Справа № 22-1093/06 головуючий у 1 інстанції: Ільтьо І.І.
Категорія - 24 доповідач: Чужа Ю.Г.
РІШЕННЯ
іменем України
29 серпня 2006 року м. Ужгород
Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі головуючого Чужі Ю.Г., суддів: Кожух О.А., Куцина М.М., при секретарі Гусар Н.В., з участю апелянта ОСОБА_1, представника апелянта ОСОБА_2, позивача за первинним позовом ОСОБА_3, його представника адвоката ОСОБА_4 та сільського голови Гутівської сільської ради Чулак Е.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Берегівського районного суду від 10 травня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_3 до виконкому Гутівської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно та зустрічним позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_1 до виконкому Гутівської сільської ради та ОСОБА_3 про визнання права власності на 3/4 частини дворогосподарства, -
встановила:
У вересні 2004 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до виконавчого комітету Гутівської сільської ради про визнання права власності на майно в порядку спадкування.
Вимоги мотивував тим, що в червні 2003 року померла його бабуся - ОСОБА_5, яка залишила на його ім'я заповіт. На час смерті покійній бабусі належав на праві приватної власності житловий будинок загальною площею 75 метрів квадратних з надвірними споруди розташований АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 1,92 га.
Спадщину він прийняв вчасно, однак нотаріальна контора не може видати свідоцтво про спадщину за заповітом у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документа на будинковолодіння.
Посилаючись на дані обставини просив визнати за ним право власності в порядку спадкування на будинковолодіння та земельну ділянку.
У жовтні 2004 року до участі у справі в якості третьої особи з самостійними вимогами допущено ОСОБА_1,який у січні 2005 року звернувся в суд з зустрічним позовом до виконавчого комітету Гутівської сільської ради та ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на 3/4 частин будинковолодіння АДРЕСА_1.
Вимоги зустрічного позову мотивовані тим, що спірний житловий будинок в 1980 році був повністю ним перебудований, однак, оскільки дворогосподарство відносилося до категорії колгоспних дворів, будинок став власністю двору. На час перебудови будинку та в подальшому в колгоспному дворі жив він і його батьки -ОСОБА_6 та ОСОБА_5. Перебудову будинку здійснював він за свої кошти, а батьки на той час були немічні і отримували мізерний заробіток, тому він вважає, що після перебудови його частка в будинку становила 4/6 частина, а батьків по 1/6 частини за кожним. В 1991 році колгоспні двори припинили існування, а в липні 1997 року помер батько. Після смерті батька відкрилася спадщина, яку прийняв він, позивач, та його мама ОСОБА_5.
Посилаючись на дані обставини просив постановити рішення, яким визнати за ним право власності на 3/4 частини будинковолодіння.
Рішенням Берегівського районного суду від 10 травня 2006 року первісний позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 та за ОСОБА_1 право власності на будинковолодіння відповідно на 3/4 та 1/4 частину за кожним. Право власності на земельну ділянку площею 1,92 га. визнано за ОСОБА_3 У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Будучи незгідним з даним рішенням ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
У скарзі апелянт, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права, ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким задовольнити його зустрічний позов та визнати за ним право власності на 3/4 частин дворогосподарства. Первинний позов ОСОБА_3 просить задовольнити частково визнавши за ним право власності лише на 1/6 частину будинку, а в задоволенні вимоги про визнання права власності на земельну ділянку відмовити.
В суді апеляційної інстанції апелянт та його представник апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі.
Позивач за первинним позовом та його представник апеляцію вважають безпідставною, а рішення суду законним та обґрунтованим.
Представник Гутівської сільської ради вважає, що рішення суду першої інстанції є несправедливим щодо апелянта, а тому просить скаргу задовольнити.
Заслухавши осіб, які взяли участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Вирішуючи спір суд першої інстанції виходив з того, що третя особа, яка заявила самостійні вимоги - ОСОБА_1 втратив право на частку у колгоспному дворі у зв'язку з тим, що протягом трьох років, після ліквідації колгоспних дворів, не порушував питання про виділ частки з цього двору. Тому після припинення існування колгоспного двору (з 1991 року) дворогосподарство належало батькам третьої особи - ОСОБА_6 та ОСОБА_5. по 1/2 частині кожному. В 1997 році ОСОБА_6 помер. Після його смерті спадщину прийняла його дружина ОСОБА_5 та третя особа у справі син - ОСОБА_1. Таким чином на день смерті ОСОБА_5. (2003 рік) їй належало 3/4 частини будинковолодіння, які вона заповіла ОСОБА_3
З таким висновком суду погодитися в повній мірі не можна.
Матеріалами справи, зокрема, довідками виконкому Гутівської сільської ради від 26.01.2004 року та від 28.01.2004 року, які складені на підставі записів погосподарських книг с. Гут, виписками з трудових книжок ОСОБА_6 та ОСОБА_5, свідоцтвами про смерть, заповітом, технічним паспортом на садибний житловий будинок, довідкою виконкому сільради НОМЕР_1, заявою про прийняття спадщини, випискою з паспорта ОСОБА_1 та показами сторін встановлено, що дворогосподарство АДРЕСА_1 відносилося до категорії колгоспних дворів із 1981 року по 1997 рік в ньому проживали троє членів цього двору подружжя ОСОБА_6, ОСОБА_5. та їх син ОСОБА_1 (а.с. 6-8, 14-16, 21-23,44,46-53,58-59).
Після припинення існування колгоспного двору (1991 рік) кожному з членів цього двору, відповідно до вимог ч. 2 ст. 123 ЦК УРСР 1963 року, належала частка цього двору в розмірі 1/3 частини.
В 1997 році помер ОСОБА_6 і після його смерті відкрилася спадщина, яка складалася з 1/3 частини будинковолодіння, яку прийняли, згідно п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК України 1963 року, шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, його спадкоємці першої черги - дружина ОСОБА_5 та син ОСОБА_1 (ст. 529 ЦК України 1963 року).
Таким чином після смерті ОСОБА_6 (1997 рік) власниками дворогосподарства по 1/2 частині стали його дружина ОСОБА_5. та третя особа у справі ОСОБА_1.
У 2003 році померла ОСОБА_5, яка залишила заповіт на ім'я первісного позивача ОСОБА_3 На день смерті заповідачу належала 1/2 частини будинковолодіння та, на підстав державного акту на право приватної власності на землю НОМЕР_2, земельна ділянка площею 1,92 га.
З вищенаведеного випливає, що висновки суду першої інстанції в частині вирішення вимог первісного позову та зустрічного позову щодо визнання права власності на дворогосподарство АДРЕСА_1 не відповідають обставинам справи, а це, згідно п. З ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування судового рішення в цій частині та ухвалення нового рішення.
Помилковим є також висновок суду першої інстанції про те, що третя особа у справі ОСОБА_1 пропустив строк позовної давності, оскільки, протягом трьох років з часу ліквідації колгоспних дворів, не ставив питання про виділ або витребування частки з двору.
Встановлено, що після ліквідації колгоспного двору (1991 рік) ОСОБА_1 продовжував проживати у спірному дворогосподарстві і проживає в ньому по теперішній час. Питання про витребування частки майна з двору він не ставить, а просить суд визнати за ним право власності на частину двору, яка йому належить згідно закону, як колишньому члену колгоспного двору та, яку він отримав у спадщину за батьком у 1997 році.
Що стосується рішення суду в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку, яка належала заповідачу ОСОБА_5 на підстав державного акту на право приватної власності на землю НОМЕР_2, колегія суддів вважає, що рішення суду в цій частині є законним та обгрунтованим і підлягає залишенню без змін.
Доводи апеляції в цій частині висновків суду не спростовують і до уваги взяті бути не можуть.
Керуючись ст.ст. 209, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Берегівського районного суду від 10 травня 2006 року в частині вирішення вимог первісного позову та зустрічного позову щодо визнання права власності на дворогосподарство АДРЕСА_1 скасувати та ухвалити по цих вимогах нове рішення, яким:
Визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 право спільної часткової власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 на 1/2 (одну другу) частину в ідеальних долях за кожним.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.