УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-22663/11 Головуючий в суді першої
Категорія № 26 (1) інстанції – Свистунова О.В.
Доповідач – Савіна Г.О.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 квітня 2011 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :
головуючого - судді Савіної Г.О.,
суддів – Турік В.П., Братіщевої Л.А.,
при секретарі – Євтодій К.С.,
за участю – представника відповідача Коломоєць О.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 10 січня 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат», третя особа - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, про відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі – ВАТ «Кривбасзалізрудком»), Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області (далі – Відділення Фонду) та просив стягнути з відповідачів по 173000 грн. моральної шкоди, спричиненої втратою професійної працездатності у зв’язку із професійними захворюваннями.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 10 січня 2011 року за заявою представника позивача позовні вимоги ОСОБА_3 до Відділення Фонду про стягнення моральної шкоди залишені без розгляду.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 10 січня 2011 року позов ОСОБА_3 задоволено частково, стягнуто на його користь з ВАТ «Кривбасзалізрудком» у відшкодування моральної шкоди 20000 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ВАТ «Кривбасзалізрудком» ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на його думку, суд помилково до спірних правовідносин застосував норми ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України і ст. 1167 ЦК України та залишив поза увагою положення підпункту 4.2 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1рп/2004, яким передбачено, що відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 237-1 КЗпП України не застосовується до осіб, які підлягають обов’язковому соціальному страхуванню, суд залишив поза увагою, що підставою для відшкодування моральної шкоди є висновок медичних органів, а такого висновку позивач не надав. Також, суд першої інстанції не звернув уваги, що робота у шкідливих умовах праці з перевищенням гігієнічних нормативів законодавчо дозволяється за умови застосування засобів колективного та індивідуального захисту і скороченні часу дії шкідливих виробничих факторів та те що позивачем не надано доказів того, що відповідач не забезпечував його такими засобами. Не враховано судом і те, що при укладенні трудового договору позивачу були роз’яснені умови праці, попереджено про наявність шкідливих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров’я. Окрім цього, судом залишено поза увагою, що позивач з 22.07.1997 року по 21.04.2000 року працював у ВАТ «Суха Балка» та не застосував тримісячний строк передбачений ст. 233 КЗпП України.
В своїх запереченнях представник позивача ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 протягом тривалого часу працював у шкідливих та небезпечних умовах праці, в тому числі з 02.06.1980 року по 22.07.2006 року у відповідача.
Рішенням ЛЕК НДІ від 14.03.2006 року позивачу встановлені професійні захворювання: Вегетативно-сенсорна поліневропатія рук першого-другого ст. з дистрофією у вигляді дв. плечолопаткового періартрозу, деформівного артрозу і періартрозу ліктьових суглобів з помірним больовим синдромом ПФ другого та першого ст. та виражених вазомоторно-трофічних розладів в ділянці кистей. Радикулопатія L5, S1 справа з вираженими статико-динамічними порушеннями, нейродистрофією у вигляді колінного пері артрозу ПФС другого ст. та стабільним больовим синдромом, у зв’язку із чим складено акт розслідування хронічного професійного захворювання від 05 квітня 2006 року.
Згідно п. п. 17, 19 вищезазначеного акту причиною професійного захворювання є робота протягом 24 років та 8 місяців в умовах фізичного перевантаження та несприятливого мікроклімату і 11 років та 5 місяців – вібрації, рівень якої перевищував ГДР, винними у профзахворюванні позивача визнано адміністрацію шахт «Північна-Вентиляційна», «П-1» ВО «Кривбасруда», шахти «Ювілейна» ВАТ «Суха Балка», ШБУ ВАТ «КЗРК» та шахти ім. Леніна ВАТ «КЗРК» у період праці ОСОБА_3 на цих підприємствах, які не виконали вимоги ст. 153 КЗпП України в частині створення на робочих місцях умов праці відповідно до вимог нормативних актів з охорони праці.
Висновком МСЕК від 17.05.2006 року ОСОБА_3 первинно встановлено 50 % втрати професійної працездатності (з яких 30 % - вегетативно-сенсорна полінейропатія та 20 % радикулопатія) та визнано його інвалідом третьої групи.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо обов’язку відповідача по відшкодуванню заподіяної моральної шкоди з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Як вбачається з акту розслідування хронічного професійного захворювання від 05 квітня 2006 року (а.с. 12-15) причиною професійного захворювання ОСОБА_3 є – робота в умовах фізичного перевантаження, несприятливого мікроклімату та вібрації, рівень яких перевищував ГДР, що виникло в результаті порушення керівництвом підприємств, де працював позивач, ст. 153 КЗпП України, якою передбачений обов’язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Виходячи з викладеного, доводи ВАТ «Кривбасзалізрудком» про відсутність обов’язку підприємства відшкодовувати моральну шкоду завдану позивачу з тих підстав, що останній є суб’єктом страхування від нещасного випадку на виробництві, суперечать нормам діючого законодавства, оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV в редакції, що діяла на час встановлення позивачеві вперше стійкої втрати працездатності, не передбачає у 2006 році відшкодування застрахованим і членам їх сімей моральної (немайнової) шкоди, отриманої внаслідок ушкодження здоров’я Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Отже, враховуючи викладене й те, що, право на відшкодування моральної шкоди у зв’язку з ушкодженням здоров’я пов’язаного з виконанням трудових обов’язків, виникло у позивача з 17.05.2006 року, тобто з моменту встановлення йому стійкої втрати професійної працездатності, питання про відшкодування працівнику такої шкоди слід вирішувати на загальних підставах, передбачених нормами КЗпП України та Закону України «Про охорону праці», а не відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», норми якого є спеціальними.
Доводи апеляційної скарги про те, що при укладенні трудового договору позивачу були роз’яснені умови праці, попереджено про наявність шкідливих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров’я, безпідставні, оскільки ст. 13 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Факт спричинення моральної шкоди ОСОБА_3 у зв'язку з його професійними захворюваннями встановлений в судовому засіданні та підтверджений наданими позивачем доказами.
Доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності безпідставні, оскільки відповідно до п.3 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.
Інші доводи відповідача спростовуються матеріалами справи та обґрунтованими висновками суду, викладеними у рішенні.
При визначенні розміру моральної шкоди, на думку колегії суддів, судом було враховано роз’яснення п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», а саме: розмір моральної шкоди суд визначив в межах заявлених вимог, з урахуванням характеру, обсягу, тривалості та наслідків заподіяних позивачеві моральних страждань, стану здоров'я потерпілого, істотних вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини справи.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов’язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами, наявними в матеріалах справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, у зв’язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції – залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» відхилити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 10 січня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кримінальних і цивільних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий : Г.О.Савіна
Судді: В.П.Турік
Л.А.Братіщева