РІВНЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

м.Рівне, вул.Петра Могили 24, тел: (0362) 22-10-74, 26-28-94

Справа № 2-229/11

Номер рядка звіту 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

28 квітня 2011 року                                                                                                    

Рівненський районний суд Рівненської області в особі:

           судді      Красовського О.О.   

          при  секретарі    Беднарчук Г.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне (заочний розгляд) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до до Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку та рішення сільської ради ,визнання права власності на земельну ділянку за власником житлового будинку з надвірними будівлями, -

В С Т А Н О В И В:

В обґрунтування позовних вимог повивачка зазначає, що 18 березня 2005 року відповідно до укладеного договору купівлі-продажу придбала у ОСОБА_4 житловий будинок АДРЕСА_1. Договір купівлі-продажу був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5 і зареєстровано в реєстрі за № 885. При оформленні договору купівлі-продажу представник продавця ОСОБА_4 - дочка ОСОБА_2 повідомила що земельна ділянка, на якій розміщено житловий будинок з надвірними будівлями, не приватизована. Проживши чотири роки в будинку позивачка вирішила здійснити приватизацію земельної ділянки, на якій розміщено житловий будинок з надвірними будівлями. Вона звернулася з заявою до Олександрійської сільської ради про приватизацію земельної ділянки. Однак Олександрійська сільська рада надала відомості про те, що земельна ділянка приватизована попереднім власником житлового будинку - ОСОБА_4 22 листопада 2004 року, і виданий Державний акт серії ЯБ №065364. Позивачка почала пошуки продавця - ОСОБА_4, однак виявилося, що вона померла. Тоді позивачка звернулася з претензіями до представника продавця - її дочки ОСОБА_2, яка передала оригінал Державного акту на право власності на земельну ділянку від 22.11.2004 року серії ЯБ № 065364, звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки та всю технічну документацію і повідомила позивачку про те, що вона може робити що завгодно. Для вирішення питання позивачка звернулася до нотаріуса, який посвідчував договір купівлі-продажу. Проте він повідомив що нічим не може допомогти, а за вирішенням даного питання необхідно звертатися до суду. Позивачка зазначає, що після смерті ОСОБА_4 спадкоємцями майна є її дочки: ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які зазначені відповідачами по справі. Покликаючись на положення ст.377 Цивільного кодексу України, ст.120 Земельного кодексу України просить задоволити позов, яким визнати недійним і скасувати Державний акт ЯБ № 065384 від 22 листопада 2004 року на право власності на земельну ділянку площею 0,126 га, розташовану в АДРЕСА_1, виданий на ім'я ОСОБА_4. Також визнати недійсним та скасувати рішення Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 26 грудня 2003 року №125 про передачу в приватну власність ОСОБА_4 зазначеної земельної ділянки, і визнати за позивачкою право приватної власності на цю земельну ділянку.

В судовому засіданні позивачка позов підтримала то пояснила суду про обставини, що викладені вище.

Відповідачі не з’явилися в судове засідання. Про час слухання справи повідомлені належним чином. Згідно поданої заяви Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області, позов визнають та просять суд справу розглядати у їх відсутність.  

Від інших сторін не надходили заяви про відкладення розгляду справи чи про слухання справи у їх відсутність.

Судом приймається до уваги, що за положеннями частини 3 статті 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки. Тому суд вважає за можливе застосувати положення ЦПК України щодо можливості постановлення заочного рішення.

Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов про визнання права власності на земельну ділянку не підлягає до задоволення.

Як встановлено в судовому засіданні, 18 березня 2005 року відповідно до укладеного договору купівлі-продажу позивачка придбала у ОСОБА_4 житловий будинок АДРЕСА_1. Договір купівлі-продажу був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5 (реєстровий № 885). Цей будинок зареєстрований в КП «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації»за позивачкою. В тексті договору жодним чином не обумовлюється про перехід прав власності на земельну ділянку від продавця до покупця.

Позивачка покликається на положення статтей 377 ЦК України і 120 ЗК України  вважаючи, що неї поряд з переходом права власності на будинок і господарські будівлі за договором купівлі-продажу до неї одночасно має перейти право власності на земельну ділянку, що належала на праві приватної власності продавцю будинку.

Суд вважає, що підстав для задоволення позову немає, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст. 120 ЗК України (яка діяла станом на час укладання договору купівлі-продажу будинку), при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Це зумовлює наступне розуміння:

1) цивільно-правової угоди як правочину, за яким відбувається перехід права власності на будівлю і споруду, і в якому могло б бути вирішене питання про перехід права власності на земельну ділянку;

2) договору щодо переходу права власності на земельну ділянку як цивільно-право вого, тобто визнання необхідності вчинення окремого правочину щодо переходу права власності на земельну ділянку.

Отже, земельне законодавство передбачало окреме договірно-правове регулювання аналізованих відносин шляхом укладання відповідних договорів між власни ком земельної ділянки і набувачем будівлі щодо переходу прав на будівлю та споруду і щодо земельної ділянки.

Тобто ч. 1 ст. 120 ЗК вказує на те, що автоматичного переходу права влас ності на земельну ділянку, на якій розташовані передані у влас ність будинки та споруди, не відбувається. І це відповідає ст. 140 ЗК, яка визначає вичерпний перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку і не містить положення про припинення права власності на земельну ділянку у зв'язку з відчуженням будівлі чи споруди, розташованої на ній.

З приводу цього є роз’яснення, що містяться у п. 18 постанові Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 7 «Про практику застосування судами зе мельного законодавства при розгляді цивільних справ»(що діяла станом на час укладення договору купівлі-продажу будинку), у якому зазначається, що при переході права власності на будівлі і спору ди за цивільно-правовими угодами, укладеними після 31 грудня 2001 р., право власності на земельну ділянку чи її частину може переходити відповідно до ст. 120 ЗК на підставі цивільно-правових угод, а право користування - договору оренди».

Частина 6 статті 120 ЗК України, яка діє на час розгляду справи, визначає що істотною  умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або  споруду, є кадастровий номер  земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти.

Як згадувалося вище, в договорі купівлі-продажу будинку жодним чином не обумовлюється про перехід прав власності на земельну ділянку від продавця до покупця; в ньому не зазначений кадастровий номер земельної ділянки, право на яку мало б перейти у зв’язку з переходом прав на житловий будинок.  

Позивачка покликається на положення ст. 377 ЦК України. Проте суд вважає, що в даному випадку слід зважити на ст. 3 ЗК України, в якій вказано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, ЗК, а також нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Земельне законодавство має спеціальний характер і підлягає пріоритетному застосуванню, коли мова йде про правове регулювання відносин з приводу земельних ділянок і прав на них. Норми ЦК виконують лише субсидіарну роль у сфері правового регулювання земельних відносин.

Отже, для переходу прав на земельну ділянку, будівлю чи спо руду необхідне належне окреме договірне оформлення переходу цих прав, чого не було зроблено між позивачкою та ОСОБА_4 щодо земельної ділянки при оформленні договору купівлі-продажу будинку. Позивачкою також не були надані докази того, що на час звернення до суду ОСОБА_4 померла, і що її спадкоємцями є відповідачі. Розглянувши справу в межах заявлених позивачкою позовних вимог та зазначених і доведених нею обставин суд вважає, що позов є безпідставним.

Щодо решти заявлених позовних вимог –то вони не можуть бути розглянуті за правилами ЦПК України. За наслідками цього постановлений окремий процесуальний документ.

Розподіл судових витрат між сторонами відбувається за правилами статті 88 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212, 214, 215, 225, 226 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

          По цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до до Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку та рішення сільської ради ,визнання права власності на земельну ділянку за власником житлового будинку з надвірними будівлями  в позові відмовлено.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії заочного рішення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України, за яким апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

          Суддя:                                                                                             Красовський О.О.            

          Примітка: повне рішення суду виготовлене 30.04.2011 р.