Справа № 7772/10/1570
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 квітня 2011 року
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді –Соколенко О.М.
при секретарі –Нагул В.С.
за участю: позивача –ОСОБА_1.
представника відповідача –ОСОБА_2 (за довіреністю)
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0071841701/0 від 19.07.2010 року, -
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0071841701/0 від 19.07.2010 року.
Позивач не погоджується з вказаним податковим повідомленням-рішенням № 0071841701/0 від 19.07.2010 року і вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки в період укладання договорів між позивачем та TOB «Авар плюс»та ПП «Сервис - актив»та їх виконання, позивач мав всі підстави для включення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту, оскільки його контрагенти були належним чином зареєстровані платниками податку на додану вартість, ними були виписані та надані позивачу податкові накладні, а позивачем сума податку на додану вартість була сплачена у складі вартості товару, вказані податкові накладні та договори не визнані у встановленому порядку недійсними, тому є цілком правомірним включення позивачем суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту відповідно до механізму, визначеного Законом України «Про податок на додану вартість».
Відповідач надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов, в яких зазначив про відсутність підстав для задоволення позову, та наполягав на тому, що податкове повідомлення-рішення № 0071841701/0 від 19.07.2010 року прийнято відповідачем правомірно та просив суд відмовити у задоволенні позову (а.с.146-149).
Позивач в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на обґрунтування, викладені у позовній заяві та письмових поясненнях (а.с.155-157).
Представник відповідача в судовому засіданні заявлений адміністративний позов не визнав та просив суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на обставини, викладені в запереченнях на адміністративний позов.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, представника позивача та відповідача, ознайомившись з запереченнями відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, та перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований виконавчим комітетом Одеської міської ради 31.05.2001 року, номер запису НОМЕР_2, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (а.с.57).
Позивач знаходиться на обліку в державній податковій інспекції у Малиновському районі м. Одеси, та є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом № НОМЕР_3 від 26.09.2003 року (а.с.56).
Судом встановлено, що з 21.06.2010 року по 02.07.2010 року головними державними податковими ревізор-інспекторами відділу контрольно-перевірочної роботи управління оподаткування фізичних осіб ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі направлення на перевірку від 21.06.2010 року № 929 (а.с.192) та згідно плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб’єктів господарювання на 2 квартал 2010 року (а.с.193-195) на підставі п.1 ст.11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» проведена документальна планова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 року.
За результатами вказаної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, державною податковою інспекцією у Малиновському районі м. Одеси складено акт № 4753/17-128/НОМЕР_1 від 07 липня 2010 року «Про результати документальної планової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1. за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 року»(а.с. 13-35).
У висновку вказаного акту зазначено, що перевіркою встановлено, зокрема, порушення позивачем п.п. 7.2.1., п.п. 7.2.6., п.п.7.2.8. п. 7.2., п.п. 7.4.1. п. 7.4., п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість в сумі 21313,00 грн., з яких за лютий 2009 року -8480,00 грн., за березень 2009 року - 1083,00 грн., за квітень 2009 року - 11750,00 грн.
На підставі вказаного акту перевірки, ДПІ у Малиновському районі м. Одеси 19 липня 2010 року винесено податкове повідомлення-рішення № 0071841701/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 31 969,50 гривень, з яких 21 313,0 гривень - податкове зобов'язання за основним платежем та 10 656,50 гривень - зобов'язання за штрафними санкціями за порушення п.п. 7.2.1., п.п. 7.2.6., п.п.7.2.8. п. 7.2., п.п. 7.4.1. п. 7.4., п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(а.с.12).
Суд вважає необґрунтованими висновки, викладені у акті перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси № 4753/17-128/НОМЕР_1 від 07 липня 2010 року, а отже необґрунтованим і безпідставним, та таким, що підлягає скасуванню прийняте ДПІ у Малиновському районі м. Одеси на його підставі податкове повідомлення-рішення від 19 липня 2010 року № 0071841701/0, виходячи з наступного.
Як зазначено в акті перевірки та встановлено судом, видами діяльності позивача за КВЕД є: оптова торгівля фармацевтичними товарами –51.46.0.
Судом встановлено, що 10.01.2009 року між Позивачем («Покупець») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авар плюс»(«Постачальник») укладено договір поставки № 8-10.01.09 строком дії до 10.01.2010 року (а.с.36-37). Згідно п.1.1 вказаного Договору, Постачальник зобов’язується протягом строку дії Договору передавати Покупцю у власність, а Покупець – приймати та оплачувати продукцію (косметичну продукцію та інше). Як вбачається з п.2.4 Договору поставка товару здійснюється транспортом і за рахунок Постачальника. В п.1.3 Вказаного договору зазначається, що накладні виконують функцію специфікації і є невід’ємною частиною даного Договору. Покупець підтверджує повноваження осіб, що завіряють своїм підписом факт прийняття товару на накладних (рахунках-фактурах).
На виконання умов даного Договору, товариством з обмеженою відповідальністю «Авар плюс»було поставлено товар та виписані наступні податкові накладні: від 02.02.2009 року на суму 49416,12 грн. в тому числі ПДВ - 8236,02 грн. (а.с.44); від 03.02.2009 року на суму 7964,40 грн., в тому числі ПДВ - 1327,40 грн. (а.с.45); та між сторонами відбулись розрахунки відповідно до умов договору, що підтверджується, зокрема, випискою з банківського рахунку від 20.01.2009 року (а.с.55).
Фактичне отримання товару позивачем підтверджується наступними видатковими накладними: № 238 від 02.02.2009 року на суму 49416,12 грн., в тому числі ПДВ - 8236,02 грн.; видатковою накладною №239 від 03.02.2009 року на суму 7964,40 грн., в тому числі ПДВ - 1327,40 грн. (а.с. 49-50).
Також, судом встановлено, що 18.03.2009 року між Позивачем («Покупець») та приватним підприємством «Сервис-актив»(«Постачальник») укладено договір купівлі - продажу №39 строком дії до 18.03.2010 року (а.с.38-40). Згідно п.1.1 вказаного Договору, Постачальник зобов’язується протягом строку дії Договору передавати Покупцю у власність, а Покупець –приймати та оплачувати продукцію згідно замовлення Покупця. Як вбачається з п.2.4 Договору поставка товару здійснюється транспортом і за рахунок Постачальника. В п.1.3 Вказаного договору зазначається, що накладні виконують функцію специфікації і є невід’ємною частиною даного Договору. Покупець підтверджує повноваження осіб, що завіряють своїм підписом факт прийняття товару на накладних (рахунках-фактурах).
На виконання умов вказаного Договору, приватним підприємством «Сервис - актив»було поставлено товар та виписані наступні податкові накладні: №116 від 01.04.2009 року на суму 54746,40 грн., в тому числі ПДВ - 9124,40 грн.; № 128 від 02.04.2009 року на суму 8352,00 грн., в тому числі ПДВ - 1392,00 грн. та (а.с.46-47), та між сторонами відбулись розрахунки відповідно до умов договору, що підтверджується, зокрема, виписками з банківського рахунку від 14.04.2009 року та 29.04.2009 року (а.с.54-55).
Фактичне отримання товару позивачем підтверджується видатковою накладною №116 від 01.04.2009 року на суму 54746,40 грн., в тому числі ПДВ - 9124,40 грн. та видатковою накладною №128 від 02.04.2009 року на суму 8352,00 грн., в тому числі ПДВ - 1392,00 грн. (а.с.51-52).
Крім того, як встановлено судом, у зв’язку із закінченням строку дії договору № 3-01/09 від 05 січня 2009 року, укладеним між Позивачем (Орендар) та приватним підприємством «Сервис-актив»(Орендодавець) щодо оренди приміщення (а.с.110-112), 05 квітня 2009 року між Позивачем (Орендар) та приватним підприємством «Сервис-актив»(Орендодавець) укладено договір №16 оренди нежитлових приміщень строком дії протягом року з дня його підписання (а.с.41-43). Згідно п.1.1. вказаного Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування приміщення, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Л.Толстого,28 загальною площею 32,8 кв.м. для здійснення діяльності, передбаченої його Статутом. Як вбачається з п.3.1 вказаного договору, за користування орендованим майном Орендар сплачує Орендодавцеві орендну плату за фактичне розташування у приміщенні. Відповідно до п.2.5 цього Договору, приймання-передача орендованого майна здійснюється на підставі акта приймання-передачі.
На виконання умов договору Приватним підприємством «Сервис - актив»було надано приміщення та виписано податкову накладну №144 від 30.04.2009 року на суму 7400,00 грн., в тому числі ПДВ - 1233,33 грн.(а.с.48).
Фактичне отримання послуг позивачем підтверджується актом приймання-передачі від 05.04.2009 року (а.с.191) та видатковою накладною №144 від 02.04.2009 року на суму 7400,00 грн., в тому числі ПДВ 1233,33 грн.; оплату за визначеним договором позивач здійснив відповідно до умов договору, що підтверджується рахунком-фактурою № 68-04 від 25.04.2009 року (а.с.121) та банківською випискою від 29.04.2009 року (а.с.120).
З матеріалів справи вбачається, що всі вище перелічені податкові накладні були внесені позивачем у реєстр отриманих та виданих податкових накладних (а.с.128-137).
Як вбачається з наданих позивачем копій податкових декларацій та розшифровок податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за лютий, березень та квітень 2009 року, які прийняті ДПІ у Малиновському районі м. Одеси (а.с.138-145; 188-190) позивачем суми податку на додану вартість по вищезазначених податкових накладних включені до складу податкового кредиту у лютому, березні та квітні 2009 року.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом який визначає платників ПДВ, об'єкти, базу та ставки оподаткування, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету Закон України "Про податок на додану вартість" (який діяв на час формування спірного податкового кредиту та на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час формування спірного податкового кредиту та на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Порядок обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту передбачено п.7.4, п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (який діяв на час формування спірного податкового кредиту та на момент виникнення спірних правовідносин), який платник податків зобов’язаний дотримуватися, і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.
Відповідно до п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (який діяв на час формування спірного податкового кредиту та на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(який діяв на час формування спірного податкового кредиту та на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього Закону). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Отже, як вбачається з вказаної норми, законодавство встановлює підставу для не включення сум податку до податкового кредиту - у разі, якщо факт придбання товарів (послуг) не підтверджений податковими накладними чи митними деклараціями. І тільки у разі не підтвердження на момент перевірки податкового кредиту податковими накладними до платника податку може бути застосована відповідальність у вигляді фінансових санкцій.
Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(який діяв на час формування спірного податкового кредиту та на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата виникнення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
З матеріалів справи вбачається, що податкові накладні були отримані Позивачем від постачальників і на момент проведення перевірки були наявні у Позивача, отже відповідно до положень п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (який діяв на час формування спірного податкового кредиту та на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення у Позивача права на податковий кредит є дата фактичного отримання ним податкових накладних.
Як встановлено судом, позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримані податкові накладні, що також підтверджується реєстром отриманих та виданих податкових накладних.
При цьому, посилання відповідача на те, що позивачем не ведеться реєстр отриманих та виданих податкових накладних судом не береться до уваги, оскільки позивачем до суду був наданий вказаний реєстр, який позивачем ведеться, починаючи з серпня 2005 року.
Аналіз вищезазначених норм Закону України «Про податок на додану вартість»дає підстави зробити висновок, що у Законі України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час формування спірного податкового кредиту та на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.
Відповідно до п.п.7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час формування спірного податкового кредиту та на момент виникнення спірних правовідносин), платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Згідно з п.п.7.2.3. п.7.2 ст.7 цього Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
Згідно п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час формування спірного податкового кредиту та на момент виникнення спірних правовідносин), податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту.
Відповідно до п.6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.97 № 165, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.
Беручи до уваги вищевикладені норми, суд дійшов висновку, що лише у разі відсутності підтверджуючих документів, зокрема, податкових накладних, платник податку не має права на податковий кредит.
А відтак, відповідачем безпідставно зроблений висновок в акті перевірки стосовно порушення позивачем п.п.7.2.1 п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час формування спірного податкового кредиту та на момент виникнення спірних правовідносин) щодо не зазначення в податкових накладних, отриманих від ТОВ «Авар плюс»від 02.02.2009 року на суму 49416,12 грн. в тому числі ПДВ - 8236,02 грн. та від 03.02.2009 року на суму 7964,40 грн., в тому числі ПДВ - 1327,40 грн., порядкового номеру, і як наслідок прийняте податкове повідомлення-рішення, оскільки окремі недоліки в заповненні податкових накладних (не зазначення порядкового номеру) не роблять податкові накладні недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів сплати податку на додану вартість в ціні придбання товарів та не є підставою для висновку про неправомірність віднесення сум податку на додану вартість за цими податковими накладними до податкового кредиту з урахуванням того, що ці податкові накладні дають можливість ідентифікувати платника податку на додану вартість –покупця. При цьому, фактичність здійснення господарських операцій та сплата сум податку на додану вартість в ціні придбання товарів позивачем –покупцем, податковим органом спростована не була.
Більш того, недотримання позивачем порядку, передбаченого підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час формування спірного податкового кредиту та на момент виникнення спірних правовідносин) в будь-якому випадку не може бути підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
При цьому, в акті перевірки, відповідач вказує на розбіжності в інформаційній базі «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів»даних щодо податкових зобов'язань позивача та його контрагентів. Крім того, зазначає про те, що факт отримання податкових накладних позивачем неможливо підтвердити через те, що TOB «Авар плюс» визнано банкрутом з 03.09.09 року та ПП «Сервис - актив»визнано банкрутом 12.05.2010 року, а також, посилається на те, що позивач діяв без належної обачності та обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, оскільки факт порушення контрагентами - постачальниками своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість включених заявлених платником податку сум до податкового кредиту.
Вказані висновки відповідача суд вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки позивачем надано до суду копії реєстру виданих та отриманих податкових накладних та копії відповідних податкових накладних, та для огляду суду надано відповідні оригінали вказаних документів. При цьому, як вбачається з податкових накладних, отриманих позивачем від TOB «Авар плюс»та ПП «Сервис - актив»складені вони в період, коли зазначені контрагенти позивача ще не були визнані банкрутами. Крім того, посилання відповідача на необачність та необережність позивача не має під собою правової підстави, оскільки позивач діяв в межах Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час формування спірного податкового кредиту та на момент виникнення спірних правовідносин), отримав всі необхідні документи для нарахування податкового кредиту. Законодавство не зобов'язує позивача перевіряти сплату контрагентами податків; несплата податку на додану вартість постачальниками товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час формування спірного податкового кредиту) не ставив таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання постачальниками своїх податкових зобов’язань зі сплати ними сум податків до Державного бюджету.
Суд вважає, що відповідачем не враховано принципу індивідуалізації зобов'язань та відповідальності, відповідно до якого кожен суб'єкт має виконувати свої обов'язки, відповідати за скоєне економічне правопорушення за наявності складу такого порушення (об'єктивної та суб'єктивної сторони) саме в діях, бездіяльності цього суб'єкта.
Відповідно до абзацу першого підпункту 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 вищезазначеного Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Інших умов для формування податкового кредиту за наслідками придбання товарів в Законі України «Про податок на додану вартість», таких як обов’язкова сплата постачальниками та виробниками товару сум податку на додану вартість до бюджету, не передбачено.
При придбанні товару покупець зобов’язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, який зобов’язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов’язку понести за це відповідальність. Покупець не несе відповідальності за несплату податку до бюджету продавцем (платником податку), на якого і покладено законодавчий обов’язок, що безпосередньо витікає з визначення терміну «платник податку», наведеному в п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час формування спірного податкового кредиту та на момент виникнення спірних правовідносин). Тобто, чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди –покупця товару, яка є платником податків, не покладено обов’язку з перевірки дотримання постачальниками товару вимог податкового законодавства зі сплати податкових зобов’язань до бюджету.
Таким чином, дії позивача по включенню спірних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту по вищезазначених податкових накладних у лютому, березні та квітні 2009 року відповідають механізму, визначеному Законом України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час формування спірного податкового кредиту та на момент виникнення спірних правовідносин).
Враховуючи викладене, а також те, що в період укладання договорів між позивачем та TOB «Авар плюс»та ПП «Сервис - актив»та їх виконання позивач мав всі підстави для включення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту, оскільки його контрагенти були належним чином зареєстровані платниками податку на додану вартість, ними були виписані та надані позивачу податкові накладні, а позивачем сума податку на додану вартість була сплачена у складі вартості товару, вказані податкові накладні та договори не визнані у встановленому порядку недійсними, є цілком правомірним включення позивачем суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту, а отже висновки, зроблені в акті перевірки є неправомірними та безпідставними, і як наслідок, прийняте податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.
Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В ході розгляду справи представник відповідача не довів суду належними та допустимими в спірних правовідносинах доказами, з посиланням на відповідні положення законодавства, необґрунтованість позовних вимог позивача. Натомість позивачем до суду надані належні та допустимі в спірних правовідносинах докази, які у своїй сукупності свідчать про реальність операцій та правомірність віднесення спірних сум до податкового кредиту, та в ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог.
Судові витрати розподілити відповідно до положень ст. 94 КАС України.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 14, 70, 71, 72, 79, 86, 94, 158 –163 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0071841701/0 від 19.07.2010 року – задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси № 0071841701/0 від 19.07.2010 року
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
Повний текст постанови складений та підписаний суддею 22 квітня 2011 року.
Суддя О.М.Соколенко