Справа № 22-14/2008 р головуючий у 1 інстанції - Коробов С.О.
доповідач - Григоренко М.П.
РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 січня 2008 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
головуючого судді - Буцяка З.І.,
суддів : Григоренка М.П., Василевича В.С.,
при секретареві Колесовій Л.В., за участю позивачів, їх представника адвоката ОСОБА_1, третіх осіб на стороні позивачів, які не заявляють самостійних вимог, відповідачів та їх представника адвоката ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Рівненського районного суду від 20 серпня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6, треті особи на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 про визнання договору дарування недійсним,
ВСТАНОВИЛА :
Рішенням Рівненського районного суду від 20 серпня 2007 року позовну заяву ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування, укладений 16 червня 2004 року між ОСОБА_6, яка діяла в інтересах ОСОБА_7, ОСОБА_19, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_20, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_21, ОСОБА_15, ОСОБА_22, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_3, ОСОБА_18, та ОСОБА_5, який був посвідчений 16 червня 2004 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області ОСОБА_23, реєстровий № 1847.
Вважаючи рішення незаконним, відповідач в апеляційній скарзі вказує, що позивачам було відомо яким чином вони відчужують належні їм майнові паї. Вони особисто за власною волею підписували доручення, яким уповноважили ОСОБА_6 подарувати від їх імені для нього належні їм майнові паї. Суми коштів, які вони отримали за майнові паї були погоджені з ними та виплачені їм особисто, що підтверджується наданою суду як доказ платіжною відомістю № 1 від 01.06.2004 р., де позивачі та треті особи особисто розписувалися за отримані ними кошти за продані майнові паї. Домовленості про будь-яку доплату не було.
Крім того, відповідач вважає, що не відповідає дійсності висновок суду, що позивачі та треті особи надали на ім'я ОСОБА_6 довіреність, яка нібито була отримана від них з порушенням процедури її видачі та посвідчення. Усі вимоги, передбачених ст. ст. 1000 - 1010 ЦК України щодо укладення та виконання умов договору доручення було дотримано. Нормативними актами України не передбачено, що договір доручення підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.
Також, відповідач вказує, що не вводив в оману позивачів та третіх осіб, оскільки вони власноруч підписували договір доручення, таким чином маючи змогу ознайомитись зі змістом даного доручення та наслідків його підписання. Крім того, кожному з них ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було роз'яснено який правочин буде вчинено, обумовлювалася сума винагороди за вчинений правочин та було повідомлено про його вчинення після підписання договору дарування.
Суд не врахував, що правочин був вчинений згідно домовленості і з тими наслідками які були обумовлені між сторонами. ОСОБА_6 згідно доручення наданого їй позивачами та третіми особами діяла відповідно до своїх повноважень та бажань осіб, які надавали дане доручення. Усім особам були відомі умови та наслідки вчиненого ними правочину.
Крім того, суд не врахував наданих відповідачем доказів, таких як договір доручення від 23.04.2004 р., договір дарування від 16.06.2004 р., платіжна відомість № 1 від 01.06.2007 р., не взяв до уваги пояснення ОСОБА_5, пояснення відповідача ОСОБА_6, третьої особи ОСОБА_12 та пояснення представника відповідача.
Також, суд задовольнивши позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнав недійсним повністю весь договір дарування від 16.06.2004 р., хоч на час розгляду справи п'ять осіб, які були сторонами у даному договорі, не виявили бажання визнавати його недійсним. Так у розгляді даної справи взагалі не брали участі ОСОБА_19, яка на даний час померла, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22. Третя особа у справі, ОСОБА_12, яка являється дружиною відповідача, взагалі просила суд відмовити у позові, оскільки за власною волею подарувала йому належний їй майновий пай, а тому вважає договір дарування дійсним.
Таким чином, задовольнивши позов у повному обсязі, без згоди на це вище зазначених осіб, суд даним рішенням вплинув на їх права та обов'язки, в зв'язку з чим просить скасувати рішення Рівненського районного суду від 20 серпня 2007 року та ухвалити нове рішення, яким визнати удаваним правочином договір дарування, укладений 16 червня 2004 року.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та визнаючи повністю недійсним оспорюваний договір дарування, поклав в основу свого рішення висновки про те, що даний правочин був вчинений під впливом обману та в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тобто з підстав, передбачених ст.ст. 230 та 232 ЦК України, але з такими висновками Рівненського районного суду колегія суддів не погоджується і вважає за необхідне скасувати оскаржуване рішення, з наступних підстав.
Відповідно до статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
Частина перша статті 11 ЦПК України встановлює, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог.
Статтею 237 ЦК України передбачено, що не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені.
Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
З огляду на те, що ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 самостійно до суду із позовною заявою про визнання недійсним договору дарування, який є предметом розгляду даної справи, не звертались, а були залучені до участі у справи лише як треті особи на стороні позивачів, які не заявляють самостійних вимог і вони ніяким чином ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не уповноважували на представництво своїх інтересів, тому судом першої інстанції незаконно було прийнято рішення про визнання недійсним оспорюванного договору дарування повністю, а не в частині, що стосується тільки прав і обов'язків самих позивачів.
В зв'язку із чим, рішення Рівненського районного суду від 20 серпня 2007 року в цій частині, на підставі пункту 4 частини 1 статті 309 ЦПК України, підлягає скасуванню, у зв'язку із порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, з ухваленням нового рішення, про відмову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в задоволенні позову про визнання недійсним договору дарування від 16 червня 2004 року, який був укладений ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 та ОСОБА_18, через відсутність права заявляти таку вимогу.
Частинами 1 і 2 статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Згідно частини 1 статті 232 того ж Кодексу правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
З матеріалів справи вбачається, що згідно нотаріально посвідченого договору дарування ( а.с. 15) 16 червня 2004 року ОСОБА_6, діючи від імені ОСОБА_7, ОСОБА_19, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_20, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_21, ОСОБА_15, ОСОБА_22, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_3, ОСОБА_18, на підставі доручення, посвідченого Великожитинською сільською Радою Рівненського району Рівненської області 23 квітня 2004 року, подарувала ОСОБА_5 належні останнім права на пайовий фонд приватного сільськогосподарського підприємства „Зірка” с. Великий Житин, Рівненського району, Рівненської області.
Із змісту тексту доручення, посвідченого Великожитинською сільською Радою Рівненського району Рівненської області 23 квітня 2004 року (а.с. 20) , видно, що ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уповноважили ОСОБА_6 подарувати ОСОБА_5 належні їм права на пайовий фонд приватного сільськогосподарського підприємства „Зірка” с. Великий Житин, Рівненського району, Рівненської області.
З матеріалів справи вбачається, що звертаючись в травні 2007 року до суду із позовом обидва позивача у своїх позовних заявах спочатку стверджували, що вони надавали відповідачу ОСОБА_6 довіреність, але не на укладення договору дарування, а на укладення договору купівлі-продажу належних їм майнових паїв, тому просили суд визнати договір дарування недійсним з підстав, передбачених ст.ст. 232, 241 ЦК України, тобто внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною та вчинення представником правочину з перевищенням повноважень, але в наступному в ході судового розгляду вже стали стверджувати, що взагалі ніякої довіреності ОСОБА_6 не надавали, а мали намір укласти з відповідачем договір оренди на майнові сертифікати.
Як в суді першої інстанції так і ході апеляційного розгляду позивачі, а також треті особи, які не заявляють самостійних вимог, пояснили, що в квітні-червні 2004 року відповідач ОСОБА_5 звертався до них особисто чи через членів своєї сім'ї з пропозицією про купівлю в них на певних умовах належних їм майнових сертифікатів ПСП „Зірка”, на що вони погодились і в наступному передали ці сертифікати ОСОБА_5, а той в свою чергу заплатив їм гроші згідно досягнутої між ними усної домовленості, при цьому вони не цікавились яким саме чином дана угода буде оформлюватись. Вже через деякий час вони дізнались, що все це було оформлено відповідачами у формі договору дарування.
Факт купівлі - продажу майнових сертифікатів у позивачів та третіх осіб, а не їх дарування, визнали під час апеляційного розгляду справи і відповідачі, пояснивши при цьому, що оформили дану угоду у формі дарування щоб уникнути зайвих витрат часу та коштів, але ніякого наміру обманути продавців у них не було і останні особисто посвідчували довіреність на ім'я ОСОБА_6.
Частиною першою статті 61 ЦПК України закріплено, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
У відповідності до частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
В зв'язку із тим, що ОСОБА_6 подарувала з ОСОБА_5 належні позивачам ОСОБА_4 та ОСОБА_3 права на пайовий фонд приватного сільськогосподарського підприємства „Зірка” с. Великий Житин, Рівненського району, Рівненської області на підставі доручення, яке було чинним з 23 квітня 2004 року по 23 квітня 2007 року і у встановленому Законом порядку не оспорювалось та не скасовувалось, а також приймаючи до уваги те, що позивачі не надали суду будь-яких достатніх і переконливих доказів того, при укладенні оспорюваного договору дарування, зі сторони відповідачів мав місце обман чи зловмисна домовленість, а також перевищення повноважень з боку їх представника ОСОБА_6, тому, на розсуд колегії суддів, у суду першої інстанції не було підстав для визнання цього договору дарування не дійсним, у відповідності до вимог ст.ст. 230 та 232 ЦК України, через що в решті рішення Рівненського районного суду від 20 серпня 2007 року підлягає скасуванню, на підставі пункту 2 частини 1 статті 309 ЦПК України, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову позивачам в задоволенні заявлених вимог, за їх недоведеністю.
Вимога апелянта ОСОБА_5 про визнання апеляційним судом договору дарування удаваним, так як фактично між ним, позивачами і третіми особами по справі мав місце договір купівлі-продажу прав на пайовий фонд приватного сільськогосподарського підприємства „Зірка” с. Великий Житин, Рівненського району, Рівненської області, із застосуванням наслідків, передбачених частиною 2 статті 235 ЦК України, не підлягає до задоволення, так як, відповідач повинен був таку вимогу заявити до або під час попереднього судового засідання в суді першої інстанції в порядку, передбаченому статтею 123 ЦПК України, а не в ході розгляду апеляційного розгляду справи.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Рівненського районного суду від 20 серпня 2007 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у задоволенні заявлених позовних вимог.
Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 по 129 грн. 81 коп., в рахунок відшкодування судових витрат, пов'язаних із розглядом даної цивільної справи,
Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, при цьому воно може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців, з дня набрання ним законної сили.
Головуючий :
Судді :