідно довідки про заробітну плату позивача, його середньоденна заробітна плата   складає 49 грн. 07 коп. ( а.с. 119). Період вимушеного прогулу суд вважає з 30 серпня 2010 року і по день ухвалення рішення тобто по 19 квітня 2011 року. Суму компенсації середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача суд визначає у розмірі 11237 грн. 03 коп.

          Суд також вважає, доведеним факт заподіяння незаконним звільненням позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди, оскільки наслідки, які настали для позивача, знаходяться в причинному зв’язку з діями відповідача, а тому позов в частині стягнення моральної шкоди підлягає задоволенню. Проте, розмір шкоди, який визначила позивач, суд визнає завищеним і вважає, що достатньою сумою компенсації її моральних страждань буде сума  1000  грн., яка підлягає стягненню з відповідача.

Згідно ст. 367 ЦПК України, рішення в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 1472  грн. 10 коп. підлягає негайному виконанню.

На підставі викладеного та  п.1 ст.40, ст.ст. 43, 235,237-1 КЗпП України, керуючись ст.ст. 10,11, 60, 209,212,214-215,217,218  ЦПК України,-

                                                         ВИРІШИВ:

          Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді фахівця другої категорії відділення організації надання грошової та натуральної допомоги Територіального центру соціального обслуговування Світловодського району з 30 серпня 2010  року.

Стягнути з Територіального центру соціального обслуговування Світловодського району на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 11237 (одинадцять тисяч двісті тридцять сім) грн. 03 коп. та у відшкодування моральної шкоди 1000 (одну тисячу) грн.

В решті частині позову –відмовити.

Рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення на її користь середньомісячної заробітної плати в сумі 1472 (одна тисяча чотириста сімдесят дві) грн. 10 коп. підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Кіровоградської області через Світловодський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги  протягом десяти  днів після його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Світловодського міськрайонного суду                                                        Т.І. Гармаш