ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 вересня 2006 р. | № 2-26/2289-2006 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кривди Д.С., |
суддів: | Жаботиної Г.В., Уліцького А.М. |
розглянувши касаційну скаргу | Міністерства у справах молоді, сім’ї та гендерної політики АР Крим |
та касаційне подання | прокурора АР Крим |
на постанову | від 16.05.2006 Севастопольського апеляційного господарського суду |
та на рішення | від 16.02.2006 |
у справі | №2-26/2289-2006 |
господарського суду | АР Крим |
за позовом | ТОВ “Кримське бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” |
до | 1.Сімферопольського МБТІ 2.Міністерства у справах молоді, сім’ї та гендерної політики АР Крим |
про | визнання права власності та спонукання до виконання певних дій |
за участю представників сторін |
від позивача: | Кучеренко В.М., Компанейцев С.В., дов. |
від відповідача 1: | у засідання не прибули |
від відповідача 2: | Сердюк І.В., дов. |
від ГПУ: | Савицька О.В., посв. |
ВСТАНОВИВ:
ТОВ “Кримське бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до Сімферопольського МБТІ та Міністерства у справах молоді, сім’ї та гендерної політики АР Крим про визнання права власності на будинок по вул. Гоголя/вул. Пушкіна, 9/16-А в м. Сімферополі та про спонукання зареєструвати право власності на цей будинок.
Позов мотивовано тим, що рішенням Бюро Кримського обкому ЛКСМУ Б-45/21 від 16.05.1989, який був забудовником спірної будівлі, передано цю будівлю на баланс Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” Кримського обласного Комітету ЛКСМ України згідно з актом прийому-передачі, про що 18.12.1990 видано реєстраційне посвідчення БТІ. Позивач доводить право власності на спірне майно в порядку правонаступництва.
Міністерство у справах молоді, сім’ї та гендерної політики АР Крим проти позову заперечило, оскільки рішення від 16.05.1989 про безоплатну передачу спірного будинку на баланс БММТ “Супутник” скасовано рішенням Кримського обкому ЛКСМУ від 03.10.1990, а передача на баланс є лише формою бухгалтерського обліку та не тягне за собою передачу майна у власність. Також відповідач послався на рішення арбітражного суду АР Крим від 14.07.1993 у справі №1030/6, з якого вбачається пояснення БММТ “Супутник”, що воно не є власником спірного будинку, а лише користувачем. Згідно з вказаним рішенням судом встановлено, що перебування даного будинку на балансі БММТ “Супутник” є лише формою бухгалтерського обліку та фактом невиконання постанови ВР АР Крим №204-1 від 21.11.1991, а відтак БММТ “Супутник” визнано неналежним відповідачем за позовом про визнання права власності.
Рішенням від 16.02.2006 господарський суд АР Крим (суддя Проніна О.Л.) позов задовольнив, визнавши за позивачем право власності на спірний будинок та зобов’язавши Сімферопольське МБТІ провести державну реєстрацію права власності позивача на цей будинок.
Постановою від 16.05.2006 Севастопольський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Видашенко Т.С. –головуючого, Латиніна О.А., Антонової І.В.) рішення залишив без змін, погодившись з висновками суду першої інстанції.
Ухвалою від 27.07.2006 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства у справах молоді, сім’ї та гендерної політики АР Крим, в якій заявлені вимоги про скасування рішення та постанови у справі.
Ухвалою від 03.08.2006 Вищого господарського суду України до касаційного провадження приєднано касаційне подання прокурора АР Крим, який звернувся в інтересах держави в особі Міністерства у справах молоді, сім’ї та гендерної політики АР Крим з вимогами про скасування рішення і постанови у справі та прийняття нового рішення про відмову в позові.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та Генеральної прокуратури України, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а касаційне подання –задоволенню частково з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, Бюро Кримського обласного комітету ЛКСМ України було прийнято постанову №Б-45/21 від 16.05.1989 “Про безвідплатну передачу будівлі обкому ЛКСМ України” (далі –постанова №Б-45/21), згідно з якою безвідплатно передано будівлю, що знаходиться на балансі Кримського обласного комітету ЛКСМ України (за адресою: м. Сімферополь, вул. Гоголя, 9) балансовою вартістю 148360 руб. на баланс Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” Кримського обласного комітету ЛКСМ України. Про передачу вказаної будівлі на виконання цієї постанови було складено акт від 18.09.1989, на підставі якого Бюро технічної інвентаризації видало Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” реєстраційне посвідчення від 18.12.1990 на домоволодіння №9/16А по вул. Гоголя/Пушкіна у м. Сімферополі.
Згодом між Комітетом у справах молоді Ради Міністрів Кримської АРСР, Українським республіканським Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” та трудовим колективом Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” Кримського республіканського комітету ЛКСМ України було укладено установчий договір від 11.11.1991 про створення Товариства з обмеженою відповідальністю “Кримське бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник”.
Відповідно до п. 4 установчого договору для забезпечення діяльності Товариства за рахунок вкладів засновників утворюється статутний фонд у розмірі 229500 руб. У створенні статутного фонду засновники беруть участь наступним чином: Комітет у справах молоді Ради Міністрів Кримської АРСР передає товариству на поповнення його оборотних коштів 76500 руб.; Українське республіканське Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” передає все майно, що числиться на звідному балансі Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” Кримського республіканського комітету ЛКСМ України на день державної реєстрації Товариства, зараховуючи до статутного фонду Товариства основні фонди та оборотні кошти Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” Кримського республіканського комітету ЛКСМ України в сумі 153000 руб.
У пункті 5 установчого договору зазначено, що відповідно до п. 4 цього договору Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” Кримського республіканського комітету ЛКСМ України та усі його вхідні бюро ліквідуються у встановленому законом порядку на підставі наказу Українського республіканського Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник”, усі права та обов’язки ліквідованих бюро переходять до Товариства як до правонаступника. Українським республіканським Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” було прийнято відповідний наказ №91 від 21.04.1992.
Пунктом 6 установчого договору передбачено, що Українське республіканське Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” половину своєї долі у статутному фонді передає трудовому колективу Товариства.
Згідно з розділом 3 статуту ТОВ “Кримське бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” статутний фонд Товариства складає 229500 руб. Долі статутного фонду складають: Комітет у справах молоді Ради Міністрів Кримської АРСР –76500 руб. 33,3%; Українське республіканське Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” –76500 руб. 33,3%; власність трудового колективу Кримського бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” 76500 руб. 33,3%.
У подальшому відповідно до наказу Республіканського комітету у справах сім’ї та молоді №16-м від 02.03.1999 вказаний комітет вийшов зі складу учасників ТОВ “Кримське бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник”. При виході учаснику був виплачений грошовий внесок, у зв’язку з чим розподільчий баланс не укладався, оскільки майно не передавалось.
На виконання постанови Президії Верховної Ради Кримської АРСР №204-1 позивач тимчасово (згідно з п. 1 даної постанови) передав на баланс Комітету у справах молоді Ради міністрів Кримської АРСР спірний будинок. Після того, як дана постанова була визнана такою, що втратила чинність на підставі постанови Верховної ради АР Крим №1463-2/2000 від 18.10.2000, позивач звернувся до відповідача з вимогою зняти його зі свого балансу, однак одержав відмову.
У зв’язку з викладеними обставинами позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі про визнання за ним права власності на спірний будинок.
Задовольняючи позов у справі, суд першої інстанції виходив з положення ст. 344 ЦК України, яка передбачає набуття права власності за набувальною давністю особою, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років.
При цьому суд виходив з того, що одним із критеріїв визначення законності володіння майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування, передача у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання. Зважаючи на те, що вказана будівля з 01.01.1990 знаходиться у користуванні та володінні ТОВ “Кримське бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник”, суд дійшов висновку, що поточне фінансування спірного об’єкту нерухомості здійснювалось за рахунок позивача.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що право володіння, яке виникло у позивача на підставі постанови №Б-45/21 та акту прийому-передачі спірного майна від 18.12.1990, перетворюється на право власності на підставі цих юридичних фактів.
Разом з тим, з рішення у справі не вбачається, на підставі яких доказів суд першої інстанції дійшов вказаних висновків щодо поточного фінансування спірного об’єкту саме за рахунок позивача.
Також досліджуючи обставини правомірності володіння позивачем спірним майном як підставу для виникнення у нього права власності, суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки наявним у матеріалах справи (а.с. 73, 74, 87-89) договорам оренди приміщень в будинку по вул. Гоголя, 9 від 27.10.1993 та від 12.06.1997, не встановив предмет цих договорів та правовідносини, які виникли внаслідок їх укладання між певними сторонами.
З огляду на таке висновок суду першої інстанції щодо виникнення у позивача права власності на спірне майно за набувальною давністю не можна визнати таким, що ґрунтується на встановленні усіх обставин, які мають суттєве значення для вирішення спору, зокрема щодо обставин фактичного користування спірним майном у відповідний період, моменту виникнення та правових підстав такого користування.
Судами першої та апеляційної інстанції було відхилено посилання відповідачів на постанову Верховної ради АР Крим №1463-2/2000 від 18.10.2000. Таке відхилення мотивовано посиланням на ст. 35 ГПК України, оскільки рішенням господарського суду АР Крим від 20.12.2002 у справі №2-19/13986-2002 визначено, що ця постанова не свідчить про конфіскацію або націоналізацію спірного майна.
Згідно з ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішення інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Вбачається, що вищевказаний висновок є лише правовою оцінкою постанови Верховної ради АР Крим, а не встановленням певного факту, тому застосування до цього висновку вимог ст. 35 ГПК України є безпідставним за відсутністю у господарського суду повноважень тлумачити нормативно-правові акти. До того ж стороною у справі №2-19/13986-2002, як вбачається рішення суду, є Кримський БММТ “Супутник”, а не ТОВ “Кримське бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник”, утворене, як встановлено судами при розгляді даної справи, згідно з установчим договором від 11.11.1991.
Постановою Президії Верховної Ради Кримської АРСР №204-1 від 21.11.1991 (далі –постанова №204-1) з метою забезпечення збереження майна Кримської республіканської організації ЛКСМУ до визначення її правонаступника у встановленому законом порядку майно цієї організації було передано на баланс Комітету у справах молоді Ради міністрів Кримської АРСР.
Тобто постановою №204-1 передбачено передачу на баланс Комітету лише майна Кримської республіканської організації ЛКСМУ.
Позивач не оскаржив цю постанову Верховної Ради Кримської АРСР або дії державних органів щодо її виконання, а навпаки, як встановлено судами при розгляді справи, на виконання постанови №204-1 передав спірний будинок на баланс Комітету у справах молоді Ради міністрів Кримської АРСР.
Постановою Верховної Ради АР Крим №1463-2/2000 від 18.10.2000 (далі –постанова №1463-2/2000) постанова №204-1 була визнана такою, що втратила чинність. Разом з тим, п. 21 постанови №1463-2/2000 адміністративну будівлю на вул. Гоголя, 9 в м. Сімферополь включено до складу майна АР Крим. Позивачем ця постанова також не оскаржувалась.
Суди першої та апеляційної інстанції з цього приводу зазначили, що спірний будинок вибув із власності ЛКСМ України в 1989 році й був зареєстрований за позивачем, а постанова №1463-2/2000 не підлягає застосуванню як така, що не відповідає законодавству.
З таким висновком судів не можна погодитись, оскільки постанова №1463-2/2000 не була скасована або визнана неконституційною, тобто є чинною, а відтак обов'язковою до виконання в Автономній Республіці Крим відповідно до припису ч. 2 ст. 136 Конституції України.
Крім того, з рішення та постанови у справі не вбачається, на підставі яких доказів суди дійшли висновку про перехід у 1989 році права власності від ЛКСМ України до позивача.
Як вже зазначалось, суди при розгляді справи встановили, що Бюро Кримського обласного комітету ЛКСМ України було прийнято постанову №Б-45/21 від 16.05.1989, згідно з якою спірну у справи будівлю безвідплатно передано на баланс Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” Кримського обласного комітету ЛКСМ України.
Доводи відповідачів щодо скасування постанови №Б-45/21 рішенням від 03.10.1990 (протокол №10 Кримського обкому ЛКСМ України), суд першої інстанції відхилив за відсутності документальних доказів, що підтверджують вищезазначені обставини. Звертаючись з касаційним поданням прокурор також посилається та неврахування судами вказаного рішення від 03.10.1990. Проте як вбачається з матеріалів справи, відповідачами всупереч вимогам ст. 33 ГПК України не надано суду оригінал або копію цього рішення в якості доказу скасування постанови №Б-45/21 від 16.05.1989.
Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанції, виходячи з того, що постанова №Б-45/21 є чинною, не встановили правову природу передачі спірної будівлі на баланс, зважаючи на правовий статус Кримського обласного комітету ЛКСМ України та Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” Кримського обласного комітету ЛКСМ України згідно з їх статутами (положеннями), які не були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій. Вбачається, що вказані обставини підлягають встановленню для правильного вирішення даного спору з наданням ним правової оцінки відповідно до чинного на момент їх виникнення законодавства.
Отже, за відсутності встановлення правовідносин, що існували між Кримським обласним комітетом ЛКСМ України та Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” Кримського обласного комітету ЛКСМ України на момент прийняття постанови №Б-45/21, та правової природи цієї постанови висновок судів про перехід у 1989 році права власності від ЛКСМ України до позивача не можна визнати таким, що ґрунтується на встановленні усіх обставин із застосуванням до них відповідних правових норм.
Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору також послався на положення ст. 12, 13 Закону України “Про господарські товариства”, ст. 21 Закону України “Про власність”, які визначають товариство власником грошових та майнових внесків його членів. При цьому суд виходив з того, що спірне майно було передано позивачу при його утворенні шляхом передачі до його статутного фонду усього майна Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” Кримського республіканського комітету ЛКСМ.
В постанові відсутні зазначення, на підставі яких доказів суд дійшов висновку про передачу позивачу при його утворенні саме спірної будівлі, а відтак і про перехід до нього права власності на спірну будівлю як на вклад учасника або засновника.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції, визнавши доведеними обставини переходу до відповідача права власності на спірне майно, не врахував положення ст. 15 ЦК України, згідно з якою кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та з урахуванням усіх обставин справи не встановив момент, з якого право позивача слід вважати порушеним, оспореним або невизнаним, та момент, коли позивач довідався або міг довідатись про таке порушення. Вказані обставини мають суттєве значення для правильного вирішення спору як такі, що визначають початок перебігу строку позовної давності. За вимогами п. 6 ЦК України правила цього кодексу про позовну давність застосовуються лише до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання ним чинності, а ЦК УРСР у ст. 75 передбачає обов'язкове застосування позовної давності.
Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій, не дослідивши вказані обставини, що стосуються порушення, оспорення або невизнання прав на спірне майно, які доводяться позивачем, належним чином не встановили особу, якою ці права порушені.
До того ж при вирішенні спору по суті суди не надали правову оцінку правам та обов’язкам щодо спірного майна осіб, яким згідно з п. 21 постанови №1463-2/2000 передано в управління спірний будинок, та не встановили, чи стосується їх прав та обов’язків даний спір, зважаючи на те, що прийняття рішення або постанови щодо осіб, які не були залучені до участі в справі, є підставою для їх скасування за вимогами п. 3 ч. 2 ст. 11110 ГПК України.
Також звертаючись до господарського суду, позивач заявив позовну вимогу про зобов’язання Сімферопольського МБТІ здійснити реєстрацію права власності на спірний будинок. Вбачається, що при задоволенні позову в цій частині суд не визначив підвідомчість цієї вимоги, зважаючи на повноваження Сімферопольського МБТІ щодо реєстрації прав власності, обставини правомірної або неправомірної відмови у здійсненні реєстрації, порушення внаслідок цього певних прав позивача, а також оскарження такої відмови.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Зважаючи на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин із застосуванням норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а також визначення підвідомчості усіх позовних вимог з урахуванням положення ч. 3 ст. 21 КАС України.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Міністерства у справах молоді, сім’ї та гендерної політики Автономної Республіки Крим задовольнити, а касаційне подання прокурора Автономної Республіки Крим задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.02.2006 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.05.2006 у справі №2-26/2289-2006 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький