Справа №  2-246/2011

РІШЕННЯ

Іменем  України

04 травня 2011 року                                    Слов`яносербський районний суд Луганської області

в складі:

головуючого судді                             Призенко Д.О.

при секретарі                                      Овчаровій М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Слов`яносербськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком та вселенні до житлового будинку, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з даним позовом посилаючись на ту обставину, що з 2002 по 2009 рік він проживав разом з ОСОБА_3 як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу в будинку, розташованому за адресою с. Металіст вул. Леніна 24 Слов’яносербського району Луганської області і який належав на праві власності ОСОБА_3. З 16 вересня 2003 року позивач зареєструвався у вказаному будинку. Під час спільного проживання з з ОСОБА_3 позивач вів з нею спільне господарство і нарівні з нею отримав право користування вказаний житловим будинком. В 2008 році позивач захворів на рак шкіри і з кінця 2009 року ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2, який в 2010 році став власником будинку за договором довічного утримання, перестали допускати позивача в будинок, змінивши замки на воротах та на вхідних дверях в будинок.  На думку позивача відповідач та третя особа порушили його право на користування житловим будинком і крім того. Вони не допускають позивача до речей, що належать йому і знаходяться в цьому будинку. Позивач вважає, що його право може бути відновлено шляхом його примусового вселення до житлового будинку і просив суд винести рішення яким вселити його у житловий будинок, розташований за адресою с. Металіст вул. Леніна 24 Слов’яносербського району Луганської області та зобов’язати відповідача усунути створені йому перешкоди в користуванні будинком шляхом передачі ключів від вхідної калитки та дверей будинку. В судовому засіданні позивач та його представник підтримали свої вимоги.

Представник відповідача з позовом не згоден. Суду пояснив, що він не заперечує того факту, що позивач та ОСОБА_3 проживала однією родиною з 2002 по листопад 2009 року. В листопаді 2009 року позивач пішов з будинку і більше там не проживав. Вони не створювали позивачу ніяких перешкод у проживанні в вищевказаному будинку і позивач не надав суду доказів таких фактів. Вважає вимоги позивача про вселення до житлового будинку безпідставними, оскільки позивач вже більше року не проживає в будинку без поважних причин і тому втратив право користування цим житловим будинком. Також позивач не надав суду доказів поважності не проживання в будинку більше року. Крім того представник відповідача вважає, що позивач взагалі не має жодних прав на  проживання у вказаному будинку, оскільки він не був і не є членом його родини. Просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Третя особа з позовом не згодна, просила суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши сторони, свідка суд вважає позов не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ст. 60 ЦПК України «Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

В судовому засіданні було встановлено, що позивач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_3 проживали однією родиною з 2002 по листопад 2009 року в будинку, розташованому за адресою с. Металіст вул. Леніна 24 Слов’яносербського району Луганської області і на той час цей будинок належав ОСОБА_3 на праві приватної сласності. Цей факт не заперечувався сторонами в судовому засіданні. В листопада 2009 року позивач перестав мешкати у вказаному будинку. Цей факт також визнано сторонами.

В своєму позові та усних поясненнях позивач вказав, що причиной виселення з житлового будинку були перешкоди, які йому створювали відповідач та третя особа, однак не надав суду жодного доказу, що підтверджували б вказану обставину.

23 березня 2010 року відповідач та требя особа уклали договір довічного утримання і новим власником будинку став відповідач ОСОБА_2, який не був членом родини позивача і не мав з ним родинних стосунків.

Відповідно до ст. 383 ЦПК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів його сім’ї і інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК УРСР, з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що відповідач є власником житлового будинку. Він не бажає, щоб в його будинок вселявся та проживав там позивач, який не є членом його родини і не проживав там вже більше року.

Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об'єктів, Закон не передбачив при переході прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири) (на відміну від договору найму (оренди) житла - ст. ст. 810, 814 ЦК України).

Частина 4 ст. 156 ЖК УРСР передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.

В судовому засіданні було встановлено і підтверджується доданою до справи копією договору довічного утримання той факт, що колишній член родини позивача ОСОБА_3 перестала бути власником житлового будинку в 2010 році.

Враховуючи  викладені обставини суд вважає безпідставними вимоги позивача про вселення його до житлового будинку відповідача та зобов’язанні відповідача не перешкоджати йому у користуванні будинком відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 383, 405 ЦК України, ст. ст. 150, 156 ЖК УРСР, ст. ст. 10, 60, 212, 214 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення до житлового будинку та усуненні перешкод в користуванні житловим будинком –відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційний суд Луганської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

                                     Суддя                                                     Призенко Д.О.