Справа № 2-883/11

РІШЕННЯ

Іменем УКРАЇНИ

12.05.2011 року                                                                                м. Нікополь

                         Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

                                                    головуючого-судді                                                        Кобеляцької-Шаховал І.О.

                                                    за участю секретаря                                                       Скоробогатової А.О.

                                                                      позивача                                                        ОСОБА_1

                                                                      представника позивача                                ОСОБА_2

                                                                      відповідача                                                    ОСОБА_3

                                                                      представника відповідача                            ОСОБА_4

                                                                      представника ВДВС НМРУЮ                     ОСОБА_5  

                        розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції про звільнення від сплати заборгованості за аліментами та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по виплаті аліментів та неустойки за прострочення сплати аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

          Позивач  звернувся  до суду з позовом до відповідачів про звільнення від сплати

заборгованості за аліментами.

                    На підтвердження своїх позовних вимог позивач посилається на те, що з 04.09.1993 року по 11.07.2006 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_3. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду від 30.06.2006 року шлюб між ними було розірвано. Розірвання шлюбу було зареєстровано у відділі реєстрації актів цивільного стану Нікопольського міськвиконкому 03.11.2006 року. Від шлюбу вони мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. Нікопольським міськрайонним судом було прийняте рішення від 23.06.2006 року про стягнення з нього на користь відповідачки аліментів у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходів), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно на утримання сина ОСОБА_8 та доньки ОСОБА_8 до їх повноліття. До вересня 2007 року він регулярно сплачував на користь відповідачки аліменти. Крім сплати аліментів з початку окремого проживання і до сьогоднішнього дня він купував дітям одяг, взуття, оплачував витрати на підготовку до школи, лікування, забезпечував їх літній відпочинок, дарував подарунки на свята тощо. У серпні 2007 року його син ОСОБА_8 переїхав до нього на постійне проживання до будинку по вул.Пархоменка, 65 у м.Нікополі, де він проживає зі своєю дружиною ОСОБА_9 та її донькою. Разом з ними син проживав до травня 2010 року. Факт проживання ОСОБА_6 разом з ним та його сім'єю доводиться довідкою квартального комітету від 20.07.2010 pоку, актом обстеження житлово-побутових умов сім'ї від 18.02.2008 pоку, складеним вчителями школи № 16, де навчався ОСОБА_6, актом про проживання від 20.07.2010 pоку, складеним зі слів сусідів. Його дружина ОСОБА_9 та її донька сприйняли ОСОБА_6 як рідного сина та брата, між ними склалися теплі сімейні відносини, що відображено в акті обстеження житлово-побутових умов сім'ї від 18.02.2008 року. У період з серпня 2007 року по травень 2010 року син повністю перебував на його утриманні, відповідачка матеріальної допомоги на його утримання не надавала. У відповідності зі ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Кожен з батьків, а не лише той, кому присуджена сплата аліментів, зобов'язані нести витрати на утримання неповнолітніх дітей. Враховуючи те, що одна дитина проживала разом з позивачкою, а друга дитина разом із ним, кожен з них ніс витрати на утримання однієї дитини. Саме тому у період з вересня 2007 року по травень 2010 року він не сплачував відповідачці аліменти. Крім того, у цей період він не відмовляв доньці, що проживала з відповідачкою, у забезпеченні її одягом, взуттям, лікуванні, відпочинку тощо. Саме тому позивачка за весь період проживання сина з ним не пред'являла вимог стосовно сплати аліментів. Чеки на придбання товарів та послуг він, звісно, не зберігав. Випадково залишились чеки на придбання туфель для дочки, кросівок для сина, велосипеда для доньки; знімок зубів доньки, якій він за свій рахунок придбав вирівнюючу зубну пластинку; з літнього відпочинку 2010 року залишились квитки в аквапарк, до концертного залу «Ювілейний»у м.Ялта, вхідний квиток до Лівадійського палацу-музею. Таким чином, він завжди робив і продовжує робити все необхідне для всебічного розвитку дітей, їх матеріального забезпечення, організації їх відпочинку та навчального процесу. У травні 2010 року ОСОБА_6 переїхав до матері. У зв'язку з цим з червня 2010 року він знову почав регулярно сплачувати аліменти на утримання двох дітей. У липні 2010 року він отримав постанову ВДВС Нікопольського МРУЮ від 08.07.2010 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт та заборонено відчуження всього його майна, та витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 08.07.2010 року. Звернувшись до ВДВС стосовно причин арешту, дізнався, що за заявою відповідачки йому нарахована заборгованість по сплаті аліментів за період з вересня 2007 року по травень 2010 pоку, тобто за увесь період проживання сина з ним. Відповідно до ч.2 ст.197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Проживання однієї дитини з ним та повне її утримання ним без участі відповідачки є обставиною, що має істотне значення та є підставою для звільнення його від сплати аліментів за період проживання сина ОСОБА_8 з ним з вересня 2007 року по травень 2010 року. Тому просить суд звільнити його від сплати аліментів на користь ОСОБА_3 у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходів), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно на утримання сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, та доньки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, за період з вересня 2007 року по травень 2010 pоку; зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції здійснити ОСОБА_1 перерахунок заборгованості по сплаті аліментів на користь ОСОБА_3 у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходів), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно на утримання сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, та доньки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, за період з вересня 2007 року по травень 2010 pоку, шляхом анулювання заборгованості; зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 08.07.2010 року про накладення арешту на все майно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, та заборони на його відчуження; зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції здійснити дії для вилучення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна всього майна ОСОБА_1.

          Відповідачка ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою, в

якій посилається на ту обставину, що 04 вересня 1993 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_1 і перебувала з ним в шлюбі до 11 липня 2006 року, після чого розлучилася. Розірвання шлюбу було зареєстровано у відділі реєстрації актів цивільного стану по місту Нікополю Нікопольського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області 03 листопада 2006 року. Від шлюбу з ОСОБА_1 мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньку ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_5, які після розірвання шлюбу залишилися проживати і до теперішнього часу проживають разом з нею. На підставі постанови Нікопольського міськрайонного суду від 23 червня 2006 року відповідач зобов'язаний виплачувати аліменти на її користь на утримання їх з ОСОБА_1 сина та доньки у розмірі 1/3 частки з усіх видів свого заробітку (доходу), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. З вересня 2007 року ОСОБА_1, посилаючись на те, що він ніде не працює, припинив виплату матеріальної допомоги (аліментів) на утримання сина та доньки. Відповідач довгий час ніде не працює, пошуком роботи не займається, намагаючись таким чином уникнути від сплати аліментів. Внаслідок цього на 01 січня 2011 року за ним утворилася заборгованість по виплаті їй аліментів в сумі 19 712 грн. 20 коп., що підтверджується доданим до заяви розрахунком державного виконавця. Згідно з ч.1 ст.196 Сімейного кодексу України, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. За її розрахунками, за період з 01 жовтня 2007 року по 12 травня 2011 року загальна сума неустойки, яку відповідач зобов'язаний сплатити на її користь складає  135 312 грн. 81 коп., з розрахунку (/сума заборгованості по сплаті аліментів за місяць/: 100 % /сума пені за кожний день прострочення/ х /кількість днів прострочення/). Зазначені нею обставини підтверджуються доданими до заяви документами. Відповідач тривалий час не виплачував їй матеріальної допомоги (аліментів) на утримання сина та доньки, внаслідок чого сформувалася значна заборгованості по виплаті аліментів. Відсутність матеріальної допомоги суттєво погіршило майновий стан як її, так і її дітей, а також ускладнило їй можливість оплати судового збору в повному обсязі.

                     В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав свої позовні вимоги і просив суд їх задовольнити. Вимоги зустрічної позовної заяви не визнав і просив суд в їх задоволенні відмовити.

                         Представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги свого довірителя підтримала, в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом просила суд відмовити. Суду пояснила, що її довіритель є приватним підприємцем. З вересня 2007 року по травень 2010 року син позивача ОСОБА_8 проживав разом з батьком та його сім”єю в будинку № 65 по вул.Пархоменко в м.Нікополі. Звідти й до школи № 16 ходив. В цей час його мати –відповідачка по справі ОСОБА_3 - ніякої допомоги по утриманню сина позивачу не надавала. Тому витрати на дітей були розподілені рівномірно. Донька позивача ОСОБА_11, хоч фактично і проживала з матір”ю, але дуже часто приходила до батька. Позивач, не дивлячись на те, що повністю утримував сина, часто купував одяг та інші необхідні речі й своїй доньці ОСОБА_8. Вважає, що відсутність допомоги відповідачки на утримання сина ОСОБА_8 і постійна матеріальна допомога відповідачці на утримання доньки ОСОБА_8 –є підставою для звільнення позивача від боргу по аліментам за вересень 2007 року –травень 2010 року. Крім того, позивач не сплачував відповідачці аліментів з вересня по грудень 2010 року, оскільки ним придбано було за цей період товарів для сина та доньки на загальну суму близько            3 270 грн., і він вважав, що це було придбано в рахунок сплати аліментів. Однак, коли в судовому засіданні з”ясувалось, що відповідачка не прийняла ці покупки як сплату аліментів, позивач сплатив кількома платежами заборгованість за вказаний період і надав суду квитанції. Тому вважають вимоги       ОСОБА_3 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

                         Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, свої позовні вимоги по зустрічному позову підтримала.

                         Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги       ОСОБА_1 не визнав, на задоволенні позовних вимог за зустрічною позовною заявою своєї довірительки наполягав. Суду пояснив, що позивач ухиляється від сплати аліментів, не трудовлаштовуючись офіційно, щоб платити мізерні гроші. Син ОСОБА_8 з позивачем ніколи не проживав. Діти проживали і проживають разом з матір”ю –його довірителькою. Квитанції, які позивач надав суду, стверджуючи, що це квитанції за одяг, взуття тощо, не мають ніякого відношення до дітей. Вважають, що суд повинен погодитись з їх розрахунками по заборгованості по виплаті аліментів і задовольнити вимоги саме зустрічного позову, відмовивши позивачеві. Не вважає правомірними дії працівників школи по складанню акту, як і не вважає законним сам акт про проживання ОСОБА_6 по вул.Пархоменка, 65 разом з батьком. Вважає, що дитина не може проживати там, де не має реєстрації. Крім того, позивач вже неодноразово мав заборгованість по аліментам, тому його не бажання сплачувати аліменти за вказаний в зустрічному позові період, лише підтверджує намагання позивача уникнути сплати аліментів.

                         Представник відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції покладалась на розсуд суду, підтвердивши, що на вимогу ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4 надали розрахунок заборгованості та наклали арешт на майно боржника –позивача по справі.

                         Вислухавши сторони, їх представників, свідків, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

                         Відповідно до ст.180 СК України, батьки зобов”язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

                         Згідно зі ст.196 СК України, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов”язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

                         Відповідно до ч.2 ст.197 СК України, за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв”язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

                          Як встановлено в судовому засіданні, позивач є батьком ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.13), та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.32). За рішенням суду від 23.06.2006 року позивач зобов”язаний сплачувати аліменти на дітей в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходів), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на користь матері ОСОБА_3 (а.с.8-9). Однак, з серпня 2007 року по травень 2010 року аліменти на утримання дітей позивачем не сплачувались, оскільки, як встановлено в судовому засіданні, син ОСОБА_8 в цей час повністю перебував на утриманні позивача, бо постійно проживав із сім”єю батька - ОСОБА_1 - за адресою: м.Нікополь, вул.Пархоменка, 65.                         

                          Дану обставину в судовому засіданні підтвердили свідки ОСОБА_12,         ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16

                          Так, свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що вона –мати позивача ОСОБА_1 і бабуся ОСОБА_13 та ОСОБА_8. З моменту купівлі будинку по вул.Пархоменко, 65 в м.Нікополі онук ОСОБА_13 проживав з батьком. Жив він у нього до 01 травня 2010 року, а потім із слізьми пішов від нього до матері. Чому онук пішов від батька він не відповідає. Її син –позивач по справі –завжди допомагав і допомагає дітям. ОСОБА_17 всі вихідні та канікули знаходилась у батька, її сина, фактично там жила. Син при розлученні купив своїй колишній дружині та дітям квартиру. Однак, онук ОСОБА_13 вирішив жити з батьком. 01.05.2010 року ОСОБА_13 пішов до своєї матері і після того вже до батька жити не повернувся. Чому, не знає.  

                          Свідок ОСОБА_13 суду пояснив, що він - брат позивача. Стверджує, що його племінник ОСОБА_13 жив з батьком з моменту розлучення його батьків і до 01 травня 2010 року. ОСОБА_18 жила зі своєю матір”ю. Він часто приходив до брата: і сам, і з сім”єю. Його син та син брата ОСОБА_13 – погодки. Тому вони дружили і дружать. Часто його син залишався ночувати в позивача, бо там жив ОСОБА_13. В школу ОСОБА_13 теж ходив від батька.

                          Свідок ОСОБА_14 суду пояснив, що він –хрещений батько ОСОБА_8, сина позивача. Вони дружать сім”ями. Після розлучення позивача та відповідачки в квартирі у ОСОБА_3 не був, а у ОСОБА_1 буває часто. Стверджує, що його хрещеник ОСОБА_13 постійно проживав у батька. Він залишився проживати в нього одразу після розлучення своїх батьків і проживав по кінець весни 2010 року, точно вже не пригадає. ОСОБА_8 дні народження святкував теж  у батька вдома, де жив. На дні народження приходила сестра ОСОБА_8, а мати ОСОБА_19 не приходила ніколи. З матір”ю ОСОБА_13 спілкувався, ходив до неї в гості, там жила і його сестра ОСОБА_8. ОСОБА_1 завжди утримував своїх дітей, а коли ОСОБА_13 у нього жив, повністю піклувався про нього, стежив за його навчанням тощо.

                         Свідок ОСОБА_15 суду пояснила, що вона працює в СШ № 16 завучем. Школа невелика, тому всі все про всіх знають. Стверджує, що, навчаючись в 9-му класі, ОСОБА_6 проживав з батьком ОСОБА_1 в його будинку по вул.Пархоменко, 65 в м.Нікополі.  ОСОБА_8 ніколи не прогулював уроки, приймав участь у шкільних спортивних заходах, завжди був модно вдягнений. Вони завжди складають на своїх вихованців соціальні паспорти, де вказують адресу їх проживання. Дітей за місцем проживання відвідують класні керівники. Їх не цікавить, де зареєстровані діти, головне –де вони проживають фактично. А ОСОБА_6 проживав з батьком по вул.Пархоменко. В лютому 2008 року до них звернувся батько ОСОБА_6 з проханням скласти акт про проживання сина з ним. На прохання батьків та з інших причин вони складають подібні акти. Тому вона особисто і ще двоє вчителів їхньої школи прийшли до ОСОБА_6 на вул.Пархоменко, 65, обстежили побутові умови проживання ОСОБА_6 та склали акт. Під час обстеження будинку бачили, що ОСОБА_6 там дійсно проживає: там були його підручники, книги, які він читав, особисті речі, одяг, взуття тощо. Тобто вони реально побачили, що ОСОБА_6 проживає з батьком. В нього була окрема кімната, обладнана всім необхідним для підлітка. В будинку ОСОБА_1 була обладнана і інша кімната, в якій проживала дівчинка. Вона теж проживає на Новопавлівці і бачить, хто приїжджає до школи на автобусі, а хто ходить пішки з Новопавлівки, бо там живе. На батьківських зборах вона бачила саме батька ОСОБА_8 –ОСОБА_20. ОСОБА_21 теж приходила до школи на шкільні заходи, цікавилась навчанням сина, але батько опікувався сином частіше і більше. В них в школі багато сімей, в яких саме батько виховує дитину. І вони всі знали, що ОСОБА_6 жив з батьком. Акт був складений взимку 2008 року, а 17.01.2011 року до них звернувся  громадянин ОСОБА_4, який звинуватив їх у тому, що в акті були вказані неправдиві відомості, та став вимагати відповіді, чому саме вони вказали нібито неправдиві відомості. По телефону він погрожував їм неприємностями, якщо вони не напишуть так, як йому потрібно, але все в акті було вказано правдиво і правильно. Вони підготували відповідь для ОСОБА_4, але він за нею так і не прийшов. Тому необхідні документи надають суду.

                         Свідок ОСОБА_16 суду пояснила, що вона –сусідка родини ОСОБА_1. Проживає ІНФОРМАЦІЯ_6 три  будинки від позивача та його родини. На вул.Пархоменко переїхала в 1995 році. З родиною позивача дружать її діти та онуки. Тому і вона часто буває у ОСОБА_1 по-сусідству. Може прийти, коли схоче, без запрошення. Коли позивач розлучився з відповідачкою, син залишився проживати з батьком, а донька пішла до матері. Вона тоді спитала в ОСОБА_6, чому батьки поділили дітей, а ОСОБА_6 сказав, що ніхто нікого не поділив, просто він сам вирішив залишитись із батьком та його новою родиною. ОСОБА_22 дружить її онука, тому вона могла прийти до ОСОБА_1 за своєю онукою і завжди бачила там ОСОБА_22 в будь-який час. Стверджує напевне, що ОСОБА_22 до травня 2010 року мешкав з батьком, бо постійно його там бачила. Вранці часто зустрічала ОСОБА_22, коли він йшов до школи, бо сама йшла на зупинку, і їм було по дорозі. Вдень, повертаючись з ринку, часто зустрічала ОСОБА_22, який повертався зі школи до батька, він допомагав їй донести важку сумку до її будинку. Дуже часто бачила ОСОБА_22 у дворі батькового будинку. Її онуки постійно бігали до ОСОБА_22 у своїх справах. Коли ОСОБА_1 був у від”їзді, за ОСОБА_22 доглядала його дружина ОСОБА_4. Знає, що позивач постійно щось купував і ОСОБА_22, і своїй доньці ОСОБА_8, бо її онуки про це розповідали. Позивач постійно брав своїх дітей на відпочинок, куди їздив разом із своєю родиною. В травні 2010 року ОСОБА_22 переїхав до матері, але причину переїзду не знає. Після переїзду ОСОБА_22 і його сестра ОСОБА_8 все одно дуже часто бувають у батька.   

                         Пояснення свідків ОСОБА_23 та ОСОБА_24 суд не може прийняти до уваги, оскільки вони плутані та не конкретні.  

                        Так, свідок ОСОБА_23 суду пояснив, що є сусідом відповідачки ОСОБА_3 У неї в квартирі був один раз. Спочатку стверджував, що діти постійно проживають з відповідачкою, бо він їх бачить, коли гуляє під під”їздом. Потім уточнив, що постійно дітей не бачить, а бачить лише тоді, коли гуляє під під”їздом. Пізніше уточнив, що ОСОБА_22 бачить останній час.

                        Свідок ОСОБА_24 суду пояснила, що вона теж є сусідкою відповідачки. В її квартирі була кілька разів. Спочатку відповідачка жила в квартирі з донькою, десь із рік, а потім з”явився син (років 3 назад, через рік після заселення відповідачки з донькою в квартиру). Спочатку стверджувала, що дітей бачить кожного дня. Потім уточнила, що чує як стукають двері в квартирі ОСОБА_3 і чує дитячі голоси. Уточнила, що раніше хлопчик прибігав до мами, але вже давно живе з мамою. Як давно, пояснити не змогла.   

                         Відповідно до Акту житлово-побутових умов сім”ї від 18.02.2008 року, складеного комісією у складі: громадського інспектора, з/д з НВР ОСОБА_15, педагога-організатора ОСОБА_25, учителя зарубіжної літератури ОСОБА_26, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_7, проживає в ІНФОРМАЦІЯ_8 із сім”єю, яка складається з ОСОБА_1, ОСОБА_9 та ОСОБА_27 (а.с.14). Актом про проживання від 20.07.2010 року, підписаного комісією в складі: ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, та завіреного головою квартального комітету № 34   ОСОБА_31, підтверджено проживання ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, зі своїм батьком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, за адресою: м.Нікополь, вул.Пархоменко, буд.65 в період з серпня 2007 року по травень 2010 року (а.с.15). Головою квартального комітету № 34  20.07.2010 року було видано довідку № 319, в  якій вказано, що ОСОБА_1 мешкає в м.Нікополі по вул.Пархоменко, 65 з дружиною ОСОБА_9, донькою ОСОБА_27, а син ОСОБА_6 проживав з серпня 2007 року по травень 2010 року (а.с.16). Доводи представника  відповідача стосовно того, що акт та довідка були складені зі слів сусідів і голова квартального комітету не міг знати, чи проживає ОСОБА_6 з батьком, чи ні, не можуть бути прийняті судом, оскільки відповідачем та її представником до суду надано Акт № 109 від 11.07.2010 року ТОВ „КК „КомЕнерго-Нікополь”, де зазначено, що „зі слів сусідів за адресою: вул.К.Лібкнехта, буд.142/а, кв.14 прописаний та проживає по теперішній час ОСОБА_6 (а.с.75). Тим більше, що реєстрацію особи за певною адресою не може бути встановлено зі слів сусідів.

                         Суд не може прийняти до уваги і довідку № 2210/1 від 08.11.2010 року ТОВ „КК „КомЕнерго-Нікополь”, в якій вказано, що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, фактично проживав разом з матір”ю з 21.08.2007 року, зареєстрований по досягненню віку 12.01.2010 року (а.с.35), оскільки вона протирічить показанням свідків та іншим доказам, які є в справі, а також довідці того ж самого ТОВ „КК „КомЕнерго-Нікополь” за № 2210 від 08.11.2010 року, наданій відповідачем та його представником до суду (а.с.34), в якій вказано, що ОСОБА_3 та ОСОБА_10 зареєстровані в ІНФОРМАЦІЯ_9 в один день, а саме 21.08.2007 року. А ОСОБА_6 зареєстрований за вказаною адресою тільки 12.01.2010 року, хоча ОСОБА_10 значно менша за віком, ніж ОСОБА_6 і зареєстрована за адресою мами не досягши віку, якого досяг ОСОБА_6. Тому суд вважає, що ОСОБА_10 була зареєстрована з матір”ю за вказаною вище адресою саме з моменту фактичного проживання, а ОСОБА_6 зареєструвався значно пізніше, оскільки, дійсно, за адресою матері не жив.

                         Ту обставину, що ОСОБА_6 в грудні 2007 року проживав ІНФОРМАЦІЯ_10 підтверджує також і виписний епікриз, де зазначено, що ОСОБА_6,     14 років, прож.Пархоменко, 65, учень СШ № 16, 9 класу,  знаходився на стаціонарного лікуванні з 16.12. по 24.12.2007 року (а.с.62).

                         За таких обставин суд вважає доведеним той факт, що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, з вересня 2007 року по травень 2010 року проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_11 і знаходився на повному утриманні позивача.

                         В судовому засіданні відповідачкою не заперечувався і той факт, що крім аліментів, позивач дарував своїм дітям і подарунки, а  саме одяг, велосипед. Інше не пам”ятає. Відповідачка підтвердила і те, що, коли в її доньки зламався мобільний телефон, вона гроші на його ремонт не давала, хоча зараз телефон відремонтований.

                         Однак, суд не може прийняти до уваги квитанції по сплаті послуг за водіння автомобіля ОСОБА_6, оскільки сторонами не доведено напевне, хто з батьків сплатив за послуги сільгосптехнікуму. Так, в квитанції від 12.10.2010 року платником зазначено ОСОБА_6 (а.с.92). А в квитанції від 18.01.2011 року (а.с.109) вказано, що платником є        ОСОБА_3 і призначення платежу: за водіння. Однак, за водіння кого, в квитанції не вказано.

                         За таких підстав суд вважає за необхідне позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 – відмовити.

                         Крім того, в зв”язку з тим, що і позивачем, і відповідачем при подачі позовних заяв не в повному обсязі було сплачено державне мито і витрати на інформаційно-технічний розгляд справи, вони підлягають стягненню за рішенням суду.

                         На підставі викладеного, керуючись ст.197 СК України, ст.3, 10, 15, 57, 58, 60, 212, п.7 ст.214 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В:

                         Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

                         Звільнити  ОСОБА_1 від сплати аліментів на користь ОСОБА_3 у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходів), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно на утримання сина ОСОБА_21, ІНФОРМАЦІЯ_3, та доньки ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, за період з вересня 2007 року по травень 2010 pоку.

                         Зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції здійснити ОСОБА_1 перерахунок заборгованості по сплаті аліментів на користь ОСОБА_3 у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходів), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно на утримання сина ОСОБА_21, ІНФОРМАЦІЯ_3, та доньки ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, за період з вересня 2007 року по травень 2010 pоку, шляхом анулювання вказаної заборгованості.

                         Зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 08.07.2010 року про накладення арешту на все майно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, та заборони на його відчуження.

                         Зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції здійснити дії для вилучення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна всього майна ОСОБА_1.

                         Стягнути з ОСОБА_1 державне мито на користь держави в сумі  135 грн. 57 коп. та витрати на інформаційно-технічний розгляд справи в сумі 83 грн. 00 коп.

                         В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 за зустрічним позовом до ОСОБА_1 –відмовити.

                         Стягнути з ОСОБА_3 державне мито на користь держави в сумі    1 499 грн.25 коп.

                         Рішення суду першої інстанції може бути оскаржено протягом десяти днів з дня проголошення рішення до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Нікопольський міськрайонний суд.

Суддя:ОСОБА_32