Справа № 22-Ц-726/06 Категорія - 24
Головуючий у І інстанції - Барчук В.М. Доповідач - Здрилюк О.І.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕ М УКРАЇНИ
ЗО серпня 2006 року місто Луцьк
Колегія судців судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Сівчука Є.І., суддів -Подолюка В.А., Здрилюк О.І, при секретарі Губарик К.А., з участю пр-ка позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду від 24 травня 2006 року.
Особи, які беруть участь у справі:
позивач - ОСОБА_1;
представник позивача - ОСОБА_2;
відповідач - ОСОБА_3;
представник відповідача - ОСОБА_4.
Колегія суддів -
встановила:
12 грудня 2005 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно.
Свій позов мотивує тим, що за час шлюбу він придбав разом з дружиною ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 в м.Луцьку, яка була зареєстрована на дружину і на половину якої він має право власності відповідно до вимог ст.ст.22, 28 КпШС України.
ОСОБА_5 померла 08 лютого 2000 року і він своєчасно звернувся в держнотконтору із заявою про прийняття спадщини.
За життя ОСОБА_5 всю квартиру заповіла дочці ОСОБА_3.
Разом з тим, він на час смерті дружини був інвалідом 2 групи, непрацездатним, а тому має право на обов*язкову частку в спадщині в розмірі 2/3 частки від 1/3 частки, яка б належала йому при спадкуванні за законом.
Враховуючи наведене, просить визнати за ним право власності на 11/18 (9/18 + 2/18) частин квартири АДРЕСА_1 в м.Луцьку.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 24 травня 2006 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати це рішення і ухвалити нове - про задоволення позову.
Вважає, що судом допущено порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Апелянт вказує, що шлюб з померлою не був розірваний, а тому придбане за час шлюбу майно належить їм на праві спільної сумісної власності. Суд невірно взяв до уваги рішення Путивльського райсуду Сумської області від 08.09.1981 року, оскільки шлюбні відносини
вони підтримували до смерті дружини. Крім того, він має право на обов*язкову частку в спадщині. Також суд допустив протиріччя в рішенні.
В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав з вище наведених підстав.
Відповідач апеляційну скаргу заперечила, просить суд її відхилити і залишити без змін рішення суду першої інстанції. Крім того зазначила, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом без поважних причин.
Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції до скасування з ухваленням нового рішення про відмову в позові з наступних підстав.
Відмовляючи в позові ОСОБА_1, суд першої інстанції керувався нормами Сімейного кодексу України та виходив з того, що спірна квартира не є спільною сумісною власністю подружжя, а належить на праві приватної власності померлої ОСОБА_5 Також суд прийшов до висновку, що ОСОБА_1 не має права на обов*язкову частку у спадковому майні, оскільки не надав доказів, що перебував на утриманні дружини, як непрацездатний.
Проте, такі висновки суду суперечать встановленим обставинам справи і зроблені з порушенням норм матеріального права.
Так, із матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 і ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі з 04.05.1972 року (а.с.З), від якого народилось двоє дітей.
Рішенням Путивльського районного суду Сумської області від 08.09.1981 року між ними проведено розподіл майна і встановлено, що сім*я розпалась (а.с.22).
Відповідно до вимог ч.З ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Враховуючи зазначене, не підлягає доказуванню та обставина, що з 1981 року сім*я ОСОБА_1 розпалась і ОСОБА_5, переїхавіши в м.Луцьк, не розірвавши шлюб, проживала одна, без позивача ОСОБА_1.
Разом з тим, та обставина, що ОСОБА_1 так в подальшому і не проживав в м.Луцьку однією сім*єю із ОСОБА_5 підтверджується і показами свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с.51-52, 52-53).
Згідно ч.2 ст.28 КпШС України суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.
На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_5 під час роздільного проживання з ОСОБА_1 при фактичному припиненні шлюбу самостійно 21.05.1992 року придбала квартиру АДРЕСА_1 в м.Луцьку, а тому вказана квартира не є спільною сумісною власністю подружжя, а являється її приватною власністю.
Із копії свідоцтва про смерть вбачається, що ОСОБА_5 померла 08.02.2000 року (а.с.З).
Оскільки шлюб юридично не було розірвано, то позивач, відповідно до вимог ст.535 ЦК України від 1963 року відноситься до категорії осіб, які мають право на обов*язкову частку у спадщині.
Разом з тим, колегія суддів вважає підставними заперечення відповідача стосовно пропуску позивачем звернення до суду з даним позовом без поважних причин і будь-яких причин для його поновлення не вбачає.
Посилання представника позивача на те, що двічі судом залишались без розгляду позовні заяви позивача не є підставою для визнання поважною причини пропуску звернення в суд з даним позовом, оскільки згідно ч.4 ст.79 ЦК України від 1963 року пред*явлення позову, залишеного без розгляду, не перериває перебігу строку позовної давності.
Така ж вимога зазначена і в ч.1 ст.265 ЦК України від 2003 року.
Таким чином, висновки суду першої інстанції суперечать встановленим обставинам справи і зроблені з порушенням норм матеріального права, що згідно з статтею 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, на підставі ст.28 ч.2 КпШС України, ст.ст.79 ч.4, 535 ЦК України від 1963 року,.ст.265 ч.1 ЦК України від 2003 року, колегія судців, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 24 травня 2006 року в даній справі скасувати та ухвалити нове рішення.
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.