2-272/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

06 квітня 2011 року                                                                                               місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Вайновський  А. М.,

при секретарі Григор А.Г.,

за участю позивача ОСОБА_1, що діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, що діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, представника відповідача ОСОБА_6, представника третьої особи органа опіки та піклування Орджонікідзевської районної адміністрації міста Маріуполя в особі Богач Олени Станіславівни

розглянувши у відкритому судовому засіданні  в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу за позовом  ОСОБА_1, що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_4, що діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, третя особа приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_8, орган опіки та піклування Орджонікідзевської районної адміністрації міста Маріуполя про визнання договору дарування недійсним, -       

В С Т А Н О В И В:

 04 жовтня 2010 року позивачка ОСОБА_1, що діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 звернулася до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя з позовом до ОСОБА_4, що діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним. В обґрунтування позовних вимог вказала, що в 1998 року уклала шлюб з ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 у шлюбі народилась дитина ОСОБА_2 В 1999 році її чоловіка ОСОБА_9 було засуджено вироком суду та призначено покарання у вигляді 7 років 6 місяців позбавлення волі. Весь час відбуття покарання чоловіком вона самостійно доглядала за дитиною, ніякої допомоги від чоловіка не отримувала. Оскільки власного житла ні в неї ні у дитини не було вони разом з дитиною проживали на найманій квартирі. В 2006 році ОСОБА_9 звільнився з місць позбавлення волі, хворів на відкриту форму туберкульозу та зловживав наркотичними засобами. Ні якої допомоги ні їй ні дитини ОСОБА_9, як під час відбуття покарання так і після звільнення не надавав. Враховуючи аморальний образ життя ОСОБА_9 та його хворобу шлюбні відносини у них фактично припинились, жодних стосунків вони не підтримували. В 2010 році вона випадково дізналась, що її чоловік - ОСОБА_9 помер у квітні 2008 року та не задовго до смерті подарував на користь ОСОБА_10 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, що належала йому на праві приватної власності. Під час укладання договору дарування ОСОБА_9 не повідомив нотаріуса про наявність у нього неповнолітньої дитини, її згоди та згоди органу опіки та піклування на укладання цієї угоди не отримав. Таким чином, враховуючи положення п.6 ст.203 ЦК України, згідно яких правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей та на підставі ст.215 ЦК України згідно якої підставою недійсності правочину є  недодержання  в  момент вчинення  правочину  стороною  (сторонами) вимог,  які встановлені ч.1 - 3,  5 та  6 ст.203  цього Кодексу просила визнати недійсним договір дарування №745 від 22 березня 2008 року в частині дарування 1/2 частки квартири з боку ОСОБА_9 на користь ОСОБА_10 При цьому також просила врахувати що у відповідності до ст.12 ЗУ “Про осонови захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” держава охороняє та захищає права та інтереси дітей щодо укладання угод з нерухомістю, разом з тим відповідним державним органом — органом опіки та піклування згоди на укладання договору дарування нерухомості отримано не було, що тягне за собою також недійсність цієї угоди.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 Що діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали у повному обсязі, надали пояснення аналогічні поясненням викладеним у письмовій позовній заяві. При цьому вказали, що відсутність реєстрації у спірній квартирі та не проживання неповнолітньої дитини у цій квартирі не означає відсутність у неї права користування квартирою свого батька а тому вважають що згода органа опіки та піклування було обов'язкова та не дотримання цього положення тягне за собою визнання договору дарування недійсним.

          У судовому засіданні відповідач - ОСОБА_4 яка діє імені неповнолітньої - ОСОБА_5 позовні вимоги не визнала у повному обсязі. При цьому зазначила, що вана є опікуном неповнолітньої внучки ОСОБА_5, яка є спадкоємцем своєї померлої матері та її доньки — ОСОБА_10 Вважає позовні вимоги необґрунтованими, оскільки договір дарування на користь її доньки ОСОБА_10 з боку ОСОБА_9 було укладено добровільно, цьому правочину ніякі обставини не передували, інших обставин які б впливали на його волевиявлення не було, шлюбних відносини між позивачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_9 припинились фактично після засудження останнього до позбавлення волі, а ні дитина позивачки, а ні сама позивачка в спірній квартирі на час укладання договору дарування не проживали, права користування цією квартирою не мали, а тому й згоди органу опіки та піклування на укладання цієї угоди не було потрібно.

          Представник відповідача ОСОБА_6 підтримавши заперечення відповідачки ОСОБА_4 у повному обсязі просила у задоволенні позову відмовити.

          Представник третьої особи органа опіки та піклування Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради Богач Олени Станіславівни у судовому засіданні надала пояснення згідно яких вважає позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що підлягають задоволенню, оскільки ґрунтуються на положеннях ЦК України, вважає обставини укладання спірного договору такими що порушували права та інтереси неповнолітньої дитини.

          Представник третьої особи приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_8 до судового засідання не з'явився надавши заяву з проханням розглядати цивільну справу за його відсутністю.

          Суд заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані сторонами докази по справі вважає, що позовні вимоги  ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

          Відповідно до статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

          Відповідно до частини 2 статті 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

          Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

          Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягаються обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

          Відповідно до ст.61 ЦПК України обставини визнані сторонами та іншими особами які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнанні судом загальновідомими, не потребують доказуванню. Обставини, встановлені судовими рішеннями у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчиненні вони цією особою.

          Таким чином, відповідно до статей 10, 11, 60, 61, 119 ЦПК України позивач сам визначає зміст позовних вимог, викладає зміст обставин, якими обґрунтовуються вимоги та зазначає докази на підтвердження цих обставин.

          Згідно договору дарування від 22 березня 2008 року ОСОБА_9, ОСОБА_11 (дарувальники) передали ОСОБА_10 (обдарована) у власність безоплатно однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить дарувальникам по 1/2 частки на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням міського майна Маріупольської міської ради 13 січня 2006 року №34222, зареєстрованого Маріупольським бюро технічної інвентаризації 07 лютого 2006 року відповідно витягу про реєстрацію право власності на нерухоме майно за №9772721, реєстраційний номер 13776612, номер запису 40852, в книзі 54 (а.с.62)

          Згідно п.1.4 договору дарування від 22 березня 2008 року дарувальники на момент укладання стверджують що договір укладається на вигідних для них умовах, не є результатом тяжких обставин і відповідає інтересам їх сім'ї (а.с.62).

          Договір 22 березня 2008 року підписаний дарувальниками: ОСОБА_9, ОСОБА_11 та обдарованою особою ОСОБА_10 та посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_8, договір зареєстровано в реєстрі за №754 (а.с.62).

          Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухомо майно станом від 20 березня 2008 року - співвласниками квартири  АДРЕСА_1 є ОСОБА_11 та ОСОБА_9, яким належить по 1/2 частки вказаній квартири (а.с.59).

          Згідно довідки ЖКП “Азовжитлокомплекс” з місця проживання, що було надано приватному нотаріусу під час укладання спірного договору дарування від 06 березня 2008 року в квартирі АДРЕСА_1 малолітні діти не проживають (а.с.57).

          Згідно довідки ЖКП “Азовжитлокомплекс” з місця проживання, що було надано приватному нотаріусу під час укладання спірного договору дарування від 05 березня 2008 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано 2 особи ОСОБА_9 та ОСОБА_11 (а.с.57).

          Згідно свідоцтва про одруження НОМЕР_1 від 03 квітня 1998 року ОСОБА_9 та ОСОБА_1 уклали шлюб про що в книзі актів про одруження Орджонікідзевського відділу реєстрації актів громадянського стану 03 квітня 1998 року за №85 зроблено відповідний запис (а.с.8).

          Згідно свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 02 жовтня 2001 року ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 батьками дитини є ОСОБА_9 та ОСОБА_1 про що у книзі реєстрації народжень Жовтневого відділу реєстрації актів цивільного стану Маріупольського МУЮ Донецької області зроблено відповідний актовий запис №23 (а.с.9).

          Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 09 квітня 2008 року ОСОБА_9, помер ІНФОРМАЦІЯ_3 про що зроблено відповідний актовий запис №542 у Орджонікідзевському відділі реєстрації актів цивільного стану Маріупольського управління юстиції Донецької області.

          Згідно актового запису про смерть №1186 від 01 червня 2009 року ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 34 років, причина смерті — цироз печінки.

          Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_5 остання народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 батьками якої є ОСОБА_13 та ОСОБА_10 про що у книзі реєстрації народжень Жовтневого відділу реєстрації актів цивільного стану Маріупольського МУЮ Донецької області зроблено відповідний актовий запис №628 (а.с.26).

          Згідно рішення колегії Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради №131/1 від 24 червня 2009 року малолітній ОСОБА_5 у відповідності до ЗУ “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” надано статус дитини — сироти (а.с.24).

          Згідно рішення колегії Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради №154/4 від 22 липня 2009 року малолітній ОСОБА_5 призначено опікуна — ОСОБА_4 (а.с.25).

          Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна.

          Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.          

          Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.

          Згідно з абзацом 2 ч.2 ст.32 Цивільного кодексу України на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування.

          Відповідно до ч.3 ст.17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від Імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

          Згідно з ч.3 ст.177 Сімейного кодексу України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.

          Таким чином, оскільки одним з правочинів, які не можуть вчиняти батьки або особи, які їх замінюють, без дозволу органів опіки та піклування, відповідно до ст.177 Сімейного Кодексу України, ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» та ч.3 ст.17 Закону України «Про охорону дитинства» є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься, зокрема, і право користування жилим приміщенням.

          Згідно з положеннями ч.3 та ч.4 ст.29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

          На час укладання спірного договору дарування 22 березня 2008 року неповнолітньому ОСОБА_2 чиї інтереси представляє ОСОБА_1 було повних 9 років. З пояснень позивачки ОСОБА_1 встановлено, що остання разом з малолітньою дитиною ОСОБА_1 в спірній квартирі тільки після народження дитини - близько одного року, після чого проживала в найманій квартирі, таким чином виходячи з пояснень позивачки починаючи з 1999 року по теперішній час в спірній квартирі ні позивачка ні неповнолітня дитина не проживали та спільного господарства з ним не вели.

          Згідно з ч.2 ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» діти члени сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

          Відповідно до положень Житлового кодексу України до членів сім'ї власника житлового приміщення віднесено дружину (чоловіка) власника житла (якщо стосовно цього житла в подружжя не виникло право спільної власності), їхніх дітей та батьків, а також інших осіб, якщо вони постійно проживають спільно з власником житла та ведуть з ним спільне господарство (ч.2 ст.64 і ч.1 ст.156 ЖК України).

          Згідно зі ст.405 Цивільного кодексу України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.          

          Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

          Аналізуючи наведені норми чинного законодавства України, згода органів опіки та піклування необхідна лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником), або має право на користування жилим приміщенням, що відчужується.

          Таким чином, у судовому засіданні встановлено та ця обставина не оспорюється сторонами малолітня дитина ОСОБА_2 в чиїх інтересах дії ОСОБА_1 не був власником чи співвласником квартири АДРЕСА_1 щодо якої 22 березня 2008 року було укладено спірний договір дарування, так само у судовому засіданні встановлено, що неповнолітній ОСОБА_2 не мав права користування житловим приміщенням щодо якого укладалась спірна угода, а тому згода як з боку органу опіки та піклування так і з боку ОСОБА_1 на укладання договору дарування була не потрібна.

          На підставі викладеного, керуючись ст. ст.10, 11, 60, 61, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

  У задоволенні позову ОСОБА_1, що діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до ОСОБА_4, що діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 про визнання договору  дарування недійсним — відмовити.

          Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Донецької області у місті Маріуполі через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя.

          Суддя ________________