Справа №2а-497/11

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2011року суддя Франківського районного суду м. Львова Гулієва М.І. розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у Франківському районі м.Львова про здійснення перерахунку недоплаченої доплати до пенсії,-

в с т а н о в и в :

позивач звернувся до суду із позовом до відповідача Управління пенсійного фонду України у Франківському районі м.Львова, в якому просить зобов’язати відповідача нарахувати недоплачену щомісячну соціальну допомогу як «Дитині війни» за період з 01.01.2009р. по 31.12.2009р. та з 01.01.2010р. по 31.12.2010р. з урахуванням проведених раніше виплат, та подалі сплачувати допомогу відповідно до норм Закону.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він, відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», який набрав чинності з 01.01.2006р., являється дитиною війни. Згідно із ст..6 цього ж Закону йому повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, однак така допомога не виплачувалась.

Управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м.Львова у своїх письмових запереченях проти позову заперечило покликаючись на те, що на законодавчому рівні не прийнято жодного нормативного акту на виконання ст.6 Закону України»Про соціальний захист дітей війни», не визначено які органи повинні виплачувати підвищення до пенсії, за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку і яким чином обчислювати його розмір за відсутності поняття «мінімальна пенсія за віком » якої розрахункової величини. Важає адміністративний позов та поновлення строку на оскарження безпідставним та просить залишити без розгляду.

Оскільки, предметом позову є нарахування та виплата підвищення до пенсії, в силу п.2 ч.1 ст.183-2 КАС України, судовий розгляд справи здійснюється в порядку скороченого провадження.

Відповідно до ст.99 КАС України строк звернення особи до адміністративного суду за захистом своїх прав становить шість місяців. Ухвалою суду від 01.02.2011 року адміністративний позов в частині вимог щодо здійснення перерахунку та виплати надбавки до пенсії за період з 01.01.2009 року по 05.07.2010 року залишено без розгляду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважаю що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

          У відповідності до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року №2195-IV(далі Закон№2195-IV), дитиною війни визнається особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Судом встановлено, що, позивач отримує пенсію за віком та перебуває на обліку у УПФУ, а також має статус дитини війни, у розумінні ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тобто має право на пільги передбачені Законом №2195-IV.

Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ст.7 цього Закону фінансове забезпечення соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів державного Бюджету України.

Таке підвищення до пенсії за період заявлених позовних вимог позивач отримувала щомісячно у розмірі, встановленому п.8 постанови КМ України №530 від 28.05.2008 року «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян».

Разом з тим, протягом заявлених позовних вимог дія ст..6 Закону №2195-IV(в редакції від 22.05.2008 року), не зупинялась, її редакція змін не зазнавала, тому вона підлягала застосуванню при обчисленні пенсії позивачу .

Розмір підвищення зазначений в п.8 постанови КМ України №530 від 28.05.2008 року»Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», не міг бути застосованим через суперечність Закону №2195-IV, норми якого мають вищу юридичну силу.

За таких обставин, відповідач не може посилатись на відсутність певного нормативного акту, який передбачає механізм реалізації прав та свобод, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на взяті державою зобов»язання, навіть якщо такі зобов»язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії, тому суд вважає за можливе застосувати саме ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування»для розрахунку зазначеного підвищення дітям війни. Крім того, в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як розрахункова величина для визначення розміру щомісячної доплати, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки цей Закон передбачає в якості критерію визначення розміру до пенсії саме із розрахунку мінімальної пенсії за віком, що не суперечить ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, протягом заявлених позовних вимог, позивачу мав бути визначений розмір підвищення до пенсії виходячи з 30% мінімальної пенсії за віком, встановлений ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», зворотнє свідчить про порушення його права на державну соціальну підтримку дітей війни гарантовану Законом №2195-IV.

Відповідно до ст..22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.

Наділивши позивача статусом дитина війни, держава таким чином взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити йому належний матеріальний рівень життя. В зв’язку з цим вважаю дії відповідача неприпустимими при встановленні розміру підвищення до пенсії відповідно до Законів України, якими ця виплата передбачена у значно менших розмірах, оскільки Конституція України має вищу юридичну силу порівняно з іншими Законами України.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі Конституції України, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

На підставі наведеного вважаю за необхідне відповідно до ч.2 ст.11 КАС України захистити права позивача, зобов’язавши Управління пенсійного фонду України в Франківському районі м.Львова зробити нарахування та виплату недоотриманої надбавки до пенсії відповідно до ст..6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, оскільки права позивача порушуються і надалі.

На підставі наведеного та керуючись ч.2 ст.152 Конституції України, ст.1, 6, 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року №2195-IV (із змінами та доповненнями), ч.4 ст.14 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 року №3551-XII, ст.28 Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року №1058-I, «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від27.04.2010 року,ст.ст.5,12,17,86 159 - 163 ,183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-

п о с т а н о в и в :

позов задовольнити .

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Франківському районі м. Львова здійснювати ОСОБА_1 нарахування та виплату недоотриманої надбавки до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як дитині війни відповідно до ст..6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” з 05 липня 2010 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 (три) грн. 40 коп. в рахунок повернення судового збору.

Постанова може оскаржена до Апеляційного адміністративного суду Львівської області протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                                                                          Гулієва М.І.