ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2006 р. | № 1/58-АП-06 |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу сільськогосподарського виробничого кооперативу “Лідія”, с. Новомиколаївка Скадовського району Херсонської області (далі –СВК “Лідія”)
на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 24.05.2006
зі справи № 1/58-АП-06
за позовом СВК “Лідія”
до Херсонського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Херсон (далі –територіальне відділення АМК)
про визнання недійсним рішення.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача –Денісова Д.А.,
відповідача – Богатирьової В.М., Федосієнко М.М.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов подано про визнання недійсним рішення територіального відділення АМК від 21.12.2005 № 60/П-2 зі справи названого територіального відділення № 53/2-06 (далі –оспорюване рішення).
Постановою господарського суду Херсонської області від 22.03.2006 (суддя Губіна І.В.) у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 24.05.2006 (колегія суддів у складі: Яценко О.М. –головуючий, судді Калітіна Л.П. і Шевченко Т.М.) зазначену постанову місцевого господарського суду залишено без змін; змінено назву цього судового акта з “постанови” на “рішення”.
У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції виходили з відсутності підстав для визнання оспорюваного рішення недійсним.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України СВК “Лідія” просить прийняти постанову про скасування оскаржуваної постанови апеляційної інстанції і припинення провадження у справі. Скаргу мотивовано неповним з’ясуванням господарським судом обставин, які мають значення для справи, що, в свою чергу, потягло за собою порушення норм процесуального права у прийнятті оскаржуваного судового рішення.
У відзиві на касаційну скаргу територіальне відділення АМК заперечує проти доводів касаційної скарги, зазначаючи про їх безпідставність та необґрунтованість і про відповідність оскаржуваної постанови обставинам справи та нормам права, й просить залишити зазначену постанову без змін, а скаргу –без задоволення.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. А згідно з частиною другою статті 4 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Відповідно ж до приписів статті 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції” (далі –Закон) рішення органів Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду.
У пункті 4 Інформаційного листа Верховного Суду України від 26.12.2005 № 3.2-2005 також зазначено: “Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства (наприклад, стаття 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції” встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення)”.
Отже, спір у цій справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- оспорюваним рішенням дії СВК “Лідія”, які полягали у неподанні інформації територіальному відділенню АМК у встановлені головою цього відділення строки, визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 13 статті 50 Закону;
- цим же рішенням на СВК “Лідія” на підставі абзацу п’ятого частини другої статті 52 Закону накладено штраф у сумі 6 600 грн.;
- підставою прийняття оспорюваного рішення стало те, що:
територіальне відділення АМК у межах наданих йому повноважень щодо проведення досліджень ринку послуг з приймання, первинної обробки і зберігання зернових надіслало на адресу СВК “Лідія” запит про надання установчих документів, даних щодо обсягу виробництва, порядку зберігання зернових та їх реалізації, собівартості та рентабельності врожаю 2005 року, фінансових результатів діяльності СВК “Лідія”; строк надання інформації на цей запит встановлено було - до 29.09.2005;
- згідно з копіями журналів обліку вхідної та вихідної кореспонденції СВК “Лідія” даний запит надійшов на його адресу 26.09.2005 (понеділок), а на адресу територіального відділення АМК відповідну інформацію було надіслано 27.09.2005; згадані журнали пронумеровані, прошнуровані та скріплені печаткою СВК “Лідія”;
- територіальним відділенням АМК подано суду для огляду книгу реєстрації відповідей на запити, в якій зазначаються назви адресатів, дати та вихідні номери запитів і дати отримання відповідей на запити. З цієї книги вбачається, що інформація на запит від 20.09.2005, адресований СВК “Лідія”, надійшла 28.11.2005; цю інформацію СВК “Лідія” датовано 23.11.2005 за вих. № 1-8-289. Суд вважає, що відмітка в журналі реєстрації вихідної кореспонденції не може бути доказом фактичного надіслання відповідної кореспонденції в зазначений в цьому журналі строк;
- за твердженням представника територіального відділення АМК, названим відділенням не отримано клопотання СВК “Лідія” “на подання з попереднім висновком про порушення 16.11.2005 адміністративної справи № 53/2-05; але позивачем не оспорюється факт отримання ним цього подання, оскільки подання ним прикладено до матеріалів справи”;
- у зв’язку з ненадходженням у визначений у запиті голови територіального відділення строк необхідної інформації цим відділенням згідно з розпорядженням від 16.11.2005 № 97/р-2 розпочато розгляд справи № 53/2-06. Копію цього розпорядження та повідомлення про початок розгляду справи було одержано представником СВК “Лідія” 21.11.2005, і лише після цього названий кооператив надіслав інформацію на запит територіального відділення АМК від 20.09.2005, яку й отримано 28.11.2005.
Відповідно до статті 3 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” основним завданням названого Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб’єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються названим Комітетом у межах його компетенції. Повноваження територіальних відділень Антимонопольного комітету України визначаються цим Законом, іншими актами законодавства (частини перша і друга статті 12 Закону України “Про Антимонопольний комітет України”).
Згідно з пунктом 5 статті 17 названого Закону голова територіального відділення Антимонопольного комітету України наділений, зокрема, такими повноваженнями: при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.
Аналогічний за змістом припис містить підпункт 5 пункту 8 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням названого Комітету від 23.02.2001 № 32-р.
Статтею 22 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” визначено, зокрема, що:
- вимоги голови територіального відділення Антимонопольного комітету України в межах його компетенції є обов’язковими для виконання у визначені ним строки, якщо інше не передбачено законом;
- невиконання вимог голови територіального відділення Антимонопольного комітету України тягне за собою передбачену законом відповідальність.
Відповідно до статті 221 названого Закону суб’єкти господарювання, інші юридичні особи, їх посадові особи та працівники зобов’язані на вимогу голови територіального відділення Антимонопольного комітету України подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом, необхідну для виконання територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.
Пункт 13 статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції” визначає неподання інформації, зокрема, територіальному відділенню Антимонопольного комітету України у встановлені головою такого відділення строки як порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Згідно з частиною другою статті 52 Закону України “Про захист економічної конкуренції” за порушення, передбачені, зокрема, пунктом 13 статті 50 цього Закону накладаються штрафи у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб’єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.
З урахуванням наведених законодавчих приписів та встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи вони дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи скаржника стосуються оцінки доказів, які вже були предметом дослідження попередніми судовими інстанціями, та правильності встановлення ними фактичних обставин справи. З урахуванням приписів наведеної норми ГПК України відповідні доводи, дослідження яких перебуває поза межами повноважень касаційної інстанції, не можуть бути підставою для задоволення касаційної скарги. Водночас скаржником не наведено переконливих доводів щодо порушення чи неправильного застосування судами попередніх інстанцій визначених статтею 43 названого Кодексу правил оцінки доказів.
Не може бути визнано за обґрунтоване й твердження скаржника стосовно права органу Антимонопольного комітету України приймати рішення у справі лише за наявності відповіді суб’єкта господарювання на подання відповідного органу з попередніми висновками. Адже Правила розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 (з подальшими змінами і доповненнями) не передбачають обов’язку органу названого Комітету приймати рішення у справі тільки за наявності зазначеної відповіді.
Визначених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, так само як передбачених статтею 80 ГПК України підстав для прийняття провадження у справі.
Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 24.05.2006 зі справи № 1/58-АП-06 залишити без змін, а касаційну скаргу сільськогосподарського виробничого кооперативу “Лідія” –без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов