Справа № 2-754/11

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15 квітня 2011 року                                                                                              м. Донецьк

Будьоннівський районний суд м. Донецька у складі:

Головуючий-суддя                                                                                 Сенчишин Ф.М.

При секретарі                                                                                Семенець А.О.

За участю позивача                                                                                ОСОБА_1

          представника позивача                                                            ОСОБА_2

          представника відповідача                                                            ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Український Рітейл” про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

          ВСТАНОВИВ:

Згідно позову (з урахуваннями уточнень позовних вимог - а.с. 32, 195), позивач ОСОБА_1 26 червня 2007 року був прийнятий на роботу водієм автотранспортних засобів транспортного комплексу розподільного центру ТОВ "Український Рітейл”. 27 березня 2009 року він подав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України. В день написання заяви керівництво підприємства попросило його написати заяву про відпустку від 30 березня 2009 року, мотивуючи це тим, що адміністрації підприємства необхідно підготувати документи на звільнення. Коли позивач прийшов за документами то довідався. що його звільнили у зв’язку з втратою довіри згідно п. 2 ст. 41 КЗпП України і відповідний запис був внесений в його трудову книжку. При цьому дата звільнення була зазначена 30 березня 2009 року, а запис в трудовій книжці зроблений 03 квітня 2009 року, хоча він в цей день перебував у відпустці. Позивач вважає формулювання причини звільнення його з роботи неправильним, оскільки до 27 березня 2009 року він продовжував працювати на підприємстві, на прохання керівництва пішов у відпустку на 5 днів починаючи з 30 березня 2009 року, у відповідності до ч. 1 ст. 38 КЗпП України мав право розірвати трудовий договір, укладений з відповідачем, попередивши його за два тижні, а той був зобов’язаний звільнити його з роботи за власним бажанням. Позивач наголошує на тому, що не вчиняв винних дій, які б давали підстави для втрати довіри до нього з боку адміністрації відповідача. Неправильне формулювання причини звільнення стало для позивача перешкодою у подальшому працевлаштуванні, у зв’язку з чим на думку позивача він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позивач наголошує на тому, що діями відповідача щодо звільнення йому була завдана й моральна шкода, відшкодування якої він оцінює в 3000 гривень. В позовній заяві позивач посилається на те, що йому відомі визначені ст. 233 КЗпП України строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Однак позивач раніше до суду звернутися не міг через те, що СДСБЕЗ Кіровського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області проводилася перевірка за заявою відповідача про розкрадання ним дизельного палива, де працівники міліції казали йому, що потрібно дочекатися результатів перевірки.

Позивач просив:

-          поновити йому строк звернення до суду;

-          змінити формулювання причини звільнення зі „звільнений за ст. 41 п. 2 КЗпП України у зв’язку зі втратою довіри” на „звільнений за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України”, а дату звільнення з „30 березня 2009 року” на день вирішення справи в суді;

-          стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 03 квітня 2009 року по 13 грудня 2010 року;

-          стягнути відшкодування моральної шкоди у розмірі 3000 гривень

Ухвалою суду від 30 березня 2011 року позовні вимоги в частині змінення часу і формулювання причин звільнення залишені без розгляду, оскільки відповідачем 13 грудня 2010 року були внесені відповідні записи до трудової книжки позивача.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 в судовому засіданні  підтримали в повному обсязі заявлені позовні вимоги та доводи позовної заяви на яких вони ґрунтуються. Позивач пояснив, що дійсно перед звільненням адміністрація підприємства висувала йому вимоги з приводу встановлення на автомобілі ISUZU, держномер АН2701ЕІ, пристрою для завищення пробігу і він писав пояснювальну де визнав той факт, що на радіоринку придбав такий пристрій та встановив його на автомобіль, однак цю пояснювальну він писав під тиском працівників служби безпеки підприємства і викладені в ній відомості насправді не відповідають дійсності, оскільки постійного автомобіля, на якому б він працював не було і його могли посадити на будь який інший автомобіль.

Представник відповідача ОСОБА_3 заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. Пояснив, що у відповідача були всі підстави для звільнення позивача за п. 2 ст. 41 КЗпП України, оскільки той був матеріально - відповідальною особою, з якою уклали договір про повну матеріальну відповідальність та ним були скоєні винні дії, які дали підстави для його звільнення у зв’язку з втратою довіри, а саме: ОСОБА_1, який обіймав посаду водія, були порушені правила проведення операцій з ввіреними йому матеріальними цінностями. При проведенні ТОВ „Трак-Авторитет-Донецьк” ТО автомобіля ISUZU, держномер АН2701ЕІ, який був закріпленим за позивачем, було виявлено встановлення пристрою для збільшення показань пробігу автомобіля. Позивач в своїх особистих поясненнях зазначив, що цей пристій придбав та встановив він особисто. Оскільки позивач був безпосередньо задіяний на перевезенні товаро - матеріальних цінностей, які він отримував на інших підприємствах за довіреністю, а також отримував паливо на кожне перевезення, у них були достатні підстави для звільнення позивача у зв’язку з втратою довіри. На час звільнення позивач у відпустці не знаходився. Підтвердив той факт, що вони отримували від позивача заяву про звільнення за власним бажанням, але оскільки були підстави для звільнення позивача за п. 2 ст. 41 КЗпП України, то звільнений він був саме за цією статтею. Щодо стягнення середнього заробітку з час вимушеного прогулу зазначив, що за ч. 3 ст. 235 КЗпП України середній заробіток стягується тільки якщо неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника. Позивачем не надано доказів на підтвердження зазначеної обставини. Більше того, оскільки позивач позовні вимоги в частині змінення часу і формулювання причин звільнення залишив без розгляду, вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу взагалі не можуть їм заявлятися. Позовні вимоги про стягнення відшкодування моральної шкоди вважає безпідставними. Посилання позивача на поважність причин пропущення строку позовної давності вважає також безпідставним, оскільки трудова книжка позивачеві була видана 03 квітня 2009 року і жодних перешкод своєчасно звернутися до суду у позивача не було.

На підставі досліджених письмових доказів судом встановлені наступні фактичні обставини:

До матеріалів справи долучена копія наказу ТОВ „Український Рітейл” № 579-К від 25 червня 2007 року (а.с. 44), за яким ОСОБА_1 прийнятий водієм автотранспортного засобу транспортного комплексу з 26 червня 2007 року з окладом згідно штатного розпису з повною матеріальною відповідальністю з іспитовим строком 1 місяць.

Відповідний запис про прийняття на роботу був здійснений і трудовій книжці позивачаё що підтверджується її копією (а.с. 168-172).

26 червня 2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ „Український Рітейл” був укладений договір про повну матеріальну відповідальність (а.с. 71), за яким ОСОБА_1 прийняв на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення схоронності ввірених йому підприємством матеріальних цінностей. Дія зазначеного договору поширюється на всі роботи з ввіреними працівнику матеріальними цінностями.

03 квітня 2009 року в трудовій книжці позивача ТОВ „Український Рітейл” був здійснений запис про звільнення з зазначеної дати за ст. 41 п. 2 КЗпП УКраїни у зв’язку з втратою довіри. Запис здійснений на підставі наказу № 130-К від 30 березня 2009 року.

З витягу із зазначеного наказу (а.с. 59) та його копії (а.с. 72) вбачається, що ОСОБА_1 звільнений на підставі службової записки начальника відділу безпеки товариства від 23 березня 2009 року.

Копія самої службової записки позивачем суду не надана.

Звільнення проводилося без попередньої згоди первинної профспілкової організації, оскільки така на підприємстві відповідача відсутня, що підтверджується відповідною довідкою (а.с. 45).

Відповідач посилається на те, що звільнення позивача пов’язане з виявленням на його автомобілі пристрою для збільшення пробігу автомобіля.

На підтвердження зазначеної обставини надані:

- копія замовлення - наряду № 000202 від 19 березня 2009 року (а.с. 68), за яким ТОВ „Український Рітейл” замовило ТОВ „Трак-Авторитет-Донецьк” технічне обслуговування автомобіля ISUZU, держномер АН2701ЕІ;

- копія акту від 19 березня 2009 року (а.с. 67), складеного працівником служби безпеки, механіком та начальником транспортного комплексу ТОВ „Український Рітейл” про те, що 19 березня 2009 року по прибуттю на станцію технічного обслуговування ТОВ „Трак-Авторитет-Донецьк” була виконана діагностика електрообладнання автомобілів, в тому числі і автомобіля ISUZU, держномер АН2701ЕІ. При огляді автомобілів було виявлено втручання в електросистему автомобіля та встановлення електронного (індукційного) генератору для збільшення пробігу автомобіля;

- копія листа ТОВ „Трак-Авторитет-Донецьк” від 20 березня 2009 року (а.с. 65), яким останнє повідомило ТОВ „Український Рітейл” про виявлення в ході технічного обслуговування автомобіля ISUZU, держномер АН2701ЕІ, порушення електричної схеми автомобіля шляхом включення в ланцюг спідометру невідомого пристрою, ймовірно генеруючого приладу індукційних імпульсів для збільшення пробігу автомобіля;

- копія листа ТОВ „Трак-Авторитет-Донецьк” від 30 березня 2009 року (а.с. 65), яким останнє додатково повідомило ТОВ „Український Рітейл” про виявлення в ході технічного обслуговування автомобіля ISUZU, держномер АН2701ЕІ, електричного приладу (генератору індукційних імпульсів), який сприяв збільшенню показів пробігу спідометру, виготовлений кустарним способом та вмонтований в електропроводку автомобіля. Зазначений прилад сприяє збільшенню показів спідометру на 30%, а також може працювати без руху автомобіля, достатньо включити запалювання и покази спідометру починають збільшуватися поки не запалювання не буде виключене.

За сукупності зазначених доказів суд вважає доведеним той факт, що при проведенні 19 березня 2009 року ТОВ „Трак-Авторитет-Донецьк” технічного обслуговування автомобіля ISUZU, держномер АН2701ЕІ, на ньому був виявлений вмонтований в електричну схему сторонній пристрій.

Той факт, що зазначений пристрій дійсно є генератором індукційних імпульсів та при ввімкненні запалювання збільшує покази спідометру на 30 % відсотків суд вважає недоведеним, оскільки для встановлення зазначеного факту потрібні спеціальні знання в галузі техніки, тобто він може бути підтверджений лише висновком експерта, однак відповідне клопотання жодною із сторін не заявлялося, а така обставина відповідачем оспорюється.

Суд вважає також доведеним і факт того, що зазначений пристрій був встановлений на автомобілі позивачем, що підтверджується оціненими в сукупності:

- відповідною пояснювальною ОСОБА_1 на ім’я начальника транспортного цеху ОСОБА_5, за якою позивач визнав факт встановлення вказаного пристрою на автомобілі ISUZU, держномер АН2701ЕІ (а.с. 13-14);

- аналогічними поясненнями, наданими позивачем при опитуванні працівниками міліції у межах дослідчої перевірки за вказаним фактом (а.с. 28), яка здійснювалася СДСБЕЗ Кіровського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області за заявою ТОВ „Український Рітейл” щодо вказаних подій;

- висновками викладеними в постанові про відмову в порушенні кримінальної справи від 23 березня 2009 року (а.с. 22-23), за якими 20 лютого 2009 року наказом № 36 керівництвом ТОВ „Український Рітейл” була встановлена норма витрат палива по місту 15 л на 100 км на автомобілі ISUZU марки NQR 71 ОСОБА_6, які працювали в компанії, неодноразово зверталися до керівництва з проханням збільшити норму витрат палива, оскільки встановленого ліміту не вистачало, у водіїв почав накопичуватися залишок палива, який неможливо було списати. Для того щоб вирівняти залишок з пробігом вони вирішили встановити генератор індукційних імпульсів;

- наказу по ТОВ „Український Рітейл” № 2811/02 від 28 листопада 2008 року „Про закріплення відповідального за експлуатацію транспорту” (а.с. 189), яким позивач був призначений відповідальним за експлуатацію автомобіля ISUZU, держномер АН2701ЕІ.

Оцінюючи перелічені докази суд враховує, що постанова про відмову в порушенні кримінальної справи, якою встановлювалися фактичні обставини по справі, жодною зі сторін не оскаржувалася.  Відповідач заперечує відповідність дійсності фактичних обставин, викладених в пояснювальній на ім’я ОСОБА_5 та поясненнях працівникам міліції. Разом з тим, позивач підтвердив, що вказані документи підписувалися ним. Докази на підтвердження того, що документи підписувалися нім під впливом будь якого тиску суду не надані. З урахуванням того, що документи складалися в різний час, пояснення приймалися різними особами не пов’язаними між собою, суд відхиляє заперечення відповідача в цій частині.

          Вирішуючи питання щодо того, чи був факт монтування позивачем в електричну схему автомобіля стороннього пристрою таким, що давав відповідачеві підстави для звільнення позивача за п. 2 ст. 41 КЗпП України, суд враховує, що згідно зазначеної норми крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках ...  винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

          Верховний Суд України у абзаці 3 пункту 28 своєї постанови № 9 від 06 листопада 1992 року „Про практику розгляду судами трудових спорів” розтлумачив, що звільнення з підстав втрати довір’я суд може визнати обгрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір’я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір’я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов’язані з їх роботою.

          Факт завдання діями позивача будь якої шкоди відповідачеві останнім суду не доведений, як не був встановлений він і при проведенні дослідчої перевірки за вказаним фактом СДСБЕЗ Кіровського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області за заявою ТОВ „Український Рітейл” щодо вказаних подій, що власне і потягло за собою відмову у порушенні кримінальної справи.

          В будь якому випадку дії позивача не були спрямовані на товарні цінності, які він транспортував, і позивач правила проведення операцій з матеріальними цінностями не порушував.

          Посилання відповідача на те, що крім товарних цінностей, які позивач отримував за довіреностями, він також отримував і паливо для поїздок, не приймається судом до уваги, оскільки витратні матеріали не є товарними цінностями.

          За таких обставин, дії позивача не були такими, що давали відповідачеві достатні підстави для втрати довір’я до позивача.

          Крім того суд враховує, що згідно ст. 135-1 КЗпП України, письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв’язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

          Перелік посад та робіт, які заміщуються або виконуються робітниками, з якими підприємства, установи, організації можуть укладати письмові договори про повну матеріальну відповідальність, затверджений постановою Державного ОСОБА_7 Міністрів СРСР з питань праці і соціальних питань та Секретаріату ВЦСПС від 28 грудня 1977 року № 447/24, не містить посаду водія як таку, при обійманні якої з працівником може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність.

          Позивач був прийнятий до ТОВ „Український Рітейл” на посаду водія, а не водія - експедитора. Посадову інструкцію, в якій би при прийнятті позивача на роботу було обумовлене виконання ним поряд з обовязками водія і обов’язків експедитора, відповідач у визначений судом термін не надав. Сам факт укладення з позивачем при прийнятті на роботу договору про повну матеріальну відповідальність не є свідченням цього факту.

За будь яких обставин перешкод для подальшого виконання позивачем обов’язків власне водія не було, оскільки сама по собі посада водія не пов’язана з безпосереднім обслуговуванням грошових, товарних або культурних цінностей.

Суд враховує, що позивач просив суд залишити без розгляду свої позовні вимоги в частині змінення часу і формулювання причин звільнення. Однак це було пов’язане з внесенням відповідних записів відповідачем до трудової книжки позивача після ухвалення у справі рішення Апеляційним судом Донецької області 22 жовтня 2010 року (а.с. 138-140, 182). З підстави для задоволення свої позовних вимог позивач цю обставину не виключив, тому суд дає правову оцінку правомірності звільнення для вирішення решти позовних вимог, а заперечення відповідача з цього приводу судом до уваги не приймаються як безпідставні.

За сукупності вищенаведених обставин суд дійшов висновку що відповідач протиправно без достатньої підстави звільнив позивача за п. 2 ст. 41 КЗпП України.

До матеріалів справи долучена копія заяви позивача до адміністрації ТОВ „Український Рітейл” (а.с. 54) про звільнення за власним бажанням, датована 27 березня 2009 року.

Підтверджений допитаним в судовому засіданні свідком ОСОБА_8 та визнаний представником відповідача той факт, що зазначена заява була у вказаний день отримана відповідачем.

          Згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Сторонами визнаний той факт, що протягом двох тижнів позивач заяву про звільнення за власним бажанням не відкликав, отже позивач протиправно не був звільнений відповідачем з 10 квітня 2009 року за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України.

За таких обставин, наявними на цей час у трудовій книжці позивача записами № 10 „Запис № 9 вважати недійсною” та № 11 „Звільнений за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України” порушене право позивача в цій частині відновлене і суд вважає достатнім обмежитися констатацією цього факту, оскільки відповідні записи в трудовій книжці вже є та відповідачем на час розгляду справи в суді не відкликані.

          Вирішуючи заявлені позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд враховує, що згідно ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов’язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 22 жовтня 2010 року (а.с. 138-140) у задоволенні позовних вимог в цій частині було відмовлено з посиланням на те, що позивачем не було надано достатніх та належних доказів на підтвердження того, що він вживав заходи до свого працевлаштування і що запис формулювання причини звільнення перешкоджав йому у цьому.

Скасовуючи зазначене рішення та повертаючи цивільну справу на новий розгляд Вищій спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй ухвалі від 17 січня 2011 року (а.с. 159-160) зауважив, що апеляційний суд помилково виходив з того, що запис у трудовій книжці про причини звільнення позивача, а саме за п. 2 ст. 41 КЗпП України, не перешкоджав йому працевлаштуватися на іншу роботу, хоча відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України позивач мав право вимагати задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за неправильне формулювання причини звільнення.

Виходячи з того, що згідно ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки та мотиви, з яких скасовані рішення є обов’язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі ч. 3 ст. 235 КЗпП України підлягають задоволенню.

Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд виходить з наступних розрахунків:

Згідно абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, згідно якого у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата. За п. 8 вказаного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.  

Двома останніми повними місяцями роботи є січень та лютий 2009 року, оскільки в березні 2009 року позивач недопрацював 1 день через незаконне звільнення (31 березня).

Позивачеві за цей час, згідно наданих відповідачем довідок (а.с. 27, 213), нарахована заробітна плата у розмірі 4450,73 гривень (1009,40 + 3441,33) за 40 відпрацьованих робочих днів.

Отже середньоденний заробіток позивача становить  111,2682 гривень (4450,73 / 40).

Позивач просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 квітня 2009 року по 13 грудня 2010 року.

З трудової книжки позивача (а.с. 168-162) вбачається, що після звільнення з ТОВ „Український Рітейл” до 13 грудня 2010 року він за іншим місцем роботи працевлаштований не був, і ця обставина відповідачем не спростована.

Представником відповідача визнаний той факт, що запис про змінення часу і формулювання причин звільнення у трудовій книжці позивача здійснений ними 13 грудня 2010 року.

За таких обставин вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу по 13 грудня 2010 року відповідають встановленим судом фактичним обставинам.

          Суд враховує, що згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України (а згідно ч. 3 ст. 235 КЗпП України середній заробіток за час вимушеного прогулу на користь позивача підлягає стягненню в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті) при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позивач просить стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу який перевищує 1 рік. Виходячи з того, що позивач звернувся до суду в червні 2009 року і цивільна справа розглядається більше 1 року не з його вини, на підставі ч. 2 ст. 235 КЗпП України на його користь підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (в межах заявлених позовних вимог).

Кількість робочих днів з 03 квітня 2009 року по 13 грудня 2010 року становить 425 (а.с. 201, 202, 207-210). Отже, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 47288,98 гривень (425 х 111,2682).

          Вирішуючи заявлені позовні вимоги в частині стягнення відшкодування моральної шкоди, суд виходить з того, що згідно ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд вважає доведеним факт того, що незаконне звільнення позивача за п. 2 ст. 41 КЗпП України завдало позивачеві моральної шкоди, оскільки такі дії відповідача вочевидь призвели до моральних страждань позивача та вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідач, який порушив законні права позивача, на підставі ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України зобов’язаний відшкодувати останньому таку шкоду. Обраний позивачем спосіб відшкодування - грішми, відповідає як вимогам закону, так і фактичним обставинам справи. За наведених обставин позовні вимоги в частині стягнення відшкодування моральної шкоди підлягають задоволенню.

Згідно п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31 березня 1995 року № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад  розумності, виваженості  та справедливості.       

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди суд враховує:

-          характер страждань;

-          їх обсяг;

-          обставини звільнення позивача;

-          тривалість часу, протягом якого тривало порушення прав позивача;

-          тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках позивача;

-          небажання відповідача в добровільному порядку задовольнити законні вимоги позивача;

          З врахуванням перелічених факторів, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що заявлений позивачем розмір відшкодування в 3000 гривень є надмірним і розміром грошового відшкодування моральної шкоди, необхідним та достатнім за вказаних обставин є 1000 гривень.

          Суд також враховує, що згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

          З копії особової картки позивача (а.с. 134) вбачається, що трудова книжка була вручена йому в день звільнення 03 квітня 2009 року, а до суду позивач звернувся з позовом02 червня 2009 року (а.с. 1), отже позивачем пропущений строк зверненя до суду з завою про вирішення трудового спору.

          Згідно ст. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

          Позивач просить поновити йому строк звернення до суду посилаючись на те, що проводилася перевірка заяви відповідача з приводу розкрадання ним дизельного палива Кіровським РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області, що ухгоджується з наданими відповідачем документами з цього приводу (а.с. 21-23).

Суд вважає доведеним посилання позивача на те, що строк зверненя до суду з завою про вирішення трудового спору ним пропущений з поважних причин і на підставі ст. 234 КЗпП України такий строк підлягає поновленню.

З відповідача до доходу держави, згідно ст. 88 ЦПК України, підлягають стягненню судовий збір у розмірі 472,89 гривень за позовні вимоги майнового характеру (47288,98 х 1%) та 8,50 гривень за позовні вимоги про стягнення відшкодування моральної шкоди, що разом становить 481,39 гривень (472,89 + 8,50), а також оплата інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 120 гривень.

Керуючись ч. 1 ст. 38, п. 2 ст. 41, ст. 135-1, ч. 1 ст. 233, ст. 234, ч.ч. 2, 3 ст. 235, ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України,  абз. 3 п. 2, п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, Переліком посад та робіт, які заміщуються або виконуються робітниками, з якими підприємства, установи, організації можуть укладати письмові договори про повну матеріальну відповідальність, затвердженим постановою Державного ОСОБА_7 Міністрів СРСР з питань праці і соціальних питань та Секретаріату ВЦСПС від 28 грудня 1977 року № 447/24 та ст.ст. 10, 60, 88, 212, ч. 4 ст. 338 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Український Рітейл” про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Український Рітейл” на користь ОСОБА_1:

-          середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 47288 гривень 98 копійок;

-          відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000 гривень;

усього стягнути  48288 (сорок вісім тисяч двісті вісімдесят вісім) гривень 98 (дев’яносто вісім) копійок.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Український Рітейл” до доходу держави судовий збір у розмірі 481 (чотириста вісімдесят одна) гривня 39 (тридцять дев’ять) копійок та оплату інформаційно - технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 120 (сто двадцять) гривень.

На рішення може бути подана апеляційна скарга в Апеляційний суд Донецької області через Будьоннівський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Головуючий :