ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
26 вересня 2006 р. |
№ 16/631 |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. -головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу Голосіївської районної в м. Києві ради, м. Київ (далі -Райрада)
на рішення господарського суду міста Києва від 03.02.2006 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2006
зі справи № 16/631
за позовом Райради
до повного товариства “Заставне товариство “Скарбниця”, м. Київ (далі -ПТ “ЗТ “Скарбниця”)
про поновлення порушених прав власника,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -госпрозрахункова організація “Київреклама”, м. Київ (далі -ГО “Київреклама”).
Судове засідання проведено за участю представників:
позивача - Боженка Д.Є.,
відповідача -Кіліної Т.В.,
третьої особи -не з'яв.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 03.02.2006 (суддя Ярмак О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2006 (колегія суддів у складі: Григорович О.М. -головуючий, судді Гольцова Л.А. і Рябуха В.І.), у задоволенні позову відмовлено. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції виходили з того, що позивачем не було доведено порушення його прав діями відповідача зі справи.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Райрада просить скасувати оскаржувані рішення та постанову з даної справи і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Скаргу мотивовано прийняттям цих судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, в тому числі статті 382 Цивільного кодексу України, Закону України “Про рекламу”, Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 (далі -Типові правила), Порядку розміщення об'єктів зовнішньої реклами у м. Києві, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 02.12.2002 № 2159, рішення Київської міської ради від 27.01.2005 № 11/2587 “Про Правила забудови м. Києва”, статті 36 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), неврахуванням господарськими судами у вирішенні спору обставин, які мають значення для правильного його вирішення.
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- ГО “Київреклама” є спеціально уповноваженим робочим органом у розумінні пункту 5 Типових правил з питань регулювання діяльності, пов'язаної з розміщенням зовнішньої реклами; цю організацію створено Київською міською радою відповідно до пункту 30 рішення цієї Ради від 26.12.2000 № 156/1133 “Про бюджет м. Києва на 2001 рік” на виконання, зокрема, Закону України “Про рекламу”, Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”;
- ГО “Київреклама”, підпорядкованій Головному управлінню контролю за благоустроєм та зовнішнім дизайном міста Києва, виконавчим комітетом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією), делеговано певні повноваження (оформлення, реєстрацію та видачу дозволів на розміщення ОЗР, паспортів на інформаційні вивіски, укладення договорів з розповсюджувачами зовнішньої реклами на право тимчасового використання місць для розташування ОЗР тощо); у здійсненні цих повноважень ГО “Київреклама” керується Положенням про госпрозрахункову організацію “Київреклама”, затвердженим розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 15.07.2002 № 1395;
- 15.06.2004 ГО “Київреклама” і ПТ “ЗТ “Скарбниця” уклали договори №№ 1582, 1582-1 на право тимчасового користування місцем для розташування об'єкта зовнішньої реклами, за умовами яких названому товариству надано право на тимчасове користування місцем за адресою: м. Київ, Голосіївський район, вул. Тельмана, 4 на підставі погодженої дозвільної документації на розташування об'єктів зовнішньої реклами та на нього покладено обов'язок здійснювати оплату за право користування місцем; цей будинок належить до комунальної власності територіальної громади Голосіївського району м. Києва;
- ПТ “ЗТ “Скарбниця” розмістило належні йому об'єкти зовнішньої реклами за зазначеною адресою на підставі дозволів №№ 06066-44, 06067-04 на розміщення об'єктів зовнішньої реклами, виданих йому згідно з протокольним рішенням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 02.07.2004 № 13 та за згодою власників квартир будинку № 4 по вул. Тельмана в м. Києві;
- позов подано про “поновлення порушеного права власника на одноосібне розпорядження, управління та користування його майном шляхом демонтування об'єкту зовнішньої реклами відповідача із займаного ним місця на фасаді будинку № 4 по вулиці Тельмана в м. Києві за рахунок відповідача”.
Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною другою цієї ж статті встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів із зазначенням про те, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Закон не передбачає такого способу захисту цивільних прав та інтересів, як “поновлення порушеного права власника на одноосібне розпорядження, управління та користування його майном”, у тому числі шляхом демонтування певного об'єкту. Невідповідність предмета позову встановленим законом або договором способам захисту прав тягне за собою відмову в позові. Такої правової позиції дотримується й Верховний Суд України, зокрема, в постановах від 13.07.2004 № 10/732 і № 04/338.
Попередні судові інстанції не застосували у розгляді даної справи приписи статті 16 Цивільного кодексу України. Однак це не вплинуло на правильність резолютивних частин оскаржуваних рішення та постанови, а тому визначених законом підстав для скасування цих судових актів не вбачається.
Керуючись статтями 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду міста Києва від 03.02.2006 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2006 зі справи № 16/631 залишити без змін, а касаційну скаргу Голосіївської районної в м. Києві ради -без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов