КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/465/2022

Справа 758/4842/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 лютого 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Мороз Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Перший інвестиційний банк» на рішення Подільського районного суду м. Києва від 15 лютого 2021 року, ухвалене у складі судді Гребенюка В.В. в м. Київ у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший інвестиційний банк» про стягнення відсотків за договорами банківського вкладу, 3 % річних та інфляційних втрат,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

В квітні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про стягнення відсотків за договорами банківського вкладу, 3 % річних та інфляційних втрат, уточнивши позовні вимоги в березні 2018 року, просила стягнути з відповідача на свою користь проценти за банківськими вкладами в розмірі 16893,77 грн., інфляційні втрати в розмірі 15917,70 грн., 3 % річних 3180,30 грн., пеню в розмірі 1322,01 грн., всього 37313,78 грн.; проценти за банківськими вкладами в розмірі 8796,66 доларів США, 3 % річних 3042,79 доларів США, пеню в розмірі 727,15 доларів США, всього 12566,60 доларів США; проценти за банківськими вкладами в розмірі 692,87 євро, 3 % річних 219,78 євро, пеню в розмірі 57,64 євро, всього 970,29 євро.

Заявлені вимоги мотивувала тим, що між ОСОБА_2 і банком в 2007 - 2008 роках було укладено 6 договорів строкового банківського вкладу (депозиту) в гривні, доларах США та євро, а також 3 договори карткових рахунків. ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відтак до позивача ОСОБА_1 , як дружини та спадкоємиці ОСОБА_2 , перейшли права та обов`язки за вищевказаними договорами в частині ѕ вкладів, що підтверджується свідоцтвами про право власності на Ѕ спільного майна подружжя та про право на спадщину за законом на Ѕ спадкового майна. В серпні 2009 року вона звернулася до банку з заявою про виплату належних їй вкладів згідно свідоцтв від 14 травня 2009 року про право власності на Ѕ спільного майна подружжя та про право на спадщину за законом на Ѕ спадкового майна. В порушення умов договорів відповідач тільки 23 квітня 2010 року повернув Ѕ всіх банківських вкладів та коштів на карткових рахунках, які належали їй як співвласнику на підставі свідоцтва про право власності, а успадковану на підставі свідоцтва про спадщину ј частину всіх вкладів відповідач не повернув, в зв`язку з чим вона звернулася в березні 2015 року з позовом про стягнення ј банківських вкладів разом з відсотками, пенею та інфляційними збитками. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 20 січня 2016 року зобов`язано відповідача повернути позивачу суму основного боргу за банківськими вкладами, в розмірі ј частини всіх банківських вкладів: 11108,02 грн., 8617,66 доларів США, 767,46 євро, в частині відсотків, пені та інфляційних збитків відмовлено. З таким рішенням не погодився апеляційний суд, який 14 червня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові скасував та ухвалив в цій частині нове рішення, яким позов задовольнив частково, зобов`язавши банк повернути позивачу відсотки за банківськими вкладами 4162,34 грн., 209,72 євро, 2100,30 доларів США, пеню в розмірі 81055,48 грн., інфляційні збитки 7197,23 грн.

Апеляційний суд вираховував проценти у розмірах в гривні за ставкою 17,25 %, в євро 9,35 % і 10,75 % та в доларах США 11,50 % і 12 % тільки протягом річного строку вкладів, передбаченого договорами, а за дати закінчення річного терміну вкладів і до дати звернення до суду з позовом були застосовані ставки процентів в гривні 5 % в доларах 3 % та євро 3 %, які встановлені банком для вкладів на умовах «на вимогу», посилаючись на практику Верховного Суду, яка в подальшому була змінена.

Крім того, апеляційний суд при ухваленні рішення здійснював нарахування відсотків на дату уточнення позивачем позовних вимог в суді першої інстанції 07 грудня 2015 року, а повернення банком успадкованих коштів в порядку примусового виконання рішень відбулося лише 24 лютого 2017 року, тобто за цей період проценти взагалі не нараховувались і не сплачувались.

Отже, відсотки за встановленими в договорах ставками в гривні 17,25 %, в євро 9,35 % та 10,75 %, в доларах США 11,50 % та 12 % повинні нараховуватись з моменту укладання договору по 24 лютого 2017 року (дата фактичного повернення банком вкладів), те ж саме стосується 3 % річних та інфляційних втрат, які стягуються відповідно до ст. 625 ЦК України за весь строк прострочення повернення вкладу, тобто до 24 лютого 2017 року. Оскільки з банку було стягнуто проценти лише частково, тому він повинен сплатити різницю між сумою процентів, нарахованих за весь строк прострочення повернення вкладів, та сумою сплачених процентів згідно вказаних вище рішень судів першої та апеляційної інстанції.

Також, як було зазначено, банк повернув Ѕ всіх банківських вкладів, які належали позивачу як співвласнику на підставі свідоцтва про право власності лише 23 квітня 2010 року, при цьому відсотки за договорами банківського вкладу нараховані лише до дати 15 січня 2009 року, які і були перераховані на карткові рахунки та сплачені 23 квітня 2010 року. Отже, банк повинен відповідно до п. 6.1 - 6.3 договорів і ст. 1061 ЦК України сплатити позивачу проценти на Ѕ частину всіх банківських вкладів, починаючи з 15 січня 2009 року по момент фактичного отримання вкладів, 3 % річних та інфляційні втрати.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 15 лютого 2021 рокупозов задоволено, стягнуто з АТ «Перший інвестиційний банк» на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 37313,78 грн., 12566,60 доларів США, 970,29 євро, стягнуто з відповідача в дохід держави судовий збір в розмірі 4198,98 грн.

Відповідач АТ «Перший інвестиційний банк», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 15 лютого 2021 рокута ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що в 2015 році ОСОБА_1 вже зверталася з позовом про стягнення коштів за договором банківського вкладу, і в рішенні від 14 червня 2016 року Апеляційний суд м. Києва погодився з висновками суду першої інстанції про те, що після закінчення строку договорів не передбачено нарахування процентів у розмірах, визначених умовами договорів, і позивач має право на отримання процентів за користування вкладами у розмірах, встановлених тарифами банку. Отже, рішенням суду апеляційної інстанції вже встановлені обставини щодо виплати відсотків за встановленими в договорах ставками, однак дані обставини судом першої інстанції проігноровано.

Вказував, що судом першої інстанції проігноровано і ту обставину, що позивач вже зверталася з позовом до відповідача з вимогами стягнути відсотки за період з 15 січня 2009 року по 22 лютого 2017 року, рішення набрали законної сили та були виконані банком в повному обсязі. Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника, при обчисленні 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні.

Відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності відповідно до ст. 267 ЦК України, однак судом першої інстанції дану статтю не застосовано, хоча 3 % річних, нараховані позивачем за період з 15 січня 2009 року по 23 квітня 2010 року, а також інфляційні витрати, заявлено поза межами строку позовної давності.

Не погоджувався з висновками суду щодо можливості стягнення пені в іноземній валюті, посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постановах від 20 березня 2019 року в справі № 761/26293/16-ц, від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц, від 12 грудня 2018 року в справі № 703/1181/16-ц, Верховного Суду України в постанові від 04 листопада 2015 року в справі № 6-1120цс15.

Від позивача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.Посилалась на те, що згідно доводів апеляційної скарги відповідач не розрізняє стягнення судом процентів, 3 % річних в частині Ѕ та ј вкладів, а відтак його твердження, що позивач вже звертався з позовом про стягнення відсотків за період з 15 січня 2008 року по 22 лютого 2017 року та рішення судів за цими вимогами вже набрали чинності, не відповідає обставинам справи, за тих же обставин є безпідставним і твердження апелянта, що не є доведеною дата прострочення зобов`язання по виплаті 1/2 частини вкладів - 07 серпня 2009 року.

Вказувала, що при ухваленні рішення судом було враховано умови депозитних договорів, якими сторони обумовили, що передбачений договором розмір процентів сплачується саме за весь строк користування банком коштами вкладника, який збігається зі строком дії договору, і не обмежується датою повернення вкладів, вказаної в п. 1.2 договорів. За таких обставин суд правомірно застосував саме норми договору при визначенні розміру процентів, а скаржник в апеляційній скарзі не навів доводів, які би спростовували висновки суду в цій частині.

Спростовувала аргументи відповідача, що стягнення пені має відбуватись в національній валюті, оскільки в договорах банківських вкладів п. 5.1 договорів зазначено відповідальність банку у вигляді пені за порушення своїх зобов`язань щодо повернення вкладів у іноземній валюті, а посилання відповідача на правові висновки Великої Палати Верховного Суду не є релевантними, оскільки у зазначених справах судами не було встановлено, що у договорах в іноземній валюті сторонами була передбачена пеня у разі невиконання банком своїх зобов`язань.

Вважала, що з огляду на процесуальну поведінку відповідача, неустойка є справедливим наслідком для порушника та можливою компенсацією завданих моральних збитків відповідачем позивачу, проти зменшення яких позивач заперечує.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.

Судом встановлено, що 14 липня 2008 року ОСОБА_2 та ВАТ «Перший Інвестиційний Банк» укладено договір № 1138/22-1м-Л строкового банківського вкладу (депозиту) «Перший» на суму 13092,32 грн. під 17,25 %, № 1139/22-1м-Л строкового банківського вкладу (депозиту) «Перший» на суму 3393,98 доларів США під 11,5 %, № 1140/22-1м-Л строкового банківського вкладу (депозиту) «Перший» на суму 200 євро під 9,35 %.

02 жовтня 2008 року ОСОБА_2 та ВАТ «Перший Інвестиційний Банк» укладено договір № 1716/22-КЛ строкового банківського вкладу (депозиту) «Капітал» для резидентів на суму 2864,50 євро під 10,75 %.

06 жовтня 2008 року ОСОБА_2 та ВАТ «Перший Інвестиційний Банк» укладено договір № 1729/22-1мЛ строкового банківського вкладу (депозиту) «Перший» для резидентів на суму 30063,52 грн. під 17,75 %, № 1730/22-1мЛ строкового банківського вкладу (депозиту) «Перший» для резидентів на суму 30371,24 доларів США під 12 %.

03 вересня 2007 року ОСОБА_2 та ВАТ «Перший Інвестиційний Банк» укладено договір № 13788з фізичною особою - власником карткового рахунку № НОМЕР_1 .

26 вересня 2007 року ОСОБА_2 та ВАТ «Перший Інвестиційний Банк» укладено договір № 14077 з фізичною особою - власником карткового рахунку № НОМЕР_2 , та договір № 14078 з фізичною особою - власником карткового рахунку № НОМЕР_3 (а. с. 22 - 45 т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом як дружина померлого.

14 травня 2009 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Четвертої київської державної нотаріальної контори Бірюк О.А., згідно якого спадкоємицею майна ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дружина ОСОБА_1 , на Ѕ частину спадкового майна, яке складається з: Ѕ частин грошових вкладів в сумі 2864,50 євро на депозитному рахунку № 26354002000668 відповідно до договору № 1716/22-КЛ від 02 жовтня 2008 року, сума відсотків станом на 15 січня 2009 року становить76,99 євро; 3393,98 доларів США на депозитному рахунку № НОМЕР_4 згідно договору № 1139/22-1мЛ від 14 липня 2008 року, 200 євро на депозитному рахунку № НОМЕР_4 згідно договору № 1140/22-1мЛ від 14 липня 2008 року, 13092,32 грн. на депозитному рахунку № НОМЕР_4 згідно договору № 1138/22-1мЛ від 14 липня 2008 року, 30371,24 долари США на депозитному рахунку № НОМЕР_5 згідно договору № 1730/22-1мЛ від 06 жовтня 2008 року, 30063,52 грн. на депозитному рахунку № НОМЕР_5 згідно договору № 1729/221мЛ від 06 жовтня 2008 року, 1276,25 грн. на картковому рахунку № НОМЕР_1 , 705,38 доларів США на картковому рахунку № НОМЕР_2 , 4,85 євро на картковому рахунку № НОМЕР_3 , що знаходяться в ВАТ «Перший Інвестиційний Банк» з усіма належними відсотками та компенсаціями, котрі належали померлому на підставі довідки ВАТ «Перший Інвестиційний Банк» від 15 січня 2009 року № 136/0/2-09 (а. с. 20 т. 1).

Також 14 травня 2009 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на Ѕ частку в спільному сумісному майні, придбаному подружжям за час шлюбу, видане державним нотаріусом Четвертої київської державної нотаріальної контори Бірюк О.А., згідно якого спільне сумісне майно, право власності на яке в Ѕ частці посвідчується цим свідоцтвом за ОСОБА_1 , складається з грошових вкладів в сумі 2864,50 євро на депозитному рахунку № НОМЕР_5 відповідно до договору № 1716/22-КЛ від 02 жовтня 2008 року, сума відсотків станом на 15 січня 2009 року становить 76,99 євро; 3393,98 доларів США на депозитному рахунку № НОМЕР_4 згідно договору № 1139/22-1мЛ від 14 липня 2008 року, 200 євро на депозитному рахунку № НОМЕР_4 згідно договору № 1140/22-1мЛ від 14 липня 2008 року, 13092,32 грн. на депозитному рахунку № НОМЕР_4 згідно договору № 1138/22-1мЛ від 14 липня 2008 року, 30371,24 долари США на депозитному рахунку № НОМЕР_5 згідно договору № 1730/22-1мЛ від 06 жовтня 2008 року, 30063,52 грн. на депозитному рахунку № НОМЕР_5 згідно договору № 1729/221мЛ від 06 жовтня 2008 року, 1276,25 грн. на картковому рахунку № НОМЕР_1 , 705,38 доларів США на картковому рахунку № НОМЕР_2 , 4,85 євро на картковому рахунку № НОМЕР_3 , що знаходяться в ВАТ «Перший Інвестиційний Банк» з усіма належними відсотками та компенсаціями, котрі належали померлому на підставі довідки ВАТ «Перший Інвестиційний Банк» від 15 січня 2009 року № 136/0/2-09 (а. с. 21 т. 1).

07 серпня 2009 року ОСОБА_1 звернулася до ВАТ «Перший Інвестиційний Банк» з заявою, в якій просила на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 травня 2009 року видати належні їй грошові кошти, які складають ј частину спадкового майна і зберігаються на рахунках банку (а. с. 34 т. 2).

На а. с. 129 т. 1 знаходиться копія листа ВАТ «Перший Інвестиційний Банк» від 11 серпня 2009 року на ім`я ОСОБА_1 за результатами розгляду її заяви від 07 серпня 2009 року, вх. № 2832/0/1-09, яким повідомлено, що ОСОБА_1 звернулася до банку як спадкоємець майна ОСОБА_2 , іншим спадкоємцем є ОСОБА_3 ; з причини допущення нотаріусом помилок в свідоцтвах щодо розміру часток спадкового майна, на яке мають право спадкоємці, банк не в змозі виконати свої зобов`язання перед спадкоємцями без виправлення допущених нотаріусом помилок.

На а. с. 121 - 128, 184 - 192 т. 1 знаходяться копії заяв на видачу готівки з депозитних рахунків, згідно яких ОСОБА_1 отримано: 23 квітня 2010 року - 15031,76 грн. за договором № 1729/22-1мЛ від 06 жовтня 2008 року згідно свідоцтва про право власності; 6168,70 грн. з карткового рахунку; 28 квітня 2010 року - НОМЕР_6 доларів США за договором № 1730/22-1мЛ від 06 жовтня 2008 року згідно свідоцтва про право власності, 2394,47 доларів США з карткового рахунку; 0,62 долари США за договором № 1730/22-1мЛ від 06 жовтня 2008 року згідно свідоцтва про право власності; 23 квітня 2010 року - 1432 євро за договором № 1716/22-КЛ від 02 жовтня 2008 року згідно свідоцтва про право власності; 0,25 євро за договором № 1716/22-КЛ від 02 жовтня 2008 року згідно свідоцтва про право власності; 125,97 євро за договором № 1716/22-КЛ від 02 жовтня 2008 року згідно свідоцтва про право власності,58 євро з карткового рахунку.

На а. с. 46 - 47 т. 1 знаходиться копія рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 січня 2016 року в справі № 758/3817/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Перший Інвестиційний Банк» про стягнення коштів за договором банківського вкладу, яким позов задоволено частково, зобов`язано банк повернути ОСОБА_1 суму основного боргу за банківськими вкладами, які належали ОСОБА_2 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 травня 2009 року, в розмірі Ѕ частини від спадкового майна.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, апеляційну скаргу ПАТ «Перший Інвестиційний Банк» відхилено. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 січня 2016 року в частині відмови у позові про стягнення процентів за користування вкладами, пені та інфляційних збитків скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково. Зобов`язано ПАТ «Перший Інвестиційний Банк» повернути ОСОБА_1 відсотки за банківськими вкладами по договору № 1138/22-1м-Л від 14 липня 2008 року та договору № 1729/22-1мЛ від 06 жовтня 2008 року в розмірі 929,49 грн. та 3232,85 грн., разом 4162,34 грн.; по договору № 1140/22-1м-Л від 14 липня 2008 року та договору № 1716/22КЛ у розмірі 56,16 євро та 153,56 євро, разом 209,72 євро; по договору № 1139/22-1м-Л від 14 липня 2008 року та договору № 1730/22-1мЛ від 06 жовтня 2008 року 533,55 доларів США та 1566,75 доларів США, разом 2100,30 доларів США; пеню у розмірі 81055,48 грн., інфляційні збитки по договорам № 1138/22-1м-Л від 14 липня 2008 року та № 1729/22-1мЛ від 06 жовтня 2008 року у розмірі 7197,23 грн., в решті рішення суду залишено без змін (а. с. 48 - 52 т. 1).

На а. с. 204 - 206 т. 1 знаходяться копії заяв на видачу готівки за лютий 2017 року, згідно яких ПАТ «Перший Інвестиційний Банк» виплачено ОСОБА_1 згідно вимог ВДВС 9151,21 доларів США (10 лютого 2017 року), 1566,75 доларів США (22 лютого 2017 року), 103523,07 грн. (13 лютого 2017 року), 947,28 євро (13 лютого 2017 року) та 29,90 євро (22 лютого 2017 року).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини п`ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) викладено правовий висновок про те, що згідно з частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Отже, після закінчення строку дії договору банківського вкладу проценти на суму вкладу нараховуються у розмірі, який відповідає розміру процентів за вкладом «на вимогу», якщо інший розмір процентів не погоджений сторонами.

Відповідно до ст. 1228 ЦК України вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі).Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним.

З матеріалів справи вбачається, що позивач одержала у державного нотаріуса свідоцтва про право на спадщину за законом і свідоцтво про право власності 14 травня 2009 року і 07 серпня 2009 року звернулася до АТ «Перший інвестиційний банк» з заявою про виплату належних їй коштів у вигляді Ѕ частини вкладів як частку в спільному майні подружжя та ј частини вкладів як спадкове майно після смерті чоловіка ОСОБА_2 , при цьому кошти у вигляді Ѕ частини вкладів банк виплатив позивачу добровільно 23 квітня та 28 квітня 2010 року, а кошти у вигляді ј частини вкладів - в лютому 2017 року в порядку примусового виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2016 року.

Звертаючись до суду з даним позовом в квітні 2017 року та уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 підставою позову зазначала несвоєчасність виконання відповідачем грошового зобов`язання, в зв`язку з чим в неї виникло право на стягнення з відповідача в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційних втрат, 3 % річних та пені на суму зобов`язання у вигляді несвоєчасно виплаченої Ѕ частини вкладів.

Крім того, ОСОБА_1 зазначала, що проценти на Ѕ частину банківських вкладів, починаючи з 15 січня 2009 року і до моменту їх виплати в квітні 2010 року, а на ј частину банківських вкладів - з 15 січня 2009 року і до моменту виконання рішення в лютому 2017 року не нараховувались, при цьому рішенням апеляційного суду від 14 червня 2016 року проценти стягнуті лише частково, за період по 07 грудня 2015 року і за ставкою, яка встановлена банком для вкладів на умовах «на вимогу», тому банк повинен сплатити їй проценти на Ѕ частину банківських вкладів, які ним нараховані не були, а на ј частину банківських вкладів - сплатити різницю між сумою процентів, нарахованих за термін прострочення повернення вкладів, за ставками, встановленими в договорах, та сумою сплачених процентів згідно рішення апеляційного суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) вказано, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».

Задовольняючи позов та стягуючи проценти за встановленими в договорах ставками в гривні 17,25 %, в євро 9,35 % та 10,75 %, в доларах США 11,50 % та 12 %, судом першої інстанції залишено поза увагою, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2016 року в справі № 758/3817/15-ц за участю тих самих осіб - ОСОБА_1 та ПАТ «Перший Інвестиційний Банк», вже встановлювалися обставини щодо розміру відсоткової ставки, за якою позивач має право отримати проценти за користування депозитними коштами.

Так, апеляційним судом в справі № 758/3817/15-ц встановлено, що договорами банківських вкладів не передбачено їх автоматичної пролонгації або зміни договорів в односторонньому порядку, відтак зобов`язання банку після спливу строку договорів нараховувати проценти у тому розмірі, у якому передбачено умовами договорів, припинилося, однак закінчення строку дії договорів у разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальні правовідносини, відтак проценти по вкладам банк повинен був нараховувати у розмірах, передбачених умовами договорів до закінчення строку дії договорів та виплатити позивачці як спадкоємиці належну їй частку; після закінчення терміну дії договорів на суми, переведені на карткові рахунки, банк був зобов`язаний нараховувати проценти за процентною ставкою у розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу, а саме: для рахунків у доларах США та євро - 3 % річних, для рахунках у гривні - 5 % річних (а. с. 50 зворот, т. 1).

Рішення апеляційного суду ОСОБА_1 не оскаржувалось.

Враховуючи наведене, висновки суду першої інстанції в зазначеній частині здійснені з порушенням преюдиційності встановлених обставин та не відповідають фактичним обставинам справи.

Стягуючи з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 3 % річних, суд першої інстанції виходив із того, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.

При цьому судом першої інстанції не враховано, що позивач заявляла вимоги про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ відповідно до умов договорів, а не в розмірі 3 % на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», відтак суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог і задовольнив вимоги, які ОСОБА_1 не заявлялись, а вимогу, яка була фактично заявлена, не розглянув.

Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

Споживачем послуг в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» був вкладник банку ОСОБА_2 , а не ОСОБА_1 , тому положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не застосовуються до спірних правовідносин.

Таких же висновків у схожих за змістом справах дійшов Верховний Суд у постановах від 18 вересня 2019 року у справі № 753/4351/17 (провадження №№61-45486св18), від 23 жовтня 2019 року у справі №753/20246/17 (провадження №61-8556св19), від 10 лютого 2020 року у справі №753/4353/17 (61-41140св18), від 26 грудня 2019 року у справі №753/22893/17 (провадження № 61-13468св19), від 07 квітня 2020 року у справі № 753/4256/17 (провадження № 61-38663св18).

Таким чином, судом першої інстанції було застосовано закон, який не підлягав застосуванню.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційний суд також не може погодитися з висновками суду першої інстанції про стягнення пені в іноземній валюті.

Оцінюючи висновки суду в цій частині та доводи відзиву ОСОБА_1 на апеляційну скаргу щодо можливості стягнення пені в іноземній валюті, з посиланням на те, що така можливість передбачена договірними зобов`язаннями в договорах банківських вкладів, апеляційний суд виходить із наступного.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні (частина перша статті 524 ЦК України).

Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, проте не виключає здійснення платежів в іноземній валюті (пункт 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц).

Оскільки виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству України, умови кредитного договору, передбачали сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, а сторони ці умови не оспорювали, то разом зі стягненням з фізичних осіб-поручителів заборгованості в іноземній валюті суд мав право стягнути й пеню в іноземній валюті (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі 757/6367/13-ц, провадження № 14-422цс18).

Разом із тим, із змісту договорів банківських вкладів, укладених ВАТ «Перший Інвестиційний Банк» з ОСОБА_2 , вбачається, що сторони дійшли згоди до встановлення відповідальності у вигляді пені із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період такого прострочення.

Оскільки подвійна облікова ставка НБУ в іноземній валюті вимогами чинного законодавства не передбачена, висновки суду першої інстанції про стягнення пені в іноземній валюті є помилковими.

Крім того, судом першої інстанції відхилено заяву відповідача АТ «Перший Інвестиційний Банк» про застосування позовної давності, з посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц виходячи з того, що законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за весь час прострочення, в зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим.

Однак, застосовуючи постанову Верховного Суду, суд першої інстанції зробив це вибірково, оскільки в цій же постанові Верховний Суд дійшов правових висновків, що право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Такі висновки підтримувалися в подальшому Верховним Судом, зокрема в постановах від 17 лютого 2021 року в справі №303/7132/18 (провадження №61-8487св20), від 03 березня 2021 року в справі № 323/3357/18-ц (провадження № 61-17329св20).

Разом із тим, вказані правові висновки залишилися поза увагою суду першої інстанції, який право кредитора при стягненні коштів на підставі ст. 625 ЦК України останніми трьома роками не обмежив і безпідставно стягнув кошти за весь період простроченого зобов`язання.

При цьому судом першої інстанції не враховано, що відповідач просив застосувати позовну давність до всіх вимог ОСОБА_1 (а. с. 111 т. 1), і не надано оцінки обґрунтованості заяві про застосування позовної давності щодо вимог про стягнення процентів на Ѕ частину банківських вкладів за період з 15 січня 2009 року по 23 квітня та 28 квітня 2010 року.

Таким чином, судом першої інстанції не враховано також правові висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18), в постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року в справі № 755/12580/19 (провадження № 61-883св21), відповідно до яких натуральним є зобов`язання, вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

З огляду на наведене судом першої інстанції не з`ясовано, чи не є натуральним зобов`язання банку виплати відсотків на Ѕ частину банківських вкладів і пені з 15 січня 2009 року по момент фактичного отримання вкладів 23 квітня та 28 квітня 2010 року, оскільки з даним позовом ОСОБА_1 звернулася в квітні 2017 року, а відповідачем подано заяву про застосування позовної давності, та чи має в такому випадку кредитор право на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.

Крім того, встановлюючи обставини повернення банківських вкладів, судом першої інстанції зроблено помилковий висновок, що 23 квітня та 28 квітня 2010 року позивачу було виплачено успадковані кошти, натомість із матеріалів справи вбачається, що кошти, які були повернуті ОСОБА_1 в квітні 2010 року, є часткою в спільній сумісній власності подружжя (1/2 частина вкладів), натомість з вимогами про повернення успадкованих коштів ОСОБА_1 зверталася з позовом в 2015 році в справі 758/3817/15-ц.

Разом із тим, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що позивач вже зверталась з позовом до відповідача з вимогами стягнути відсотки за період з 15 січня 2009 року по 22 лютого 2017 року, оскільки із матеріалів справи вбачається, що апеляційним судом в рішенні від 14 червня 2016 року в справі 758/3817/15-ц стягнуто відсотки за період з 15 січня 2009 року по 07 грудня 2015 року в межах позовних вимог, а уточнюючи суми процентів на успадковані ј частини вкладів в листопаді 2020 року, позивачем здійснено розрахунок за період з 08 грудня 2015 року по 13 лютого 2017 року, тобто поза межами періоду, за який проценти вже було стягнуто (а. с. 18 - 23 т. 2).

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатись в силі та підлягає скасуванню.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 по суті, апеляційний суд виходить із того, що оскільки позивач 07 серпня 2009 року звернулася до АТ «Перший інвестиційний банк» з заявою про виплату належних їй коштів у вигляді Ѕ частини вкладів як частку в спільному майні подружжя та ј частини вкладів як спадкове майно після смерті чоловіка ОСОБА_2 , при цьому кошти у вигляді Ѕ частини вкладів банк виплатив позивачу добровільно 23 квітня та 28 квітня 2010 року, а кошти у вигляді ј частини вкладів - 13 лютого та 22 лютого 2017 року в порядку примусового виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2016 року, ОСОБА_1 набула право на отримання процентів за користування банком грошовими коштами в розмірах, встановлених тарифами банку для рахунків у доларах США та євро - 3 % річних, у гривні - 5 % річних за періоди з 08 серпня 2009 року по 23 квітня та 28 квітня 2010 року, а також з 08 грудня 2015 року по 13 лютого 2017 року та 22 лютого 2017 року, оскільки право позивача на отримання процентів в такому розмірі встановлено апеляційним судом в справі 758/3817/15-ц.

Крім того, ОСОБА_1 набула право на стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за прострочення сплати відсотків Ѕ банківських вкладів відповідно до п. 5.1 договорів за період з 08 березня 2017 року по 07 березня 2018 року (оскільки таке право позивача є преюдиційним відповідно до рішення апеляційного суду), на інфляційні втрати та 3 % річних за період з 07 серпня 2009 року по 23 та 28 квітня 2010 року відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України (в межах позовних вимог та з урахуванням уточненого розрахунку на а. с. 17 - 25 т. 2).

Разом із тим, відповідачем подано заяву про застосування позовної давності (а. с. 111 т. 1).

Відповідно до ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки з заявою про повернення належних їй сум ОСОБА_1 звернулася до банку 07 серпня 2009 року, а позов нею подано в квітні 2017 року, позовна давність до вимог про стягнення процентів та пені відповідно до п. 5.1 договорів за періоди з 08 серпня 2009 року по 23 квітня та 28 квітня 2010 року нею пропущена.

Враховуючи правові висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18), в постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року в справі № 755/12580/19 (провадження № 61-883св21), щокредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, апеляційний суд також не знаходить правових підстав для стягнення 3 % річних і інфляційних втрат за період з 07 серпня 2009 року по 23 та 28 квітня 2010 року.

Таким чином, з урахуванням строку позовної давності та відповідно до уточненого розрахунку заборгованості з АТ «Перший Інвестиційний Банк» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню проценти за користування банком грошовими коштами в розмірах, встановлених тарифами банку для рахунків у доларах США та євро - 3 % річних, у гривні - 5 % річних за період з 08 грудня 2015 року по 13 лютого та 22 лютого 2017 року відповідно до дат виплати цих коштів, а саме:

За договором № 1729/22-1мЛ від 06 жовтня 2008 року: 7117,88 грн. : 100 : 365 х 5 х 432 дні = 444,89 грн.

За договором № 1138/22-1м-Л від 14 липня 2008 року: 3273,08 грн. : 100 : 365 х 5 х 432 дні = 193,69 грн.

За договором № 1730/22-1мл від 06 жовтня 2008 року: 7592,81 долар США : 100 : 365 х 3 х 441 день = 275,21 долар США.

За договором № 1139/22-1м-Л від 14 липня 2008 року: 848,50 доларів США : 100 : 365 х 3 х 441 день = 30,76 доларів США.

За договором №1140/22-1м-Л від 14 липня 2008 року: 50 євро : 365 х 3 х 432 дні = 1,78 євро.

За договором № 1716/22-КЛ від 02 жовтня 2008 року: 716,13 євро : 365 х 3 х 432 дні = 25,43 євро.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову в розмірі стягнутих сум 638,58 грн., 305,97 доларів США та 27,21 євро. процентів за користування відповідачем грошовими коштами.

В іншій частині позову апеляційний суд відмовляє із зазначених вище підстав.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та оскільки позивач відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, судові витрати в розмірі 6000 грн. за подання апеляційної скарги пропорційно до її задоволення, понесені АТ «Перший Інвестиційний Банк», компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Перший інвестиційний банк» задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 15 лютого 2021 року скасувати та прийняти нову постанову.

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший інвестиційний банк» про стягнення відсотків за договорами банківського вкладу, 3 % річних та інфляційних втрат задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Перший інвестиційний банк» на користь ОСОБА_1 відсотки за договорами банківського вкладу в розмірі 638,58 грн., 305,97 доларів США, 27,21 євро.

В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовити.

Судові витрати, понесені Акціонерним товариством «Перший інвестиційний банк» в розмірі 6000 грн., компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 18 лютого 2022 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.