ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
27 вересня 2006 р. |
№ 2-22/555-2006 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
|
головуючого |
Кривди Д.С., |
|
суддів: |
Жаботиної Г.В., Уліцького А.М. |
|
розглянувши касаційну скаргу |
МПП з правом найняття робітничої сили “АВС” |
|
на постанову |
від 20.06.2006 Севастопольського апеляційного господарського суду |
|
у справі |
№2-22/555-2006 |
|
господарського суду |
АР Крим |
|
за позовом |
МПП з правом найняття робітничої сили “АВС” |
|
до |
СПД ОСОБА_1 |
|
про |
усунення перешкод в здійсненні реконструкції будови та користування земельною ділянкою |
|
за участю представників сторін |
|
від позивача: |
Степанюченко В.О. -директор, Подстанев О.В., дов. |
|
від відповідача: |
у засідання не прибули |
ВСТАНОВИВ:
Мале приватне підприємство з правом найняття робітничої сили “АВС” звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 про усунення перешкод в здійсненні реконструкції будови та користування земельною ділянкою, забравши нависаючі над кафе тераси і балкони.
Позов мотивовано порушенням відповідачем положень ст.ст. 79, 103 ЗК України та прав позивача, оскільки конструкція кафе відповідача з балконами, що виступають над сусідньою земельною ділянкою, користувачем якої є позивач, перешкоджають позивачу здійснити реконструкцію розташованого на цій земельній ділянці належного йому на праві власності кафе, дозвіл на здійснення якої надано згідно з рішенням виконавчого комітету Коктебельської селищної ради НОМЕР_1.
Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на нездійснення ним перешкод у користуванні позивачем земельною ділянкою, а також узгодження здійсненої реконструкції належного відповідачу кафе з виконавчим комітетом Коктебельської селищної ради.
Також відзив на позовну заяву надано виконавчим комітетом Коктебельської селищної ради, представники якої були викликані у судове засідання в порядку ст. 30 ГПК України ухвалою господарського суду АР Крим від 15.10.2005. Виконавчий комітет Коктебельської селищної ради позов підтримав посилаючись на порушення відповідачем вимог ст. 96 ЗК України та відсутність погодження будівництва відповідачем третього поверху будівлі, на якому розташовані спірні конструкції балконів (тераси).
Заявою б/н від 05.04.2006 позивач уточнив позовні вимоги наступним чином: зобов'язати відповідача не чинити перешкоди діяльності належного позивачу кафе “ІНФОРМАЦІЯ_2” у здійсненні його реконструкції та знести конструкції (балкони) належного відповідачу кафе, які нависають над кафе “ІНФОРМАЦІЯ_2” та виступають за межі відведеної відповідачу земельної ділянки на 2,3 м, та кровлю, яка виступає за межі цієї земельної ділянки на 2,8 м; а також віднести на відповідача судові витрати.
Рішенням від 20.04.2006 господарського суду АР Крим (суддя Яковлев С.В.) позов задовольнив частково, зобов'язавши відповідача знести конструкції (балкони) та дах належного йому кафе “ІНФОРМАЦІЯ_1”, які нависають відповідно на 2,3 м та на 2,8 м над кафе “ІНФОРМАЦІЯ_2”, яке належить позивачу; стягнувши з відповідача на користь позивача 42,5 грн. державного мита, 59 грн. витрат, пов'язаних із забезпеченням судового процесу, 250 грн. витрат на оплату послуг адвоката; а також стягнувши з відповідача на користь ТОВ “Кримське експертне бюро” 1000 грн. вартості експертизи.
Рішення в цій частині мотивовано доведеністю обставин порушення прав позивача внаслідок спорудження відповідачем без належного узгодження спірних конструкцій (балкону).
В решті позовні вимоги залишені судом без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України через ненадання позивачем жодних доказів щодо перешкоджання відповідачем діяльності кафе “ІНФОРМАЦІЯ_2”.
Постановою від 20.06.2006 Севастопольський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Латиніна О.А. -головуючого, Заплави Л.М., Антонової І.В.) рішення суду першої інстанції скасував, а провадження у справі припинив на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Постанова мотивована тим, що з положень ч. 1 ст. 3 Закону України “Про власність”, ст.ст. 2, 318 ЦК України, за висновком суду, вбачається, що суб'єктами права власності (приватної власності) можуть бути громадяни -фізичні особи, але не фізичні особи -суб'єкти підприємницької діяльності. Отже, власником кафе “ІНФОРМАЦІЯ_1” та належним відповідачем є ОСОБА_1 як фізична особа, а не суб'єкт підприємницької діяльності, а фізична особа не може бути стороною у господарському процесі.
Ухвалою від 19.07.2006 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлено вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції.
Лист, яким Вищий господарський суд України направив копію вказаної хвали відповідачу за адресою, зазначеною в Свідоцтві про його державну реєстрацію, повернутий відправнику установою поштового зв'язку через закінчення терміну зберігання. Разом з тим, копію цієї ухвали направлено відповідачу також за місцезнаходженням належного йому кафе “ІНФОРМАЦІЯ_1”.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд апеляційної інстанції припинив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки спір не підлягає вирішенню в господарських судах, виходячи з суб'єктного складу сторін, посилаючись на положення ст.ст. 1, 21 ГПК України.
При цьому суд виходив з того, що будівля кафе “ІНФОРМАЦІЯ_1” перебуває у приватній власності ОСОБА_1 як фізичної особи, а не суб'єкта підприємницької діяльності. За висновком суду апеляційної інстанції, з положень ст. 3 Закону України “Про власність”, ст. 2, 318 ЦК України вбачається, що суб'єктами права власності (приватної власності) можуть бути громадяни -фізичні особи, але не фізичні особи -суб'єкти підприємницької діяльності.
З таким висновком суду не можна погодитись з огляду на наступне. Згідно з положенням ч. 1 ст. 325 ЦК України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Стаття 320 ЦК України передбачає право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності. Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. За вимогами ст. 52 ЦК України фізична особа -підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Тобто Цивільний кодекс України не відокремлює майно фізичної особи від її майна як суб'єкта підприємницької діяльності.
Отже, фізична особа, зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, у правовідносинах щодо здійснення права власності на майно, яке використовується нею для здійснення підприємницької діяльності, виступає саме як суб'єкт підприємницької діяльності; і у правовідносинах щодо захисту прав іншої особи, які вона вважає порушеними внаслідок здійснення права власності на вказане майно, власник також виступає як суб'єкт підприємницької діяльності.
Як вбачається з встановлених судами обставин, будівля, балкони якої нависають над земельною ділянкою позивача, є будівлею кафе “ІНФОРМАЦІЯ_1”. Судами не встановлено та відповідачем не доводились обставини щодо використання вказаної будівлі кафе ОСОБА_1 з метою задоволення лише особистих інтересів як фізичної особи, а не для здійснення підприємницької діяльності, тобто самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК України).
Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 у спірних правовідносинах виступає як суб'єкт підприємницької діяльності, тому припинення провадження судом апеляційної інстанції здійснено безпідставно.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що сторони у справі є суміжними землекористувачами, права користування земельними ділянками у ІНФОРМАЦІЯ_3 у яких оформлено відповідно до чинного законодавства. Зокрема, позивачу передана в оренду строком на 20 років земельна ділянка площею 0,0219 га для розміщення кафе “ІНФОРМАЦІЯ_2” на підставі рішення Коктебельської селищної ради №НОМЕР_2 та договору оренди НОМЕР_3, зареєстрованого 09.01.2003 за НОМЕР_4; а відповідачу передана в оренду строком на 25 років земельна ділянка площею 0,0292 га для реконструкції кафе на підставі рішення Коктебельської селищної ради НОМЕР_5 та договору оренди НОМЕР_6, зареєстрованого 29.11.2002 за НОМЕР_7.
Розташовані на вказаних земельних ділянках будівлі кафе належать сторонам у справі на праві власності, що підтверджено відповідними свідоцтвами, згідно з якими позивачу належить будівля кафе, розташована у АДРЕСА_1, загальною площею 117,2 м2; а відповідачу -будівля кафе, розташована у АДРЕСА_2, загальною площею 242,8 м2.
Підставою для звернення з позовом у справі зазначено порушення прав позивача на користування земельною ділянкою внаслідок того, що під час реконструкції третього поверху належного відповідачу кафе “ІНФОРМАЦІЯ_1” було збудовано літню площадку з навісом, конструкції якої (балкони) виступають за межі відведеної відповідачу земельної ділянки та фактично нависають над належним позивачу кафе “ІНФОРМАЦІЯ_2”.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції дослідив акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкту до експлуатації, затверджений рішенням виконавчого комітету Коктебельської селищної ради, в якому зафіксовано надання відповідачем 08.01.2003 завершеного будівництвом кафе площею 242,8 м2; та протокол комісії по земельних спорах Коктебельської селищної ради від 20.12.2004, в якому зафіксовано обставини зведення відповідачем капітальної споруди -кафе на наданій йому в оренду земельній ділянці, фундамент якої практично займає всю площу земельної ділянки, і межа з суміжними землекористувачами, у тому числі з позивачем, проходить по стінах будови. Також вказаним протоколом зафіксовано те, що зведене відповідачем кафе є триповерховою будівлею, що складається з двох поверхів капітальної споруди і третього поверху -літнього майданчика під навісом, який своїми конструкціями (балконами) виступає за межі відведеної відповідачу земельної ділянки на ширину 2,3 м по обидві сторони землевідведення. За висновком комісії, відповідачем порушені права суміжних землекористувачів, до яких належить і позивач.
Крім того, суд першої інстанції прийняв до уваги висновок НОМЕР_8 судової експертизи, призначеної згідно з ухвалою від 15.11.2005. У вказаному висновку зафіксовано встановлення експертами зведення відповідачем третього поверху кафе “ІНФОРМАЦІЯ_1” не у відповідності з затвердженим проектом, у якому відсутні конструкції (балкони), що виступають за межі будівлі кафе. Крім того, експертизою встановлено, що третій поверх цього кафе в експлуатацію не прийнятий, конструкції (балкони) кафе “ІНФОРМАЦІЯ_1” виступають за межі відведеної відповідачу земельної ділянки на ділянки, які належать суміжним землекористувачам, на 2,3 м, а дах -на 2,8 м.
Також судом враховано пояснення Коктебельської селищної ради щодо відсутності узгодження будівництва третього поверху кафе “ІНФОРМАЦІЯ_1”, самовільного його спорудження та порушення прав суміжних землекористувачів.
Відповідно до ст. 93 ЗК України та ст. 1 Закону України “Про оренду землі” право оренди земельної ділянки -це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про оренду землі” об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Земельна ділянка як об'єкт права власності визначена у ст. 79 ЗК України як частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Тобто за договором оренди земельної ділянки власник передає орендареві права володіння та користування на належний йому об'єкт -певну земельну ділянку, в тому числі на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки, визначений у ч. 3 ст. 79 ЗК України.
Згідно зі ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право, зокрема, самостійно господарювати на землі, споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Разом з тим, ст. 96 ЗК України визначає, зокрема, обов'язок землекористувачів не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.
В силу ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Зважаючи на те, що згідно з вказаними нормами земельного законодавства права позивача на відповідну земельну ділянку поширюються також на простір над її поверхнею на висоту, необхідну для зведення будівель і споруд, а судом першої інстанції встановлено, що належні відповідачу конструкції (балкони) та дах виступають за межі наданої йому в оренду земельної ділянки та нависають над земельною ділянкою, наданою позивачу, і докази надання позивачем згоди на таке спорудження балконів відсутні, слід погодитись з висновком суду про те, що права позивача порушені та відповідно до вимог ст. 152 ЗК України підлягають захисту.
Отже, суд першої інстанції правомірно задовольнив позов про зобов'язання відповідача знести конструкції (балкони) та дах належного йому кафе “ІНФОРМАЦІЯ_1”, які нависають відповідно на 2,3 м та на 2,8 м над кафе “ІНФОРМАЦІЯ_2”, яке належить позивачу.
Крім того, суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив про залишення без розгляду частини позову у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України, оскільки позивачем не надано жодних доказів здійснення відповідачем дій, які б чинили перешкоди діяльності кафе “ІНФОРМАЦІЯ_2”.
Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про звернення позивача з двома позовними вимогами: про спонукання відповідача не чинити перешкод у діяльності кафе “ІНФОРМАЦІЯ_2” у здійсненні його реконструкції; та про спонукання відповідача знести конструкції (балкони) кафе “ІНФОРМАЦІЯ_1”, що нависають на кафе “ІНФОРМАЦІЯ_2”. Оскільки і у первісному позові, і в уточненій позовній заяві позивач доводить лише те, що балкони кафе “ІНФОРМАЦІЯ_1” позбавляють можливості реконструювати кафе “ІНФОРМАЦІЯ_2”, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем у даній справі заявлено одну позовну вимогу -про спонукання відповідача не чинити перешкод діяльності кафе “ІНФОРМАЦІЯ_2” у здійсненні його реконструкції шляхом знесення балконів кафе “ІНФОРМАЦІЯ_1”.
Зважаючи на вимоги позовної заяви та викладені в ній доводи, слід погодитись з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки при звернені з позовом позивачем доводились обставини порушення відповідачем внаслідок спорудження спірних конструкцій (балконів) його прав як користувача суміжної земельної ділянки, у тому числі передбаченого ст. 95 ЗК України права споруджувати на ній будівлі і споруди.
Тобто суд апеляційної інстанції правильно зазначив про безпідставність посилання суду першої інстанції на часткове залишення позову без розгляду, проте, як вже зазначалось, дійшов помилкового висновку щодо відсутності порушення відповідачем прав позивача.
Виходячи з того, що позивачем у даній справі з метою захисту та відновлення його порушених відповідачем прав як землекористувача заявлялась одна позовна вимога, а обставини наявності такого порушення визнані доведеними, позов у справі підлягав задоволенню повністю.
Отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню як така, що не відповідає нормам матеріального і процесуального права та обставинам справи, а рішення суду першої інстанції слід змінити.
Судові витрати у справі згідно з вимогами ст. 49 ГПК України підлягають покладенню на відповідача.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу задовольнити.
2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.06.2006 у справі №2-22/555-2006 скасувати.
3. Рішення господарського суду АР Крим від 20.04.2006 у справі №2-22/555-2006 змінити:
3.1 З пункту 1 резолютивної частини рішення виключити слово “частково”;
3.2 У пункті 3 резолютивної частини рішення фразу “42,50 грн. держмита, 59 грн. витрат, пов'язаних із забезпеченням судового процесу, 250 грн. -витрат на оплату послуг адвоката.” замінити фразою “85 грн. державного мита, 118 грн. витрат, пов'язаних із забезпеченням судового процесу, 500 грн. витрат на оплату послуг адвоката та 1000 грн. вартості експертизи.”;
3.3 Пункт 5 резолютивної частини рішення виключити.
4. Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на користь Малого приватного підприємства “Фірма “АВС” 42,50 грн. державного мита.
5. Доручити господарському суду АР Крим видати в передбаченому процесуальним законодавством порядку відповідні накази.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький