ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2006 р. | № 20-12/412-1/008 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кривди Д.С., |
суддів : | Бакуліної С.В., Глос О.І. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційного подання | Заступника військового прокурора Севастопольського гарнізону |
на постанову | від 18.04.2006 року Севастопольського апеляційного господарського суду |
у справі | № 20-12/412-1/008 |
господарського суду | міста Севастополя |
за позовом | Військового прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Фонду державного майна України |
до | 1. Міністерства оборони Російської Федерації; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю “Акар” |
про | визнання недійсним договору оренди (суборенди) № 135 від 16.11.2001 року та стягнення 480 537,90 грн. |
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду міста Севастополя (суддя Алсуф’єв В.В.) від 02.03.2006 року, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Горошко Н.П., судді –Гонтарь В.І., Щепанська О.А.) від 18.04.2006 року, у справі № 20-12/412-1/008 в позові відмовлено повністю.
В касаційному поданні заступник військового прокурора Севастопольського гарнізону просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.6, 24 Угоди між Російською Федерацією та Україною про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.1998 року, ст.ст.5, 10, 22 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, положень Постанови Кабінету Міністрів України “Про методику розрахунку й порядок використання плати за оренду державного майна” від 04.10.1995 року № 786, ст.ст.43, 84 ГПК України.
Фонд державного майна України у своєму поясненні на касаційне подання від 15.08.2006 року №10-25-11553 просить касаційне подання прокурора задовольнити.
Відзиву на касаційне подання відповідачі не надіслали.
Заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційне подання не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.11.2001 року 44 спортклуб ЧФ РФ (орендодавець) в особі Веселкіна Володимира Вікторовича, діючого на підставі довіреності начальника 1997 відділення морської інженерної служби Чорноморського флоту Міністерства оборони Російської Федерації, та Товариство з обмеженою відповідальністю “Акар” уклали договір суборенди № 135 (т. 1 а.с.24-28), за яким орендодавець зобов’язався передати, а орендар прийняти в строкове платне користування індивідуально визначене майно - нежиле приміщення, корисною площею 591 м2, допоміжною площею 98 м2, підсобною площею 10 м2, та відкритий майданчик (кровлю), площею 200 м2, які розташовані за адресою: м. Севастополь, пл. Нахімова, 2 (план-схема т. 2 а.с.11-14).
Відповідно до акту приймання-передачі від 27.12.2001 року орендодавець передав, а орендар прийняв в суборенду зазначене нерухоме майно (т. 1 а.с.88-90).
Додатковою угодою № 1 від 01.08.2002 року до Договору перелік об’єктів, наданих в суборенду, доповнений підтрибунними приміщеннями площею 270 м , корисна площа 66 м , підсобна площа 59 м , допоміжна площа 45 м (т. 1 а.с.87).
Відповідно до пункту 2.2 Договору строк оренди визначений з 16.11.2001 року по 16.11.2002 року з щорічною пролонгацією до закінчення строку перебування ЧФ РФ в Україні. Додатковою угодою № 2 від 03.10.2002 року (т. 1 а.с.10) Договір пролонгований на строк Угоди між Російською Федерацією та Україною про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України - до 28.05.2017 року.
На час укладення Договору, спірні правовідносини були врегульовані нормами Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року № 1540-VI (далі - ЦК УРСР), який втратив чинність з 01.01.2004 року відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України № 435-IV від 16.01.2003 року, що набрав чинність з зазначеної вище дати, тобто з 01.01.2004 року. Оскільки Договір укладений до набрання чинності Цивільним Кодексом України № 435-IV від 16.01.2003 року, відповідність його законодавству має перевірятись з урахуванням діючих на момент його укладення норм, але щодо прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності застосовуються положення зазначеного Кодексу.
При вирішенні спору суди правомірно керувалися також положеннями Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту, Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов’язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, Угоди між Російською Федерацією та Україною про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, які вчинені 28 травня 1997 року (ратифіковані Законом України від 24.03.1999 року № 547-XIV), Закону України “Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992 року № 2269-ХП (далі - Закон про оренду) та інших відповідних нормативних актів національного законодавства.
За Угодою між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов’язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України (далі - Угода про взаємні розрахунки), Уряд України передав Уряду Російської Федерації в оренду земельні ділянки і розміщені на них об’єкти берегової інфраструктури, зазначені в додатках № 2 і № 3 та картах № 1 і № 2 до Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту (далі - Угода про параметри поділу), за умовами та на строк дії Угоди між Російською Федерацією та Україною про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України (далі - Угода про статус та умови перебування).
Відповідно до статей 1, 2 Угоди про параметри поділу ЧФ РФ використовує об’єкти ЧФ в м. Севастополі, зазначенні у додатках 2, 3. В Перелік об’єктів ЧФ РФ в місті Севастополі (додаток № 2 до зазначеної Угоди) включений 44 спортклуб ЧФ РФ (пункт 1 розділу 17), складовою частиною якого є об’єкт Договору (план-схема т. 2 а.с.11-14).
Відповідно до статті другої Угоди про взаємні розрахунки Уряд України передав Уряду Російської Федерації визначені Угодою про параметри поділу об’єкти, але орган управління цим майном Урядом України не був визначений до прийняття Кабінетом Міністрів України 21.12.2005 року розпорядження № 555 “Про управління державним майном, яке використовував Чорноморський флот колишнього СРСР”, яким функції управління зазначеним майном було покладено на Фонд державного майна України.
Позивач у письмових поясненнях від 29.12.2005 року за вих.№ 10-25-21262 за підписом заступника голови Фонду державного майна України Потімкова О. (т. 1 а.с.44-46) зазначив, що повноваження Фонду державного майна України в частині надання дозволу на укладення договору суборенди були передбачені пунктом 3 Протоколу п’ятого засідання Підкомісії з питань функціонування ЧФ РФ та його перебування на території України Змішаної Українсько-Російської комісії зі співробітництва від 2-3 липня 2003 року. Проте, це твердження спростовується змістом Протоколу : пунктом 3 Підкомісія лише визначила органи, повноважні за Українську Сторону отримати від Російської Сторони (в особі МІС ЧФ РФ) повну інвентаризацію об’єктів нерухомого майна, переданих в оренду ЧФ РФ (т. 1 а.с.117-122).
Крім того, згідно з Протоколом засідання Сумісної робочої групи з питань інвентаризації Підкомісії з питань функціонування ЧФ РФ та його перебування на території України від 28.04.2004 року (т. 1 а.с.123-124) Російська Сторона виконала зобов’язання за Протоколом п’ятого засідання від 2-3 липня 2003 року в частині надання Українській Стороні необхідних документів по суборенді нерухомого майна, переданого в оренду РФ, а також Сторони досягли домовленості про розробку порядку узгодження договорів суборенди зазначеного майна.
Відповідно до Протоколу робочої зустрічі представників ЧФ РФ та Департаменту з питань управління державного майна Фонду державного майна України з проблемних питань перебування ЧФ РФ на території України, яка відбулась 08.06.2005 року, ЧФ РФ запропонував Українській Стороні визначити орган, уповноважений управляти державним майном України, переданим в оренду Чорноморському флоту (т. 1 а.с.125).
Суди зробили вірний висновок, що на час укладення Договору та наступної пролонгації його дії Фонд державного майна України не мав повноважень щодо управління нерухомим майном, переданим в оренду РФ зазначеними вище міжнародними Угодами, в тому числі стосовно майна, яке є предметом суборенди по Договору. Невизначений, як на час укладення Договору, так і на час його пролонгації, порядок узгодження договорів суборенди нерухомого майна, переданого в оренду РФ. Останній (порядок) відсутній як на час звернення прокурора до суду з позовом, так і на час прийняття судом рішення.
Крім того, фактично Фондом державного майна України або його структурним підрозділом з військовими формуваннями або підприємствами, організаціями та установами ЧФ РФ договори оренди щодо окремих об’єктів нерухомого майна, переданого РФ за зазначеними вище міжнародними угодами, не укладалися.
Проте, у листі-відповіді Фонду державного майна України від 25.10.2002 року за вих.№ 10-16-13109 “Щодо суборенди майна, що належить до права державної власності України”, наданого на запит сторін Договору щодо надання дозволу на укладення зазначеного договору, заступник голови Фонду державного майна України Глушко С. зазначив, що міжурядова угода не містить застережень щодо передачі в суборенду майна, переданого у користування ЧФ РФ, тому Фонд державного майна України не заперечує проти укладення договору суборенди об’єкта Договору (т. 1 а.с.22).
Право користування на правах оренди вказаним майном ЧФ РФ набув на підставі зазначених вище міжнародних угод, що не суперечить статті 4 ЦК УРСР, за якою цивільні права і обов’язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також, з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до частини другої статті 2 Угоди про взаємні розрахунки Уряд Російської Федерації використовує орендовані земельні ділянки, розміщені на них об’єкти берегової інфраструктури та акваторії бухт відповідно до чинного законодавства України.
Суди вірно відзначили, що в момент підписання сторонами Договору між сторонами була досягнута згода з усіх істотних умов, передбачених для договорів оренди ЦК УРСР та Законом про оренду. Останній встановлює обов’язкові вимоги щодо відносин, пов’язаних з орендою державного і комунального майна, визначеного даним Законом, та може регулювати режим оренди іншого майна, якщо інше не передбачено законодавством або договором оренди. Тому, за загальним правилом, передбачені цим Законом умови слід вважати загальними для всіх договорів оренди.
Так, на момент підписання Договору сторони досягли згоди з усіх умов, передбачених статтею 10 вказаного Закону. Договором передбачені такі умови, як: порядок та строки передачі майна, порядок використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендованого майна та умови його повернення, виконання зобов’язань, відповідальність сторін, страхування орендарем взятого ним в оренду майна, обов’язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.
Відповідно до вимог статті 22 Закону про оренду строк надання майна в суборенду за Договором не перевищує строку оренди, визначеного статтею 25 Угоди про статус та умови (до 2017 року). Відповідно до Угоди про взаємні розрахунки нарахування сум платежів за користування ЧФ РФ земельних ділянок та розміщених на них об’єктів берегової інфраструктури проводиться шляхом погашення щорічно сум державного боргу України та складає 97,75 млн. доларів США (т. 1 а.с.114). Договори оренди щодо окремих об’єктів нерухомого майна, переданого РФ за зазначеними вище міжнародними угодами, Фондом державного майна України або його структурним підрозділом та або військовими формуваннями або підприємствами, організаціями та установами ЧФ РФ не укладалися, орендна плата окремо за кожен об’єкт не визначена. У зв’язку з цим РФ не проводить оплату окремо за кожний об’єкт, тому провести розрахунок відповідності суборендної та орендної плати по кожному договору суборенди не вбачається за можливе, про що вірно зазначили суди. Визначення орендної плати за окремий об’єкт для співвідношення з платою за суборенду виходячи з суми вартості оренди за одиницю площі (1м2), розрахованої шляхом поділу загальної суми орендної плати, визначеної Угодою про взаємні розрахунки, на загальну площу земельних ділянок, переданих ЧФ РФ в користування, тобто шляхом припущення, а не у встановленому законодавством порядку, не прийнято судами у якості належного та допустимого доказу наявності перевищення плати за суборенду орендної плати.
Доводи прокурора щодо порушення положень постанови Кабінету Міністрів України “Про Методику розрахунку й порядок використання плати за оренду державного майна” від 04.10.1995р. № 786 обґрунтовано визнані судами безпідставними з огляду на наступне.
Положення постанови Кабінету Міністрів України “Про Методику розрахунку й порядок використання плати за оренду державного майна” від 04.10.1995 року № 786 не можуть бути поширені на відносини з оренди нерухомого майна Чорноморським флотом РФ, тому що зазначена Методика і порядок розповсюджуються лише на випадки, коли орендодавцем є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва; органи уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном і державні підприємства. В даному випадку жодний з вказаних суб’єктів не були наділені повноваженнями управляти об’єктом Договору на момент його укладення.
Відповідно до пункту 1 зазначеної Методики і порядку, останні стосуються механізму справляння плати за оренду цілісного майнового комплексу державного підприємства, організації, їх структурних підрозділів (філії, цеху, дільниці) та окремого індивідуально визначеного майна державного підприємства, організації, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил, інших військових формувань рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки, а також майна, що не ввійшло до статутного фонду господарського товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації).
Колегія суддів погоджується і з тим, що виходячи зі змісту договору суборенди, передбаченого законодавством України (Глава 25 “Майновий найом” ЦК УРСР, Закон про оренду), та засад цивільного права, договір суборенди не передбачає внесення суборендарем плати за суборенду власнику майна. Тобто, плата за суборенду сплачується лише орендодавцю за договором суборенди.
Доводи представника прокурора щодо умови спільного режиму використання об’єктів 44 спортклубу ЧФ РФ як обставини, яка виключає можливість укладення оспорюваного Договору, правильно не взяті судами до уваги в якості підстави для визнання його недійсним, виходячи з наступного.
Судами встановлено, що об’єкт Договору є складовою частиною 44 спортклубу ЧФ РФ та включений в Перелік об’єктів ЧФ РФ в місті Севастополі (додаток №2 до Угоди про параметри поділу) - пункт 1 розділу 17 “Спортивні об’єкти” (т. 1 а.с.157). Згідно з приміткою до вказаного пункту додатку № 2 Угоди вказаний об’єкт “використовується спільно”. Судами встановлено і не оспорюється прокурором та позивачем, що станом на час укладення Договору та в подальшому на час вчинення відповідних дій щодо його пролонгації, сторони Угоди про параметри поділу, а саме: Україна і РФ, - не встановили порядок (процедуру) реалізації зазначеної примітки.
Більш того, Фонд державного майна України, розглянувши питання стосовно використання об’єкту Договору, листом від 25.10.2002 року (т. 1 а.с.22), тобто вже після його укладення, повідомив сторони Договору про відсутність будь-яких застережень щодо необхідності врахування зазначеної примітки. На протязі п’яти років дії Договору Україна, як сторона Угоди про параметри поділу (саме таким чином в Угоді визначена ця сторона), маючи інформацію про зазначений Договір та його умови, не заперечувала і не оспорювала його дію, та не вносила будь-яких пропозицій стосовно реалізації зазначеної примітки. При цьому загальновідомим є факт спільного використання об’єкту Договору ЧФ РФ та Україною у разі проведення в місті Севастополі спільних святкових заходів. Таким чином, наявність в Угоді про параметри поділу примітки при зазначених вище обставинах правомірно не визнано судами у якості підстави для визнання Договору недійсним.
Також не може бути визнано підставою для визнання Договору недійсним зазначення в якості орендодавця ВЧ 44 спортклубу ЧФ РФ, оскільки вона, як встановлено судами, діяла на підставі довіреності начальника 1997 відділення морської інженерної служби Чорноморського флоту Міністерства оборони Російської Федерації, а останній фактично діяв на виконання повноважень МО РФ.
Суди вірно визнали безпідставним посилання Позивача на протиріччя Договору пункту 2 статі 2 та статті 6 Угоди про статус та умови перебування. Зокрема, пункт 2 статті 2 Угоди про статус та умови перебування, визначаючи поняття “Підприємства, організації та установи Чорноморського флоту Російської Федерації”, вказує на те, що розташовані та території України об’єкти ЧФ РФ здійснюють свою діяльність в інтересах ЧФ РФ. Проте, в праві поняття “інтерес” розуміється як можливість суб’єкта, яка обумовлена власними потребами, вчинювати або утримуватися від вчинення певних дій, що прямо не виписані у законі як його особисті права, однак можливість вчинення яких випливає із загальних засад чинного законодавства, а також відсутності прямої їх заборони.
Крім того, частиною другою статті 1 Угоди про параметри поділу визначено, що порядок використання об’єктів ЧФ визначається Україною, але за винятком об’єктів, згаданих у статтях 2 і 3 цієї Угоди.
Відповідно до статті 22 Закону про оренду орендар вправі передавати нерухоме майно в суборенду, якщо інше не передбачено договором оренди. Базовими міжнародними угодами між Україною та РФ від 28.05.1997 року, які регулюють відношення оренди майна, визначеного Угодою про параметри поділу, заборона на передачу майна в суборенду не встановлена.
Передача об’єкта Договору в суборенду з метою забезпечення належного рівня утримання отриманого в оренду майна, в тому числі зазначеного об’єкту, не може бути визнано порушенням положень як пункту 2 статті 2, так і статті 6 Угоди про статус та умови перебування.
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Севастопольського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст. 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-
П О С Т А Н О В И В:
Касаційне подання Заступника військового прокурора Севастопольського гарнізону від 07.07.2006 року №3262 на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.04.2006 року у справі № 20-12/412-1/008 залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.04.2006 року у справі № 20-12/412-1/008 –без змін.
Головуючий-суддя | Д.Кривда |
С у д д і | С.Бакуліна О.Глос |