25.03.2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2011 року                                                                                     смт. Ювілейне

Суддя Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області Макаров М.О., розглянувши адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровському районі Дніпропетровської області про стягнення щомісячної соціальної допомоги дітям війни,

В с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулась до суду із вищезазначеним адміністративним позовом, посилаючись на те, що вона має статус «дитини війни», тому користується всіма правами та пільгами, передбаченими Законом України «Про соціальний захист дітей війни»для цієї категорії осіб. На підставі ст.6 даного Закону має право на щомісячну доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, яка згідно ст.28 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування»дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність. Відповідач відмовив в нарахуванні вказаної доплати до пенсії, керуючись положеннями нормативних актів, що на підставі рішень Конституційного Суду України визнані неконституційними. Просила суд зобов’язати відповідача проводити подальше нарахування щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Представник відповідача надав суду заперечення на позовну заяву, в якому він просив відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки: рішення Конституційного Суду України №6рп/2007 від 09.07.2007 року, на яке посилається позивач не має зворотної сили; виплати сум доплат до пенсії здійснювались згідно положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», які діяли на той момент, у межах видатків, передбачених законами про Державний бюджет України; положення ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування»не застосовуються для визначення мінімальної пенсії за віком.   

Дана справа розглянута  в порядку скороченого провадження у відповідності до  ст.183-2 КАС України без виклику сторін.

Суд, з'ясувавши зміст позовних вимог та заперечень на позов, дослідивши наявні докази, встановив, що позивач відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»має статус дитини війни, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією пенсійного посвідчення із відповідною відміткою.

Згідно статті 6 Закону дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Редакція цієї статті набрала чинності з 1 січня 2006 року.

Дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»на 2007 рік було зупинено ст. 111 Закону України від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(з урахуванням положень п. 12 ст. 71 цього Закону) та визначено, що у 2007 році підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону, виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»щодо зупинення дії на 2007 рік ст. 6 Закону. Таким чином, дію ст. 6 закону України №2195-ІV було відновлено з 09 липня 2007 року.

Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України №107-VІ «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»текст статті 6 Закону України №2195-ІV викладено в наступній редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення проводиться за їх вибором згідно з одним із законів».

Рішенням Конституційного суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року визнано неконституційним положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»N 107-VI від 28 грудня 2007 року щодо викладення положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№2195-ІV в новій редакції. Таким чином, дію ст. 6 закону України №2195-ІV  було відновлено з 22 травня 2008 року.

Дію ст. 6 Закону на 2010 роки не було призупинено або змінено, тобто вона має законну силу і підлягає виконанню в редакції, яка діє з 22 травня 2008 року.

Таким чином, судом встановлено, що всупереч наведеним нормам, в період з 06 червня 2010 року по 06 грудня 2010 року відповідачем позивачці підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»не нараховувалось та не виплачувалось.

При визначенні поняття «мінімальна пенсія за віком»що міститься у ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»суд виходить з положень ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Доводи відповідача стосовно того, що відповідно до вимог ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсії за віком як розрахункова величина застосовується лише до правовідносин, що регулюються цим законом, і до такої категорії громадян як «діти війни»не застосовується, а згідно ст. 7 Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій «дітей війни»здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, і Пенсійний фонд України не повинен нести відповідальність за позовами вказаної категорії громадян –є неправильним виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003, №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою статті, мінімального розміру пенсії за віком.

Щодо посилань відповідача на здійснення виплат у межах видатків, передбачених законами про Державний бюджет, суд зауважує, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, котра базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги.

Відносно вимог позивача щодо зобов?язання відповідача проводити подальше нарахування щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування»суд дійшов наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Правовою підставою для звернення до адміністративного суду є захист порушених прав, свобод чи інтересів, то право на позов у особи виникає лише після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.  Таким чином, неможливо зобов'язати відповідача на майбутнє вчиняти певні дії, оскільки відсутні факти порушення пенсійних прав позивача в майбутньому.

Вищенаведені висновки свідчать, що відповідач діяв не у спосіб передбачений чинним законодавством на певний період часу, рішення Конституційного суду не виконував, що стало причиною звернення позивача до суду та підставою часткового задоволення його позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.3, 8, 22, 46, 51 Конституції України, ст.1,6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст.ст.2, 8, 69-71, 160-165, 167 КАС України, суд -

П о с т а н о в и в :

Позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровському районі Дніпропетровської області про стягнення щомісячної соціальної допомоги дітям війни, задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровському районі Дніпропетровської області щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»за період з 06 червня 2010 року по 06 грудня 2010 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком  - неправомірною.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровському районі Дніпропетровської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії згідно з ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»розрахованої відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»і законодавчо визначеного розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого на час виплати за період з 06 червня 2010 року по 06 грудня 2010 року в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з урахуванням проведених виплат за цей період.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

          Апеляційна скарга на постанову суду подається до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою,яка її подає,до суду апеляційної інстанції.  

Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку,передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу,було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді,то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя                                                                                     М.О. Макаров