Постанова

Іменем України

Справа № 2-а-1655/11

13 травня 2011 року          Шаргородський районний суд Вінницької області

                     Суддя   Славінська Н.  Л.

розглянувши у порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі про зобов’язання вчинити дії по перерахунку та виплаті недоотриманої пенсії відповідно до ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,-

в с т а н о в и в:

          ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначив, що має статус особи, яка постраждала від аварії на ЧАЕС І категорії, йому встановлена ІІ група інвалідності, що підтверджується посвідченням.  Він отримує пенсію, як особа, що постраждала від наслідків аварії на ЧАЕС, проте, не в повному розмірі, з порушенням відповідачем вимог ст.ст.50,54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи». У 2010 році він звертався до Шаргродського районного суду з адміністративним позовом про захист прав, як особи, що постраждала від аварії на ЧАЕС, і рішенням суду його права були захищені.  При повторному зверненні до відповідача про нарахування та виплату пенсії та доплат до неї відповідно до вимог ст.ст.50,54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи», він отримав відмову.  

Просить визнати дії відповідача щодо відмови йому у нарахуванні та виплаті пенсії відповідно до ст.ст.50,54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідно у розмірах 75% мінімальної пенсії за віком та 8 мінімальних пенсій за віком   незаконними; визнати за ним право на отримання пенсії в розмірах, визначених ст.ст.50,54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;  зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити йому пенсію, передбачену ст.54 ЗУ  «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, починаючи з 22.12.2010 року з урахуванням проведених  виплат; зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити йому  додаткову пенсію, передбачену ст.50 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, починаючи з 22.12.2010 року  з врахуванням проведених виплат.  

Ухвалою від 29.04.2011 року відкрито скорочене провадження у даній адміністративній справі, про що повідомлено позивача та відповідача – УПФУ у Шаргородському районі Вінницької області.  

          На виконання ухвали від 29.04.2011 року відповідачем – УПФУ у Шаргородському районі 11.05.2011 року подано заперечення  проти позову.  

Згідно поданих до суду заперечень, відповідач позов не визнав і просить залишити його без задоволення як безпідставний,  посилаючись на те, що пенсія позивачу призначена за його вибором – відповідно до ЗУ  «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».  Фінансування виплат, пов’язаних з реалізацією ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України і саме Законом про Державний бюджет на відповідний рік визначаються видатки на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Пенсійному фонду заборонено, відповідно до ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», використовувати кошти на цілі, не передбачені в Законі про Державний бюджет.  Фінансування виплат, передбачених ст.ст.50,54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», було врегульовано постановами Кабміну, які роз’яснювали порядок застосування вказаного Закону та законами про Державний бюджет на відповідний рік. Починаючи з 22.05.2008 року, постановою Кабміну №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» встановлено основну та додаткову пенсію особам, віднесеним до категорії І інвалідам ІІ групи в залежності від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, які було збільшено постановою КМУ від 16.07.2008 року за №654.   Ці постанови Кабміну – єдині нормативно-правові акти, які регулюють обчислення пенсій категорії громадян, що передбачені в ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», вони не скасовані і не визнані неконституційними. Позивач отримував та отримує виплати, передбачені ст.ст.50,54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в зазначених у вище вказаних Постановах розмірах.  Так як фінансування виплат особам, постраждалим від аварії на ЧАЕС, здійснюється з Держбюджету, а не з бюджету Пенсійного фонду, і УПФУ у Шаргородському районі ніяким чином не порушило права позивача, як особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, оскільки проводило виплати в розмірах, встановлених Законами України про Державний бюджет на відповідний рік та постановами  Кабміну №530 від 28.05.2008 року, №654 від 16.07.2008 року, та в межах тих асигнувань, які надходили з Державного бюджету, то вважає, що в позові ОСОБА_1 слід відмовити.

Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, встановлено, що є достатні підстави для  прийняття судового рішення у даній адміністративній справі в порядку скороченого провадження.

При розгляді повідомлених позивачем обставин та поданого відповідачем заперечення проти позову, а також доданих до позовної заяви документів, встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, народився і  проживає   по даний час в с. Гибалівка Шаргородського району Вінницької області (а.с.4).

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1, виданого 28.04.2006 року Вінницькою облдержадміністрацією, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорія 1 (а.с.10). Тобто, повідомлена позивачем в адміністративному позові  обставина про те, що він має статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, як його визначено в ст.2 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», підтверджена.  

Крім того, знайшла своє підтвердження повідомлена позивачем обставина про те, що він  отримує пенсію відповідно до ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що   визнається відповідачем у письмових запереченнях.  

Відповідно до виписки з акту огляду МСЕК №053237 та з довідки МСЕК серії МСЕ №053237 вачається, що позивач є інвалідом ІІ групи, захворювання якого пов’язане із наслідками аварії на ЧАЕС (а.с.11).

Встановлені обставини, зокрема, що позивач є  пенсіонером та отримує пенсію відповідно до ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як інвалід ІІ групи, визнаються відповідачем, що вбачається із його письмових заперечень.

Таким чином, встановлено, що позивач, як особа, віднесена до категорії І та інвалід ІІ групи, відповідно до ст.50 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», має право на призначення щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі – 75 процентів мінімальної пенсії за віком.

Крім того, позивач, як інвалід ІІ групи, щодо якого встановлено зв'язок із Чорнобильською катастрофою, повинен отримувати пенсію, розмір якої не може бути нижчим  8 мінімальних пенсій за віком.  

Позивачем та відповідачем визнається і не оспорюється та обставина, що на органи Пенсійного фонду в Україні покладено повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, в тому числі, і виплат, передбачених ст.ст.50,54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».  

В результаті розгляду письмового заперечення відповідача, встановлено, що УПФУ у Шаргородському районі  отримувало з Державного бюджету кошти, призначені для виплат особам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, і розподіляло їх в межах, встановлених Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік, а в 2010 році та в даний час –  постановою Кабміну від 28.05.2008 року №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», постановою Кабміну №654 від 16.07.2008 року «Про підвищення пенсійного забезпечення громадян», тому у 2010 році позивач, отримував та отримує на даний час від відповідача додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, як особа віднесена до категорії І, – в розмірі, визначеному вказаними Постановами, але не в розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, як визначено ст.50 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та   державну пенсію, як особа, віднесена до категорії 1 та як інвалід ІІ групи, щодо якого встановлено зв'язок із Чорнобильською катастрофою, також у розмірі, визначеному вказаними Постановами, але не в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, як визначено   ст.54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що вбачається із письмових заперечень відповідача.

ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема положення ст.ст.50,54 цього Закону є чинними і підлягають застосуванню, оскільки рішеннями Конституційного Суду України від 9.07.2007 року №6-рп/2007 та від 22.05.2008 року №10-рп/2008 визнано неконституційними положення, яким обмежувалися права громадян, постраждалих від аварії на ЧАЕС, тому вони втрачають чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України і є обов’язковими для виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. А Законами України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та «Про Державний бюджет України на 2011 рік» чи іншими Законами України не було зупинено, змінено чи скасовано дію положень ст.ст.50,54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».  

Відтак, ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема положення ст.ст.50,54 цього Закону, є чинним і підлягає застосуванню в попередній редакції.  

Таким чином, при вирішенні спору щодо розміру виплат позивачу, як особі, постраждалій від аварії на ЧАЕС,  слід керуватися не Законами про Державний бюджет України на відповідний рік і не постановами КМУ за №530 від 28.05.2008 року та за №654 від 16.07.2008 року, а Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки він, як Закон постійної дії, має прерогативу над Законами про Державний бюджет України на відповідний рік та над вказаними постановами КМУ.

Тобто, розглянувши обставини, повідомлені позивачем, та письмові заперечення відповідача, встановлено, що відповідачем не в повному обсязі проведено виплати позивачу, передбачені ст.ст.50,54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, як особі, віднесеній до категорії 1, та державну пенсію, як інваліду ІІ групи, щодо якого встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, починаючи з 22.12.2010 року, оскільки дані виплати позивачу у вказаний період щомісячно проводилася у розмірі, визначеному постановами Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року за №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», №654 від 16.07.2008 року «Про підвищення пенсійного забезпечення громадян».

Тому, при вирішенні спору щодо розміру виплат позивачу, як громадянину України, що постраждав від Чорнобильської катастрофи,  слід керуватися не Законами про Державний бюджет України на відповідний рік та не постановами КМУ від 28.05.2008 року за №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», №654 від 16.07.2008 року «Про підвищення пенсійного забезпечення громадян», а Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки він, як Закон постійної дії, має прерогативу над Законами про Державний бюджет України на відповідний рік і над вказаними постановами КМУ.  

Крім того,  при розрахунку виплат позивачу, передбачених ст.ст.50,54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,   відповідачу слід виходити з положення ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», якою визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили  працездатність, визначеного законом, оскільки чинним законодавством не передбачено іншого, крім передбаченого ст.28 цього Закону, мінімального розміру пенсії за віком.

Таким чином, при розгляді і оцінці повідомлених позивачем та відповідачем обставин, встановлено, що позивач, як особа, віднесена до категорії І та інвалід ІІ групи, відповідно до ст.50 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», має право на призначення щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі – 75 процентів мінімальної пенсії за віком, а також,  як інвалід ІІ групи, щодо якого встановлено зв'язок із Чорнобильською катастрофою, повинен отримувати пенсію, розмір якої не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком, відповідно до ст.54 цього Закону, починаючи з 22.12.2010 року по даний час, тобто з врахуванням вимог ст.99 КАС України щодо строків позовної давності, оскільки позивач повідомлений відповідачем про відмову у нарахування йому пенсії та доплат до неї, як особі, постраждалій від наслідків аварії на ЧАЕС 29.03.2011 року і отримав відповідні виплати за рішенням Шаргородського районного суду включно по 21.12.2010 року (а.с.9). Тому відмова відповідача позивачу в нарахуванні і сплаті недоплачених йому виплат, як особі, постраждалій від Чорнобильської катастрофи, у розмірах, передбачених ст.ст.50,54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,  (а.с.8-9),  на його звернення,  – є незаконною.   

         При вирішенні спірних адміністративно-правових відносин, що виникають з приводу захисту прав фізичної особи у сфері публічно-правових відносин від порушень органу державної влади, слід керуватися Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України,   Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Так, згідно ст. ст. 8, 19, 22, 46, 55, 57, 95, 96 Конституції України, в Україні  визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій  чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.  Кожному гарантується право знати свої права і обов’язки. Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин – на інший період.

Відповідно до ст.ст. 2, 4, 6, 8, 17, 18, 19, 70, 71, 86, 159, 160, 161, 162, 183-2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень органів державної влади, органів місцевого самоврядування шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ і кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи чи інтереси. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення і ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена КАС України. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку із здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій.  

Пунктом 4 частини першої статті 18 КАС України   встановлено, що місцевим загальним судам, як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб’єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.  

Адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача. Докази в адміністративному судочинстві мають бути належними та допустимими. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про  протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Суд приймає постанову іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Під час прийняття постанови суд вирішує: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; яку правову норму слід застосувати до цих правовідносин; чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання постанови. При вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: визнання протиправними рішення суб’єкта владних повноважень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень; зобов’язання відповідача вчинити певні дії; зобов’язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; стягнення з відповідача коштів. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єкта владних повноважень.

Ст.183-2 КАС України встановлено, що у адміністративних справах щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг – застосовується скорочене провадження.

Згідно ст.1 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - цей Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв’язання пов’язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.

Особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС – громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи – громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи (ст.9 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Причинний зв'язок між захворюванням, пов’язаним із Чорнобильською катастрофою, частковою або повною втратою працездатності громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і Чорнобильською катастрофою визнається встановленим, якщо його підтверджено під час стаціонарного обстеження уповноваженою медичною комісією не нижче обласного рівня або спеціалізованими медичними установами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, СБУ, які мають ліцензію Міністерства охорони здоров’я України (ст.12 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

До категорії 1 належать інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою (ст.14 ч.1 п.1 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).  

Згідно ст.50 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірах: - інвалідам ІІ групи – 75 процентів  мінімальної пенсії за віком.  

Відповідно до ст.49 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4,  встановлюється у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.  

В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок із Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по ІІ групі інвалідності – 8 мінімальних пенсій за віком (ч.4 ст.54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», здійснюється за рахунок державного бюджету (ст.63 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом (п.3 ст. 65 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).  

Згідно ч.1 ст.6 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсійне забезпечення здійснюється органами Пенсійного фонду України.   

На Пенсійний фонд України, відповідно до п. 3 Положення про Пенсійний фонд України», затвердженого Указом Президента України від 6.04.2011 року за №384/2011 «Про  Положення про Пенсійний фонд України», покладено завдання участі у формуванні і реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування; керівництво та управління солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування;  забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.  

Згідно ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили  працездатність, визначеного законом.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЗУ «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум застосовується для встановлення мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

При нарахуванні позивачу виплат, передбачених ст.ст.50,54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», слід застосовувати вимоги ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» щодо мінімальної пенсії, яка застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, оскільки положення частини 1 даної статті не є перешкодою для застосування визначеної в ній величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат, пов’язаних із мінімальною пенсією за віком. До того ж, на час виникнення спірних правовідносин між позивачем та відповідачем, чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 ст.28 цього Закону, розміру мінімальної пенсії за віком, і, згідно з цією нормою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.  

Таким чином, при визначенні розміру додаткової пенсії відповідно до ст.50 та державної пенсії відповідно до ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Безпідставними є доводи  відповідача, викладенні в письмових запереченнях на позовну заяву, щодо правомірності нарахувань та виплати позивачу виплат, як особі, що постраждала від Чорнобильської катастрофи, з посиланням на відсутність фінансування з бюджету для виплати підвищення до пенсії та додаткової пенсії в розмірах, які вказані позивачем,   оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом спору і питання надання бюджетних коштів УПФ для виконання покладених на нього обов’язків у справах даної категорії виходять за межі заявлених вимог і не розглядаються.

Крім того, відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підвищення до пенсії державної та додаткової пенсії не може бути причиною невиконання покладених на Управління Пенсійного фонду України  зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане із отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Проте, з письмових заперечень відповідача вбачається, що виплати відповідачем, передбачені ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з Держбюджету  фінансувалися протягом 2010 року і фінансуються на даний час.             

          Таким чином, судом встановлено, що відповідачем порушено право позивача   отримувати   додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, як особі, віднесеній до категорії 1 та інваліду ІІ групи у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, визначеної у ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», у період з 22.12.2010 року по день ухвалення судового рішення у даній справі, та державної пенсії, як особі, віднесеній до категорії 1 та інваліду ІІ групи, щодо якого встановлено зв'язок із Чорнобильською катастрофою, у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком,  визначеної у ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», у період з 22.12.2010 року по день ухвалення судового рішення у даній справі, тому воно підлягає судовому захисту, а позов є обґрунтованим  і підлягає  задоволенню.          

          Відповідно до абз.2 ч.1 ст.256 КАС України, постанови суду, прийняті в порядку скороченого провадження, виконуються негайно.

  Керуючись ст.ст. 8, 19, 22, 46, 55, 57, 95, 96  Конституції України, ст.ст. 2,4, 6, 8, 17, 18, 19, 70, 71, 86, 159, 160, 161, 162, 183-2, 254, 256 КАС України, ст.ст.1, 9,12,14,39,49,50,54,63,65 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст.ст.6,28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення»,

п о с т а н о в и в :

          Позовну заяву  ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі про зобов’язання вчинити дії по перерахунку та виплаті недоотриманої пенсії відповідно до ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» –   задовольнити.

     Визнати незаконною відмову Управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі нарахувати і виплатити ОСОБА_1 пенсію в розмірі, передбаченому   ст.ст.50,54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

        Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі Вінницької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, як особі, постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеній до категорії 1 та як інваліду ІІ групи,  за період з 22.12.2010 року по день ухвалення судового рішення у даній справі – 13.05.2011 року включно, відповідно до ст.50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України  «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням проведених йому виплат за вказаний період.

       Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі Вінницької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 державну пенсію як особі, віднесеній до категорії 1 та інваліду ІІ групи, щодо якого встановлено зв'язок із Чорнобильською катастрофою, за період з 22.12.2010 року по день ухвалення судового рішення у даній справі – 13.05.2011 року включно, відповідно до ст.54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, що встановлена ч.1 ст.28 Закону України  «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням проведених йому виплат за вказаний період.   

          Постанова суду підлягає до негайного виконання відповідачем.

       На постанову може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Шаргородський районний суд протягом 10 днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

          У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя: