Справа № 22-ц-836/11  21.04.2011 21.04.2011  

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22ц-836/11                                                        Головуючий першої інстанції Спінчевська Н.А.

Категорія 5                                                                             Доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

21 квітня 2011 року                                                                          м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду        Миколаївської області в складі:

головуючого                                                 Козаченка В.І.,

суддів:                                               Кутової Т.З., Мурлигіної О.Я.,

при секретарі судового засідання Кулик О.В.,   

       з участю: представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2010 р. за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування витрат,

В С Т А Н О В И Л А:

18 серпня 2009 р. ОСОБА_3 звернувся до суду з пізніше уточненим позовом до ОСОБА_4  про відшкодування витрат на ремонт будинку.

Позивач вказував, що 23 травня 2002 р. за договором купівлі-продажу, зареєстрованим товарною біржею ,,Нерухомість-Південь" та визнаним дійним       рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 жовтня 2003 р., він купив у ОСОБА_6 ј частку житлового будинку АДРЕСА_1.

При вселенні, колишній власник та співвласниця, ОСОБА_4, якій належали ѕ частки названого житлового будинку, вказали йому ту частину будинку, в якій він мав жити.

Оскільки виділене йому житло знаходилось в занедбаному стані та непридатному для проживання, то він за згодою вказаних осіб провів капітальний ремонт тієї частини будинку де мав мешкати, що йому вартувало 120052 грн. 67 коп. і став там проживати.

22 вересня 2006 р., відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим державним нотаріусом Другої Миколаївської нотаріальної контори, власником ѕ часток указаного будинку став відповідач.

Затим, 12 грудня 2008 р. було ухвалено рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва про реальний поділ указаного будинку таким чином, що приміщення, де він мешкав та зробив капітальний ремонт, було виділено у користування відповідачу.

Посилаючись на те, що ОСОБА_4 відмовляється добровільно компенсувати йому витрати на капітальний ремонт указаної частини будинку, позивач просив суд стягнути з нього на свою користь 153271 грн. вартості  такого ремонту, де 85643 грн. становить вартість будівельних матеріалів, а 67628 грн. – вартість робіт по проведенню ремонту.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 листопада   2010 р. у позові відмовлено.

Додатковим рішенням того ж суду від 20 січня 2011 р. з ОСОБА_3 стягнуто в доход держави 1481 грн. 71 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, просив указане рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вислухавши суддю – доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції,  колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Суд першої інстанції, розглянувши справу в межах заявлених та уточнених позовних вимог, повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані сторонами докази і дійшов вірного висновку, що ремонт указаної частини будинку позивач провів у межах своїх обов’язків власника частини будинку та без погодження з іншим власником, а тому не має права на відшкодування поліпшень спірної частини будинку, які неможливо відокремити.

Так, відповідно до статей 319, 321, 322 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, але усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Окремий власник не може використовувати своє право власності на шкоду правам інших осіб. В той же час тягар утримання майна лежить на його власникові.

Згідно зі ст. 358, 360 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою і вони можуть домовитись про  порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової  власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів),   а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

В той же час, ч. 5 ст. 357 того ж Кодексу встановлено, що поліпшення  спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

До того ж, частинами 3, 4 ст. 390 ЦК України встановлено, що добросовісний володілець майна має право вимагати від власника цього майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна.

Добросовісний володілець має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний володілець має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

З матеріалів справи вбачається, що за договором купівлі-продажу, зареєстрованим товарною біржею ,,Нерухомість-Південь" 23 травня 2002 р. та визнаним дійним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 жовтня 2003 р., позивач купив у ОСОБА_6 ј частку житлового будинку АДРЕСА_1.

Поселившись в указаному будинку, позивач провів певний ремонт, але не тільки четвертої частини будинку, а й інших приміщень. Належних та допустимих доказів того, що такий ремонт він проводив за згодою іншого власника будинку, позивач суду не надав.

22 вересня 2006 р., відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим державним нотаріусом Другої Миколаївської нотаріальної контори, власником ѕ часток указаного будинку став відповідач.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 грудня 2008 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від         17 лютого 2009 р. було проведено реальний поділ указаного будинку таким чином, що частину приміщень, де позивач зробив ремонт, було виділено у власність відповідача.

Цим же рішенням суду, яке в силу ч. 3 ст. 61 ЦПК України має преюдиціальне значення для даної справи, встановлені обставини, які не підлягають доказуванню, а саме те, що позивач проводив поточний ремонт в указаному будинку за власним бажанням, без попереднього реального поділу будинку та без згоди ОСОБА_4, якій належало ѕ частки цього майна. В зв’язку з цим, посилання позивача на показання свідків про дозволи на виконання ремонту є безпідставними.

До того ж, вимог до покійної ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, про відшкодування витрат на ремонт будинку позивач при її житті не заявляв.

Крім того, матеріали справи вказують на те, що позивач тривалий час перешкоджає державній виконавчій службі примусово виконати вказане судове рішення про реальний поділ спірного будинку та рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 грудня 2009 р., яким було ухвалено вселити відповідача до спірного будинку, виселивши позивача із чужої частини будинку, та зобов’язано його не чинити відповідачу перешкод в користуванні частиною будинку та земельною ділянкою.

Цим же рішенням суду (а.с. 153) встановлено, що позивач проживає в спірному будинку та користується всією земельною ділянкою, на якій він розташований, забруднюючи її. При цьому не сплачує комунальних послуги і не реагує на вимоги представників державних органів про дотримання правил добросусідства.

Правильно встановивши такі обставини справи та надавши їм вірну правову оцінку, місцевий суд ухвалив обґрунтоване рішення про відмову в позові, оскільки позивач зробив поліпшення речі без згоди її власника і такі поліпшення не можна відокремити без шкоди для речі.

Доводи апеляційної скарги не спростовують указані висновки місцевого суду, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення, яке ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2010 р. та додаткове   рішенням того ж суду від 20 січня 2011 р. - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:                                           

Судді: