Справа № 2-0805-444/11
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 березня 2011 року м. Вільнянськ
Вільнянський районний суд Запорізької області у складі
головуючого судді Мануйлової Н.Ю.
при секретарі Жарковській Т.О.,
за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ПП ОСОБА_4 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулася до суду з позовом до ПП ОСОБА_4 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, вказавши в позовній заяві, що в 2006 році вона передала оригінал Державного акта на землю ПП ОСОБА_4, який повинен був укласти із нею договір оренди земельної ділянки. З того часу він обробляв цю ділянку, але договір оренди так і не було укладено, орендну плату вона не отримує.
За таких обставин позивачка хоче повернути собі належну земельну ділянку для подальшого вирішення питання про передачу в оренду, у зв’язку з чим вона звернулася до суду з позовом про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
При розгляді справи представником ПП ОСОБА_4 було надано договір оренди земельної ділянки, з якого вбачалось, що позивачка нібито уклала 05 грудня 2006 року з ПП ОСОБА_4 договір оренди земельної ділянки терміном на 49 років. Оскільки такого договору вона ніколи не укладала, по справі було призначено почеркознавчу експертизу, відповідно до висновків якої підписи на договорі оренди, акті прийому-передачі земельної ділянки та акті визначення меж земельної ділянки є підробленими і виконані не нею. За таких обставин позивачка просить суд визнати вищевказаний договір оренди земельної ділянки недійсним.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позов, просив задовольнити його в повному обсязі на підставі обставин, викладених в ньому.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, обґрунтовуючи це тим, що позивачка знала про те, що ПП ОСОБА_4 користується належною їй земельною ділянкою, але на протязі тривалого часу, а саме, 4 років, не пред’являла жодних вимог про витребування цієї земельної ділянки з користування. Крім того, представник відповідача у судовому засіданні надав суду розписку від 05.08.2005, написану позивачкою, зміст якої полягає в тому, що вона отримала від ОСОБА_4 10 000 грн. в рахунок паю на 49 років. Таким чином, представник відповідача наполягає на тому, що фактичні дії позивачки свідчать про її вільне волевиявлення щодо укладеного договору оренди земельної ділянки. За таких обставин вважає, що позов не підлягає задоволенню.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, 05 грудня 2006 року між ОСОБА_3 та ПП ОСОБА_4 було укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 4,3002 га рілля, яка знаходиться на території Гнаровської сільської ради та належить позивачці на праві приватної власності на землю згідно Державного акту на землю серії ЗП № 057469 від 03.10.2002 року. Вказаний договір оренди було зареєстровано в ЗРФ ЦДЗК 03.04.2008.
Згідно висновків експерта № 103/хл від 24.11.2010 з проведення почеркознавчої експертизи зазначено, що підписи, розташовані в графах «Орнендодавець»договору оренди землі, укладеного 05.12.2006 між ОСОБА_3 та приватним підприємцем ОСОБА_4, акта прийому-передачі до договору оренди земельної ділянки, складеного 05.12.2006 між ОСОБА_3 та приватним підприємцем ОСОБА_4, акт визначення меж земельної ділянки в натурі, складеного 06.12.2006 між ОСОБА_3 та приватним підприємцем ОСОБА_4, виконані не ОСОБА_3, а іншою особою з використанням літер прізвища ОСОБА_3
Як було зазначено у позові та підтверджено у судовому засіданні представником позивача, з 2006 року позивачка передала земельну ділянку у користування відповідачеві. На протязі 4 років вона, знаючи про факт користування ПП Мартиненком належною їй земельною ділянкою, жодних вимог щодо повернення її із чужого незаконного користування не пред’являла.
Крім того, 05.08.2005 ОСОБА_3 власноруч було написано розписку про те, що вона отримала від ОСОБА_4 10 000 грн. в рахунок паю на 49 років. Даний факт у судовому засіданні було визнано представником позивача, у зв’язку з чим представник відповідача відмовився від раніше поданого клопотання про призначення почеркознавчої експертизи. При цьому представник позивача зазначив, що вказана розписка є звичайним договором позики. Однак з такими посилання представника позивача суд погодитися не може, оскільки відповідно до вимог ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Таких положень надана суду розписка не містить.
Також, як вбачається із змісту розписки, в ній зазначено строк 49 років, що відповідає і строку, визначеному в договорі оренди земельної ділянки від 05.12.2006.
Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч.1-3,5,6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Зважаючи на те, що позивачка достовірно знала про користування її земельною ділянкою ПП ОСОБА_4 на протязі 4 років, не пред’являючи при цьому жодних вимог щодо витребування вказаної земельної ділянки із чужого користування, надала розписку відповідачу з підтвердженням факту отримання нею грошової суми в розмірі 10 000 грн. в рахунок паю на 49 років, суд у відповідності до вимог ст. 203 ЦК України не знаходить підстав для задоволення вимог позивача щодо визнання договору оренди земельної ділянки від 05.12.2006, укладеного між ОСОБА_3 та ПП ОСОБА_4, недійсним.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Оскільки у задоволенні позову позивачу відмовлено, не підлягають стягненню з відповідача судові витрати.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 203, 204, 215 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 58-60, 208, 209, 212-215, 294 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ПП ОСОБА_4 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: Н.Ю.Мануйлова