Справа № 2-6804/11                                                                  

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

17 березня 2011 року                                         Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді –Шелестова К.О.

                        при секретарі –Шнейдеріс А.С.

        за участю: позивача: ОСОБА_1,

                           представника позивача: ОСОБА_2,

                           представника відповідача: ОСОБА_3,

                           третя особа: ОСОБА_4,

                           третя особа: ОСОБА_5                  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 міської ради, треті особи: ОСОБА_7 Євсєєва, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_9 про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з зазначеним позовом, який згодом уточнила. В обґрунтування своїх позовних вимог посилалась на те, що на підставі договору купівлі-продажу позивач придбала трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 76,1 кв.м., одночасно з квартирою попередній власник передав позивачу у володіння, користування та розпорядження допоміжне приміщення, інвентарний номер 11, у споруді літ Д-1, що знаходиться на внутрішній прибудинковій території. Вищезазначене допоміжне приміщення (сарай) був збудований одночасно з вказаним вище житловим будинком та до 01 березня 2001 року обліковувався на балансі дочірнього підприємства «Житлово-експлуатаційна контора»ВАТ «Дніпротрансбуд». На момент введення будинку в експлуатацію він був заселений, а мешканцям квартир, одночасно з ордерами на жилу площу, надавалися ордери на допоміжні приміщення (сараї, гаражі) такий ордер на допоміжне приміщення від попередніх власників квартири не передавався у зв’язку з втратою. Просила суд визнати за позивачем право власності на допоміжне приміщення (сарай), інвентарний номер 11, у споруді літ. Д-1, що знаходиться на внутрішній при будинковій території житлового будинку, розташованого у м. Дніпропетровську по вул.. Фучика, 10, без додаткових актів введення в експлуатацію.

В судовому засіданні представник позивача та позивач заявлені вимоги підтримали, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, та просили позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_6 міської ради проти задоволення позовних вимог заперечувала.

Третя особа: ОСОБА_10 у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог не заперечувала.

Третя особа: ОСОБА_5 у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог не заперечував.

Вислухавши сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

         Як встановлено у судовому засіданні, 01 серпня 1995 року позивач за договором купівлі-продажу придбала трикімнатну квартиру АДРЕСА_2. Одночасно з квартирою попередній власник передав позивачу у володіння, розпорядження та користування допоміжне приміщення (сарай) у споруді літ. Д-1, що знаходиться на внутрішній прибудинковій території житлового будинку, розташованого у м. Дніпропетровську по вул. Фучика,10.

Також було встановлено, що допоміжне приміщення (сарай) був збудований одночасно з вказаним вище житловим будинком та до 01 березня 2001 року обліковувався на балансі дочірнього підприємства «Житлово-експлуатаційна контора»ВАТ «Дніпротрансбуд».

На момент введення будинку в експлуатацію він був заселений, а мешканцям квартир, одночасно з ордерами на жилу площу, надавалися ордери на допоміжні приміщення (сараї, гаражі). Такий ордер на спірне допоміжне приміщення від попередніх власників квартири не передавався у зв’язку з його втратою.

21 грудня 2002 року рішення виконавчого комітету ОСОБА_6 міської ради будинок по вул. Фучика, 10 прийнято до комунальної власності м. Дніпропетровська і передано на баланс КП ЖРЕП Жовтневого району. Але відповідно до акту прийому-передачі від 01 березня 2001 року №68 на баланс КП ЖРЕП Жовтневого району передано житловий будинок по вул. Фучика,10 без прилеглих допоміжних територій.

У судовому засіданні було встановлено, що 30 жовтня 2002 року ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по справі № Б26/2/39/99 дочірнє підприємство «Житлово-експлуатаційна контора»ВАТ «Дніпротрансбуд»ліквідовано.

Згідно довідки від 16 лютого 2010 року №63 виданої ТОВ «Дніпропетровськпромбуд», рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ «Дніпротрансбуд»05 вересня 2007 року було перереєстроване в товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськпромбуд».

Згідно з довідкою ТОВ «Дніпропетровськпромбуд»від 16 лютого 2010 року №62 сараї літ. Д-1 за адресою вул. Фучика, 10 на балансі підприємства не обліковуються.

Відповідно до довідки КП ЖРЕП Жовтневого району від 01 лютого 2010 року № 1196 сараї літ. Д-1 за адресою вул. Фучика,10 на балансі підприємства не обліковуються.

Згідно листа Управління комунальної власності ОСОБА_6 міської ради від 30 березня 2010 року № 13/5-90 сараї літ. Д-1 за адресою вул. Фучика, 10 в Реєстрі об’єктів права комунальної власності територіальної громади міста ОСОБА_6 відсутні.

Листом КП «ОСОБА_6 міжміське бюро технічної інвентаризації»ОСОБА_6 обласної ради від 02 березня 2010 року № 2047 на запит від Головного архітектурно-планувального управління міської ради щодо оформлення правовстановлюючих документів на сарай в районі будинку по вул. Фучика, 10 м. Дніпропетровськ доведено, що реєстрація прав власності можлива тільки при наявності правовстановлюючого документу на нерухоме майно.

У судовому засіданні представник відповідача зазначила, що позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». За правилами цього закону при здійсненні приватизації квартири допоміжні приміщення передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Таким чином, визнання права власності на допоміжне приміщення в судовому порядку суперечить правовій суті зазначеного закону. В зазначеній статті передбачено, що власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, а також технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою. Отже, сараї, кладові, як допоміжні приміщення повинні бути складовою частиною відповідного будинку.

Набуття права власності на сараї, інші будівлі, що знаходяться окремо від будинку, тобто на прибудинковій території, має іншу правову природу ніж набуття права власності на допоміжні приміщення в будинку, що підтверджується п. 5 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Нормами цього закону встановлено, що користування закріпленою за приватизованим будинком територією здійснюється в порядку і на умовах, передбачених Земельним кодексом.

Чинним, на час прийняття Закону, земельним законодавством встановлено, що земельні ділянки юридичним та фізичним особам для будівництва та обслуговування нерухомого майна надаються відповідно до проектно-технічної документації, на підставі рішення Міської ради з видачею правовстановлюючого документу (Земельний кодекс УРСР 1990 року).

Крім того, на підставі Закону України «Про основи містобудування»в редакції 1992 року, забудова земельних ділянок відбувається після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

У судовому засіданні позивачем не надано жодного доказу на підтвердження правомірності будівництва спірного нерухомого майна. Будівництво сараїв одночасно з житловим будинком на прибудинковій території не є доказом правомірності такого будівництва. До того ж, як свідчить рішення виконкому ОСОБА_6 міської ради від 21.12.2000 року до комунальної власності міста прийнято лише житловий будинок, який потім передано на баланс житлово-експлуатаційній організації. Сараї, розташовані на прибудинковій території, не включено до акту прийому-передачі від 01.03.2001 року.

Отже, у судовому засіданні було встановлено, що у позивача не має жодного документу, який би підтверджував набуття ОСОБА_1 права власності на сарай, що є предметом спору.        

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

   У відповідності до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

          Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

          Згідно ч. 5 ст. 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Дослідивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на допоміжне приміщення (сарай), інвентарний номер11, у споруді літ. Д-1, що знаходиться на внутрішній прибудинковій території житлового будинку, розташованого в м. Дніпропетровську по вул. Фучика,10 без додаткових актів введення в експлуатацію слід відмовити, оскільки позивачем не було надано доказів на набуття права власності на нерухоме майно, яке є предметом спору, а також оскільки в судовому засіданні позивач та треті особи підтвердили право користування даним сараєм мешканцями будинку, а позивач просить суд визнати право власності на зазначене приміщення в цілому під однією загальною літерою Д-1, що порушуватиме права інших мешканців будинку.

На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 331, 392 ЦК України, ст.ст.10, 11, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд –

В  И  Р  І  Ш  И  В:

              У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6 міської ради, треті особи: ОСОБА_7 Євсєєва, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_9 про визнання права власності –відмовити.

             Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

                 Головуючий суддя:                                                                        К.О. Шелестов