ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  2-а-2444/11

20.04.2011  року                                                                                          м. Сімферополь

Суддя Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної республіки Крим  Іванов С.С., розглянувши у порядку скороченого провадження, адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_2  до Головного Управління Пенсійного Фонду України в АР Крим  про визнання дій неправомірними та зобов’язати  перерахувати та виплатити пенсію,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2  звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного Управління Пенсійного Фонду України в АР Крим про визнання дій протиправними щодо відмови у перерахунку пенсії та зобов’язати перерахувати та виплатити пенсію.  Вимоги мотивовані тим, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії та 2 групу інвалідності. Звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року, наполягав на проведенні перерахунку пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком з 1.01.2008 року, проте отримав відмову у перерахунку.

Відповідно до ч.4 ст.183-2 КАС України, суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Суд перевіривши  матеріали справи та дослідивши надані докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні,  прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому  задоволенню, з наступних підстав.  

             ОСОБА_2  перебуває на пенсійному обліку в Головному Управлінні Пенсійного Фонду України в АР Крим як особа, що отримала інвалідність внаслідок ліквідації  аварії на Чорнобильської ЧАЕС, і належить до першої категорії як учасник ліквідації наслідків  Чорнобильської катастрофи. За відповідачем встановлена друга група інвалідності, пов’язана з впливом аварії на ЧАЕС. Позивач звернувся до відповідача з заявою  про перерахунок пенсії, призначеної відповідно до ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р. №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ), у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком з 1.01.2008 року, проте отримав відмову у перерахунку.

Ухвалою суду від 28.02.11 р.  позовні вимоги про визнання дій протиправними та стягнення пенсії з 1.01.08 р. по 14.08.10 р. включно залишено без розгляду у зв’язку з пропуском строку звернення до суду. В іншій частині позовних вимог відкрито провадження у справі.   

                   Відповідно до статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому нормативному акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.  

                  Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 року № 8 “Про незалежність судової влади” визначено, що відповідно до ст.ст. 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

                  Суд вважає необхідним визначити, що утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян держава окремими законами Украйни встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч.1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов’язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов’язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.

                 Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг визначене статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

                 Пунктом 2 частини 1 статті 8 зазначеного Закону таке право закріплене за особами, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел.

                 Право вибору пенсійних виплат передбачене статтею 10 наведеного Закону, і означає, що особі, яка має одночасне право на різні види пенсії: за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника, призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.

                 Абзац перший пункту 13 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, у разі, якщо особа має право на отримання пенсії, у тому числі відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р. №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ) призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на який має право особа відповідно до зазначених законодавчих актів, та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до цього Закону фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України.

                Основні положення, щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціального захисту потерпілого населення, визначені Законом №796-ХІІ, оскільки відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

                Розділ 8 даного Закону передбачає правила призначення та виплати пенсій і компенсацій особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4. Стаття 49 цього розділу визначає пенсії особам, віднесеним до вказаних категорій у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

               Стаття Закону №796-ХІІ передбачає, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у відповідних розмірах, зокрема інвалідам 2 групи - 75 відсотків мінімальної пенсії за віком. Виплата зазначеної пенсії відповідно до статті 53 даного Закону здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.

              Нормами статті 54 Закону №796-ХІІ визначені підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв'язку з втратою годувальника. Зазначені норми розповсюджуються на відповідача як віднесеного до категорії 1.

                Частина 4 ст.54 Закону України №796-ХІІ передбачає, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчим по 2 групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.

                 Суд вважає, що даною нормою визначений для даної категорії нижчий розмір державних пенсій. Таким чином, якщо нормами ст.49 спеціального закону передбачений максимальний розмір, то частиною 4 ст.54 даного закону нижчий розмір державної пенсії для інвалідів, віднесених виключно до першої категорії, та у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

                  Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, дає Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-14, а також Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року № 2017-ІП, згідно статті 1 якого прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсії за віком, який відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

                 Частиною 3 ст.4 даного Закону (в редакції Закону № 2505-4 від 25 березня 2005 року, що діє з 31 березня 2005 року) передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

            Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему (про що зокрема зазначено у рішенні № 8-рп/2005 від 11 жовтня по справі № 1-21/2005), пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

          Вирішуючи спір по суті, суд  виходить з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов'язань, виходячи з положень принципу верховенства.        

                  Тому, суд вважає, що зазначену пенсію повинен нараховувати і виплачувати саме відповідач.

                Керуючись ст.ст.11, 160-163, 167 КАС України, суд  -  

ПОСТАНОВИВ:

                Адміністративний позов задовольнити частково.

                Визнати дії Головного Управління Пенсійного Фонду України в АР Крим щодо відмови ОСОБА_2 у перерахунку та виплати пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком на підставі ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», незаконними.

                Зобов'язати Головне  Управління Пенсійного Фонду України в АР Крим  нарахувати і виплатити ОСОБА_2 недоотриману пенсію у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року, починаючи з 15.08.10 р.

               В інший частині позовних вимог – відмовити.

           Апеляційна скарга на постанову суду може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду протягом  10 днів з дня її проголошення через Центральний районний суд м. Сімферополя.

Суддя _________________