ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

                                        Рибака В.В.,

Михайлюка М.В.,

Дунаєвської Н.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві касаційну скаргу Суб”єкта підприємницької діяльності - приватного підприємця ОСОБА_1на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 9 лютого 2006 року у справі № 7/340-пн Господарського суду Херсонської області за позовом Суб”єкта підприємницької діяльності- приватного підприємця ОСОБА_1, м.Херсон, до Підприємства “Дніпровський ринок” Херсонської обласної спілки споживчих товариств , м. Херсон, про спонукання до укладення договору оренди торговельного місця,

                                                          ВСТАНОВИВ:

            У вересні 2004 року позивач - Суб”єкт підприємницької діяльності - приватний підприємець ОСОБА_1 пред”явила у господарському суді позов до відповідача Підприємства “Дніпровський ринок” Херсонської обласної спілки споживчих товариств про спонукання до укладення договору оренди торговельного місця.

Вказувала, що для здійснення підприємницької діяльності вона використовує належні їй на праві власності металеві конструкції, розташовані на  території ринку на наданих їй в користування відповідачем торговельних місцях № НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 та своєчасно і в повному обсязі сплачує плату за користування  торговельними місцями.

Посилаючись на безпідставну відмову відповідача в укладенні договорів оренди торговельного місця, просила задовольнити свої вимоги, спонукати відповідача укласти з нею договір оренди торговельного місця.

У вересні 2005 року позивач уточнив свої вимоги, посилаючись на  порушення відповідачем вимог ст. 67 ГК України щодо здійснення господарських відносин у сфері господарської діяльності лише на основі договорів, та неправомірну відмову в укладенні договору оренди на умовах запропонованого ним проекту, просив спонукати відповідача укласти договір оренди торговельного місця на умовах, викладених в проекті договору.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 10 жовтня 2005 року (суддя Немченко Л.М.) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване посиланнями на те, що сплата  позивачем ринкового збору, що є  одним з видів місцевих податків і зборів, не є підтвердженням факту узгодження між сторонами умов договору оренди торговельного місця. Спонукання відповідача до укладання договору оренди за відсутності згоди правління  підприємства “Дніпровський ринок” Херсонської обласної спілки споживачів суперечитиме ст.3 Закону України “Про споживчу кооперацію”, що забороняє будь-яке втручання у діяльність суб”єктів споживчої кооперації, до яких належить відповідач.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 9 лютого 2006 року (колегія суддів у складі: Федорова І.О.-головуючий, Яценко О.М., Юхименко О.В.) рішення залишено без змін.

У касаційній сказі позивач просить скасувати судові рішення та постанову у даній справі, з підстав неправильного застосування норм матеріального права, зокрема ст.179.ч.3 ГК України, ст. 206 ЦК України,  порушення вимог  норм процесуального законодавства, та постановити нове рішення про задоволення його вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судом  норм матеріального та процесуального права судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга  не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають  застосуванню до даних правовідносин.

Постанова суду апеляційної інстанції та рішення місцевого суду  відповідають зазначеним вимогам, оскільки  ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

       Так, судами встановлено, що спірні правовідносини  виникли з укладеного між сторонами в усній формі правочину про надання торговельного місця, що виконується в момент його вчинення і не потребує нотаріального посвідчення відповідно до положень ст. 206 ЦК України та ст. 181 ГК України.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на підставі свідоцтва про державну реєстрацію суб”єкта підприємницької діяльності НОМЕР_4 з 2000 року здійснює торговельну діяльність на індивідуально визначених торговельних місцях № НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 підприємства “Дніпровський ринок” Херсонської обласної спілки споживчих товариств та сплачував передбачені законодавством плату за послуги бронювання, ринковий збір та щоденну плату за торговельне місце.

Відмовляючи у задоволенні вимог позивача про спонукання відповідача  укласти договір оренди торговельного місця , суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили всі суттєві обставини даної справи, правильно встановив, і виходили з того, що спірні правовідносини, що виникли між сторонами не випливають з договору оренди, будь-яких доказів на підтвердження доводів про досягнення згоди щодо всіх істотних умов договору оренди торговельного місця з відповідачем, позивачем не надано.

Дані висновки судів повністю відповідають матеріалам справи, встановленим обставинам та вимогам закону.

Так, відповідно до ст. 759 ЦК України, ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Будь-яких даних про досягнення сторонами згоди з приводу суттєвих умов договору оренди, тобто щодо плати та строку користування майном, матеріали справи не містять.

При вирішення справи суди попередніх інстанцій правильно зазначали про те, що спірні правовідносини між сторонами витікають з договору про надання торговельного місця і прийняття рішення про спонукання  до укладення договору оренди з позивачем за відсутності ініціативи компетентного органу про передачу основних засобів в оренду,  яким відповідно до ст. 5 Статуту Підприємства “Дніпровський ринок” Херсонської обласної спілки споживчих товариств є правління, суперечитиме ст.3, 17 Закону “Про споживчу кооперацію”, якими заборонено втручання у діяльність суб”єктів споживчої кооперації.

Згідно ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

За змістом наведеної норми права, у такому порядку вчиняються усні угоди і за участю юридичних осіб.

В силу п.1 ст. 208 письмової форми потребують правочини, які вчиняються між юридичними особами.

Правила наведених норм співвідносяться між собою, як норми загальна і спеціальна, що не виключає можливості застосування судом  загальної норми права, що поширюється на всіх суб”єктів цивільних правовідносин.

За таких обставин, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами ст. 206 ЦК України та незастосування положень ст. 208 ЦК України слід вважати безпідставними.

Оскільки Правила торгівлі на ринках, затверджені наказом Міністра економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства Внутрішніх справ, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету  стандартизації, метрології та сертифікації України від  26 лютого 2002 року носять рекомендований характер, а правочин, укладений між сторонами не заснований на державному замовленні,  посилання касаційної скарги на  невірне застосування судами положень ч.3 ст. 179  ГК України  яким встановлено обов”язок щодо укладення господарського договору між суб”єктами господарювання, слід вважати такими, що грунтуються на неправильному тлумаченні норм права, не відповідають встановленим судами обставинам і тому їх належить залишити поза увагою.

Твердження касаційної скарги про помилковість висновків суду щодо характеру спірних правовідносин не грунтуються на матеріалах справи.

З зазначених підстав слід вважати необгрунтованими і посилання на неправильне застосування судами вимог норм матеріального права.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань позивача надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 111-7 ГПК України, і тому до уваги не беруться.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного законодавства та підстав для її скасування не вбачається.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст.  111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, суд

                                   ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Суб”єкта підприємницької діяльності - приватного підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від                  9 лютого 2006 року у справі № 7/340-пн Господарського суду Херсонської області залишити без змін.

Судді:                                                             Рибак В.В.         

                                                                       Михайлюк М.В.

                                                                                  Дунаєвська Н.Г.