УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц-20487/11
Справа № 22ц-20487/2011 Головуючий в суді першої
Категорія № 26 (4) інстанції – Тимошенко Т.І.
Доповідач - Ляховська І.Є.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 квітня 2011 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :
головуючого - судді Ляховської І.Є.,
суддів - Барильської А.П., Карнаух В.В.,
при секретарі – Бадалян Н.О.,
за участю – позивача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3,
представника відповідача Бершадської Людмили Станіславівни,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 09 грудня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, третя особа - Відкрите акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про перерахунок розміру щомісячних страхових виплат, -
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2006 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, який у подальшому неодноразово уточнювала, та просила стягнути з Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області (далі – Відділення Фонду) недоплату по страховим виплатам за період з 12 вересня 2003 року по 01 серпня 2007 року в сумі 10479 грн. 62 коп., а також з 01 серпня 2007 року встановити новий розмір щомісячних страхових виплат в сумі 518 грн. 34 коп., посилаючись на неправильне коригування третьою особою - Відкритим акціонерним товариством «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі – ВАТ «ЦГЗК») сум відшкодування шкоди, починаючи з 01 липня 1994 року.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 09 грудня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі.
В апеляційній скарзі Відділення Фонду ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в позові посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на його думку, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для перерахування щомісячних страхових виплат, не перевірив, чи відбулося фактичне підвищення заробітної плати по підприємству, не витребував відомості про нарахування і одержання заробітної плати за професією позивача за оспорюваний період, а також стягнув недоплату за період, що перевищує три роки. Крім того, судом не взято до уваги, що втрата професійної працездатності позивачу встановлена до утворення Відділення Фонду і позивач не перебував і не міг перебувати з останнім в правовідносинах, тому Відділення Фонду є неналежним відповідачем у даній справі.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 1984 року по 1986 рік працювала майстром теплосилового цеху ВАТ «ЦГЗК». Внаслідок нещасного випадку, який стався із позивачкою 18 грудня 1985 року під час виконання нею трудових обов’язків, її здоров’ю була заподіяна шкода. За висновком МСЕК від 21 квітня 1998 року позивачеві вперше встановлено 10% втрати професійної працездатності, починаючи з 08 грудня 1997 року. При переогляді 07 липня 2005 року ступінь втрати працездатності збільшена до 20% безстроково.
Відшкодування втраченого заробітку провадилося третьою особою ВАТ «ЦГЗК» у добровільному порядку.
Розмір щомісячних виплат у відшкодування шкоди позивачеві визначений третьою особою добровільно, виходячи із середньомісячної заробітної плати відповідного працівника за січень-квітень 1992 року в сумі 27376,88 крб. та ступеню втрати професійної працездатності. В подальшому до визначеної суми застосовані коефіцієнти підвищення тарифних ставок та посадових окладів, запроваджених на підприємстві, а саме: 1,39 з 01 червня 1992 року; 1,379 з 01 листопада 1992 року; 1,33 з 01 січня 1993 року; 1,6 з 01 березня 1993 року;1,875 з 01 червня 1993 року; 2,9 з 01 вересня 1993 року; 3,0 з 01 грудня 1993 року; 3,0 з 01 лютого 1995 року; 3,4 з 01 грудня 1995 року та 1,22 з 01 березня 1997 року.
Спір між сторонами виник з приводу базового розміру середньої заробітної плати позивача, яка застосована відповідачем для вирахування сум відшкодування шкоди, а також коефіцієнтів підвищення тарифних ставок (посадових окладів), які застосовувалися відповідачем для підвищення сум відшкодування втраченого заробітку.
Задовольняючи позов про стягнення заборгованості по щомісячним страховим виплатам за період з 12 вересня 2003 року по 01 серпня 2007 року, суд першої інстанції виходив з того, що адміністрацією ВАТ «ЦГЗК» невірно коригувалися суми відшкодування шкоди, а саме безпідставно не застосовано до сум відшкодування шкоди коефіцієнти підвищення тарифних ставок та посадових окладів 2,0 і 2,0 з 01 липня 1994 року та з 01 жовтня 1994 року. Після передачі особової справи позивача Відділенню Фонду, останнє також неправильно виплачувало позивачеві страхові суми.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна виходячи із наступного.
Як вбачається з позовної заяви, підставою для звернення ОСОБА_2 з позовом до суду стало те, що з 01 липня 1994 року третя особа – ВАТ «ЦГЗК» на підставі постанови Кабінету Міністрів № 449 від 04.07.1994 року і Наказу № 324 по ВАТ «ЦГЗК» від 28.07.1994 року та з 01 жовтня 1994 року на підставі постанови Кабінету Міністрів № 720 від 20.10.1994 року і Наказу № 527 по ВАТ «ЦГЗК» від 22.11.1994 року збільшив тарифні ставки і посадові оклади на підприємстві на коефіцієнти 2,0 і 2,0 відповідно, позивачу ж перерахунок сум відшкодування шкоди проведено не було.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції при перерахунку призначених позивачеві підприємством сум відшкодування шкоди, застосував вищезазначені коефіцієнти підвищення тарифних ставок (посадових окладів), при цьому не звернув уваги на доводи представника відповідача про те, що після введення договірної заробітної плати ідеального підвищення тарифних ставок та посадових окладів на підприємстві фактично не відбулось у зв’язку зі зміною структури заробітної плати.
Згідно зі ст. 11 Закону України «Про охорону праці», пп. 4, 9 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 472 від 23.06.1993 року (надалі – Правил) зі змінами та доповненнями, відшкодування шкоди, завданої працівнику ушкодженням здоров'я, складається з виплати втраченого заробітку (або відповідно його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності та інших виплат.
Відповідно до п. 28 Правил в редакції від 18.07.1994 року, що діяла до 03.10.1997 року, перерахування розміру відшкодування шкоди (втраченого заробітку, витрат на соціальну і медичну допомогу) проводиться у разі: зміни ступеня втрати професійної працездатності; зміни складу сім’ї померлого; підвищення мінімального розміру заробітної плати в порядку, визначеному законодавством; підвищення тарифних ставок (окладів) працівників госпрозрахункових і бюджетних підприємств, заробітної плати відповідно до колективного договору.
При зростанні тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві з метою збільшення їх частки в середньомісячній заробітній платі в межах встановленого фонду споживання, при якому змінювалась лише структура заробітної плати (одночасно зменшувалися інші складові заробітної плати без зміни її загального розміру), не передбачено підстав для проведення перерахування щомісячних страхових виплат на коефіцієнт росту посадових окладів і тарифних ставок, що витікає з положень нормативно-правових актів, діючих на час виникнення спірних правовідносин, якими визначено порядок нарахування та перерахунку сум відшкодування шкоди працівникові у зв’язку із ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків.
Отже, госпрозрахункові підприємства, виходячи із своїх фінансових можливостей, самостійно визначають зростання коефіцієнтів тарифних ставок (посадових окладів) та терміни їхнього запровадження.
За оспорюваний період з 01 липня 1994 року по 01 квітня 2001р. підприємство перерахувало суми відшкодування шкоди позивачу на коефіцієнти фактичного збільшення заробітної плати, що не суперечать закону, оскільки заробітна плата на підприємстві, у тому числі за професією позивача збільшилася саме на них.
Відділенням Фонду проводилися перерахування щомісячних страхових виплат позивачу відповідно до постанов правління Фонду: від 14.03.2002 року (коефіцієнт 1,193), від 04.03.2003 року (коефіцієнт 1,182), від 24.02.2004 року (коефіцієнт 1,152), від 25.02.2005 року ( коефіцієнт 1, 238), від 06.03.2006 року (коефіцієнт 1, 203) та на коефіцієнт 1,183 з 01.03.2007 року. Проведений Фондом перерахунок належних позивачу страхових виплат ґрунтується на законі.
Позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження своїх позовних вимог щодо фактичного підвищення заробітної плати за оспорюваний період, що протирічить положенню ч.1 ст. 60 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Виходячи із наведеного, колегія суддів вважає, що підстави для перерахунку суми відшкодування шкоди позивачеві у зв’язку з ушкодженням здоров’я, починаючи з 01 липня 1994 року відсутні.
Беручи до уваги, що на час передачі особової справи до Відділення Фонду ВАТ «ЦГЗК» правильно визначило розмір щомісячних регресних виплат, у суду першої інстанції не було підстав для перерахунку страхових виплат, та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за період з 12 вересня 2003 року по 01 серпня 2007 року в сумі 10479 грн. 62 коп. та визначення розміру щомісячних страхових виплат в сумі 518 грн. 34 коп., починаючи з 01 серпня 2007 року.
У зв’язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення відповідно до вимог ч.1 п. 3 ст. 309 ЦПК України про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 303, 307, п. п. 3, 4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 09 грудня 2010 року скасувати ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області про перерахунок розміру щомісячних страхових виплат відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий : І.Є.Ляховська
Судді: А.П.Барильська
В.В.Карнаух