Cправа №2-3054/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

15 березня 2011 року   Приморський районний суд м. Одеси у складі:   

головуючого-судді    Бондаря В.Я.   

при секретарі             Чебаненко О.А.   

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_1 цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної Судноплавної Компанії «Чорноморське морське пароплавство», за участю третіх осіб ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про спростування недостовірної інформації

В С Т А Н О В И В :

До суду 01.10.2007р. звернувся позивач з позовом до Державної Судноплавної Компанії «Чорноморське морське пароплавство», за участю третіх осіб   ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4,та, змінивши в ході розгляду справи предмет позовних вимог в порядку ст.31 ЦПК України, виклавши це  в письмових заявах від  04.02.2008р., 18.08.2009р., 31.03.2010р.,08.02.2011р., 31.01.2001р., просив суд винести рішення, яким спростувати розповсюдження недостовірної інформації, яка міститься в наказі по ДСК «ЧМП» від 14.05.2004 р. №87 «Про накладення стягнень на головного фахівця з контрольно-ревізійної роботи ОСОБА_2 щодо самовільного залишення робочого місця 30.04.2004 р. о 10 годині 30 хвилин,  в рапорті начальника відділу кадрів ОСОБА_6 від  16.04.2004 р. щодо відсутності на робочому місці 15.04.2004р. з 08 години 30 хвилин до 14 години 05 хвилин та в акті від 15.04.2004 р., складеному ОСОБА_8 та ОСОБА_4, зобов’язати відповідача відкликати вказані документи тим методом, яким вони були поширені, визнати дії відповідача незаконними в частині розповсюдження недостовірної інформації про самовільне залишення робочого місця, зобов’язати відповідача принести йому публічні вибачення перед трудовим колективом за розповсюдження вищезазначеної недостовірної інформації, стягнути з відповідача на його користь суму завданої моральної шкоди у розмірі 5000 гривень та суму матеріальної шкоди, що складається з сплачених ним суми державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу з урахуванням рівня інфляції у розмірі 51,62 гривень та банківського збору у розмірі 6,46 гривень. При цьому він посилається на те, що він працював в Державній Судноплавній Компанії «Чорноморське морське пароплавство»на посаді головного фахівця з контрольно-ревізійної роботи. 28.04.2004р. він звертався  до Приморського районного суд м. Одеси з позовом до посадових осіб ДСК «ЧМП»про порушення ними трудового законодавства. В ході судового розгляду справи  відповідачем    розповсюджувалась недостовірна інформація про нього, що містилась в наказі по ДСК «ЧМП»від 22.04.2004р.№67 та від 14.05.2004р. №87 «Про накладення стягнень на головного фахівця з контрольно-ревізійної роботи ОСОБА_2, яка порочить його гідність і честь. 14.04.2004р. ним була подана службова записка, в якій було сказано про те, що йому була надана можливість бути присутнім  в судовому засіданні  в Одеському Апеліяційному  суді  15.04.2005р. в першій половині дня. 16.04.2004р. начальник відділу кадрів ДСК «ЧМП»ОСОБА_6 подав рапорт в.о. президента ДСК «ЧМП»ОСОБА_9, у якому він довів до відома, що 15.04. 2004р.   ОСОБА_2 з 08-30 по 14-05 відсутній на робочому місці, та приєднав відповідний акт про відсутність нього на робочому місці, який був складений  ОСОБА_6 та ОСОБА_4         

В судовому засідання позивач ОСОБА_2 зміненні позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача за довіреністю  ОСОБА_5 позов не визнала, просила суд у його задоволенні відмовити. В ході розгляду справи представником  відповідача  за довіреністю ОСОБА_1 надавались  письмові заперечення на позов, в тексті яких зазначала, що позов ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, оскільки ним був пропущений строк позовної давності, встановлений ч.1 ст.233 КЗпП України, який встановлений в три місяці з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. До того ж, наказ №87 від 14.05.2004р. чинний та ніким не скасований, отже, підстав для стягнення шкоди також відсутні.

Водночас, ОСОБА_5, яка приймає участь у справі також і у якості 3-ї особи, в судовому засіданні у задоволенні позову просила відмовити,  вході розгляду справи надавала суду  письмові заперечення на позов, в тексті яких зазначала, що позов ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, оскільки ним був пропущений строк позовної давності, встановлений ч.1 ст.233 КЗпП України, який встановлений в три місяці з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Крім того, вона зазначала, що працівники ДСК «ЧМП»- фізичні особи не можуть бути суб’єктами відповідальності за вказаним позовом, оскільки тільки юридична особа ДСК «ЧМП»як роботодавець, має відповідати за позовом про порушення трудових обов’язків. Вона не має відношення до наказу №87 від 14.05.2004р. Відкликанню цей наказ також не підлягає, оскільки він був оспорений в судовому порядку позивачем та судом не скасований, лише змінено його формулювання.

3-ті особи ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_4 в судове засідання не з’явились, про причини неявки суду не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, 3-ї особи ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають з наступних підстав.

  Судом встановлено, що згідно акту,  складеного співробітниками ДМК «ЧМП»у складі ОСОБА_10, ОСОБА_6 та ОСОБА_11 30.04.2004р., головний фахівець з контрольно-ревізійної роботи ДСК «ЧМП»ОСОБА_2 в 10-30 годині покинув  своє робоче місце.

                                                (т.1, а.с.129).

Наказом президента «ДСК ЧМП» від 14.05.2004р. за №87 на ОСОБА_2, головного фахівця з контрольно-ревізійної роботи ДСК «ЧМП»накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани за самовільне  залишення робочого місця 30.04.2004р. та невиконання наказу №68 від 22.04.2004р. «Про заходи поліпшення контрольно-ревізійної роботи», строком виконання до 30.04.2004р.

                                               (т.1, а.с.128).

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси за №2-2364/07 від 05.02.2007р., ухваленому за позовом ОСОБА_2 до ДСК «ЧМП»про скасування наказів ДСК «ЧМП»від 22.04.2004р. №67 про оголошення догани та від 14.05.2004р. №87 про оголошення догани, стягнення моральної шкоди, в позові відмовлено

                                                (т.1, а.с.127).

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 31.07.2007р. рішення Приморського районного суду від 05.02.2007р. було змінено та виключено з мотивувальної частини рішення судження суду про законність наказу президента ДСК «ЧМП»№87 від 14.05.2004р. в частині притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності за самовільне залишення робочого місця 30.04.2004р.

                                                   (т.1, а.с.10-11).

Згідно  службовій записці від 30.04.2004р., поданої ОСОБА_12 30.04.2004р.  президенту ДСК «ЧМП», він просив надати йому можливість бути присутнім в судовому засіданні  в Одеському апеляційному суді Одеської області о 12-00 годині 30.04.2004р.

                                                 (т.1, а.с.132).

Відповідно до судової повістки, ОСОБА_2 викликався в судове засідання в Апеляційний суд Одеської області на 09-30 годин 15.04.2004р., без зазначення, у якості кого, по справі ОСОБА_2, та, згідно відмітки секретаря с/з, був присутнім в суді з 09-30 до 14-00 години

                                                    (т.1, а.с.133).

Згідно службовій записці від 14.04.2004р., поданої ОСОБА_12 президенту ДСК «ЧМП», він просив надати йому можливість бути присутнім в судовому засіданні  в Одеському апеляційному суді Одеської області 15.04.2004р. в першій половині дня.

                                                   (т.1, а.с.124).

Відповідно до судової повістки, ОСОБА_2 викликався в судове засідання в Апеляційний суд Одеської області на 09-30 годин 15.04.2004р., без зазначення, у якості кого, по справі ОСОБА_2 до ДПА, ДПІ, Супрун, та, згідно відмітки секретаря с/з, був присутнім в суді з 09-30 до 14-00 години

                                                    (т.1, а.с.125).

Згідно рапорту начальника відділу кадрів ОСОБА_6 від  16.04.2004р. , він звертався до в.о. президента ДСК «ЧМП», в якому він довів  до відома останнього, що головний спеціаліст по КРР ОСОБА_2 з 08-30 до 14-05 годині був відсутній на робочому місці;  у зв’язку з цим просив відібрати в нього пояснення з цього приводу. Згідно тексту рапорту, ОСОБА_6 надавав відповідний акт.

                                                     (т.1, а.с.126)

Згідно наказу №11 від 01.02.2008р., з п.1 наказу №87 від 14.05.2004р. про оголошення догани позивачу виключені слова «самовільний ухід з робочого місця»

                                                     (т.1, а.с.136).

Згідно копії журналу вибуття-прибуття ДСК «ЧМП», 30.04.2004р.. ОСОБА_2 з 10-40 по 14-20 годину відлучався до Апеляційного суду Одеської області

                                                      (т.1, а.с.49).

З тексту  листа №04-86 від 06.05.2004р. начальника відділу кадрів ОСОБА_6 на ім’я позивача вбачається, що  його заяви щодо надання можливості бути присутнім у судових засіданнях Апеляційного суду Одеської області 29 та 30 квітня 2004р. були розглянуті на комісії 30.04.2004р., в ході чого комісією було встановлено, що заява з проханням надати можливість взяти участь у судовому засіданні 30.04.2004р. було подано ним 30.04.2004р., та  така заява задоволена не була.

                                                     (т.1, а.с.61)

         Відповідно до ст.297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

         Згідно до ч.1 ст.275 ЦК України, фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

         Згідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вибір   способу   захисту  особистого  немайнового права, зокрема,  права  на  повагу  до  гідності  та   честі,   права   на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права,  визначені законом,  який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв'язку з цим суди повинні  брати  до  уваги,  що  відповідно  до  статті 275 ЦК України, захист  особистого  немайнового  права  здійснюється  у   встановлений  главою  3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків,  що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів    захисту    відносяться,    наприклад,     спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК),  заборона поширення інформації,  якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК) тощо.

              Згідно до п.15 вказаної постанови, недостовірною вважається  інформація,   яка   не   відповідає дійсності або викладена неправдиво,  тобто містить відомості про події та явища,  яких не існувало взагалі або  які  існували,  але відомості про них не відповідають дійсності (неповні  або перекручені).

   Разом з тим, як встановлено судом, згідно наказу №11 від 01.02.2008р., з п.1 наказу № 87 від 14.05.2004р. про оголошення догани позивачу виключені слова «самовільний ухід з робочого місця». Таким чином, інформація, яку просить позивач спростувати, на даний час виключена з тексту наказу та не існує, а отже,   позовні вимоги щодо спростування розповсюдження недостовірної інформації, яка міститься в наказі по ДСК «ЧМП»від 14.05.2004 р. №87 «Про накладення стягнень на головного фахівця з контрольно-ревізійної роботи ОСОБА_2 щодо самовільного залишення робочого місця 30.04.2004 р. задоволенню не підлягає.

    Також задоволенню не підлягають вимоги позивача про спростування недостовірної інформації, що міститься в рапорті начальника відділу кадрів ОСОБА_6 від  16.04.2004р., та його відкликання, з яким той звертався до в.о. президента ДСК «ЧМП», та доводив керівництво  до відома, що позивач  з 08-30 до 14-05 годині був відсутній на робочому місці та  зв’язку з чим просив відібрати в нього пояснення з цього приводу.  Приймаючи до уваги, що рапорт містить відомості про фіксування факту відсутності позивача на робочому місці, що позивачем визнається та збігається з текстом його позовних вимог, до того ж, не містить в собі слова щодо самовільного залишення позивачем робочого місця, суд приходить до висновку, що в цій частині позовних вимог слід відмовити. Крім того, не підлягають  задоволенню вимоги про спростування відомостей, що містяться в  акті   від 15.04.2004р., складеному ОСОБА_8 та ОСОБА_4, та його відкликання, про існування якого позивач зазначив в своєму позові, проте, в матеріалах справи вказаний акт відсутній, більш того, в тексті позову позивач зазначає, що з таким актом взагалі не ознайомлений.  

 Також, позовні вимоги про визнання дій відповідача за розповсюдження недостовірної інформації незаконними задоволені бути не можуть, оскільки такий спосіб захисту не передбачений ЦК України, постановою Пленуму Верховного суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».

  Щодо позовних вимог в частині принести позивачу вибачення перед трудовим колективом з боку відповідача, суд виходив з наступного. Згідно до п.26 постанови  Пленуму Верховного суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», суд не  вправі  зобов'язувати  відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі,  оскільки примусове  вибачення як спосіб  судового  захисту гідності,  честі чи ділової репутації за поширення недостовірної    інформації     не     передбачено     у статтях 16, 277 ЦК України. Ч.1  статті 34 Конституції України кожному гарантує  право  на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Не суперечить закону визнання судом мирової угоди, за умовами якої сторони як спосіб захисту гідності,  честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи передбачають вибачення перед потерпілим.                                                           

        Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», зокрема п. 4 вказаної постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Постановою передбачено, що оскільки відшкодування моральної шкоди регулюється законодавчими актами, то необхідно з’ясувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин.

  Враховуючи, що позивачем не обґрунтовано, в чому полягла завдана моральна шкода, що також не підтверджується матеріалами справи,  причинний зв'язок між її завданням позивачу та  неправомірними діями відповідача, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди  у розмірі 5000 гривень також  слід відмовити.

  До того ж, відповідно до ст.88 ЦПК України, позовні вимоги в частинні  стягнення з відповідача  суми державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу з урахуванням рівня інфляції у розмірі 51,62 гривень та банківського збору у розмірі 6,46 гривень стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 81, 88, ч. 3 ст. 209, ст.ст. 213-215, 218, ЦПК України, суд   

В И Р І Ш И В :

У задоволені позивних вимог ОСОБА_2 до Державної Судноплавної Компанії «Чорноморське морське пароплавство»–відмовити в повному обсязі.  

           Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів  з дня його проголошення. Особи, яки брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:                                                                           Бондар В.Я.