Справа № 2-1328/11

                                                            2011 рік

рішення

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

17 лютого 2011 року                                                                               м. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області  у складі:

          головуючого –одноосібно судді  Толкаченко О.О.,

          при секретарі –Ткаченко О.М.,

          за участю: представника позивача –ОСОБА_1,

          відповідача –ОСОБА_2,

          розглянувши у відкритому  судовому засіданні в м. Білгород-Дністровському цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, а саме просить суд, визнати недійсним заповіт ОСОБА_4, посвідчений 13 квітня 2009 року секретарем Андріївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, згідно якого він заповідав земельну ділянку площею 7,131 га, яка належала йому згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ОД № 008666, виданого 04 серпня 2003 року Білгород-Дністровською державною районною адміністрацією і зареєстрованому в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 10/14, розташована на території Монашівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, масив № 1 ділянка № 192, масив 12 ділянка № 1, масив № 14 ділянка № 7 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, вислухавши сторони, суд  вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що 05 травня 2010 року помер чоловік позивача ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії 1-ЖД № 227596, яке видане 07 травня 2010 року виконавчим комітетом Андріївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, актовий запис за № 13.

Той факт, що позивач ОСОБА_3 була дружиною померлого ОСОБА_4, який помер 05 травня 2010 року підтверджується свідоцтвом про шлюб серії 1-ЖД № 137106, яке ви дане 18 жовтня 2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану по Білгород-Дністровському району Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області, актовий запис за № 16.

На день смерті померлому ОСОБА_4, який помер 05 травня 2010 року згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ОД № 008666, виданого 04 серпня 2003 року Білгород-Дністровською державною районною адміністрацією і зареєстрованому в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 10/14, розташована на території Монашівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, масив № 1 ділянка № 192, масив 12 ділянка № 1, масив № 14 ділянка № 7 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

13 квітня 2009 року ОСОБА_4, який помер 05 травня 2010 року склав заповіт, посвідчений сільською головою Андріївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області ОСОБА_5, та зареєстрованого в реєстрі за № 3, та 08 вересня 2010 року посвідчено секретарем виконавчого комітету Андріївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області ОСОБА_6, зареєстрованого в реєстрі за № 35.

Згідно вищезазначеного заповіту померлий ОСОБА_4, заповів ОСОБА_2: земельну ділянку, що знаходиться на території Монашівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області: під № 192 масив № 1 площею 0,457 га, під № 1 масив № 12 площею 4,571 га, під № 7 масив № 14 площею 2,103 га.

          25.01.2011 року у судовому засіданні позивач ОСОБА_3 пояснила, що до неї приїхала сестра –відповідач по справі ОСОБА_2, та запропонувала їй 15000 (п’ятнадцять тисяч) гривень за те, що її чоловік ОСОБА_4 складе на неї заповіт на належну йому землю. Вони з чоловіком погодилися, так як їм було необхідні гроші на лікування ОСОБА_4. Через деякий час, вони поїхали у Андріївку для оформлення заповіту, Під’їхавши до Андріївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, до них вийшов сільський голова з секретарем та у машині склали заповіт. Під час складання заповіту заповідач ОСОБА_4 усвідомлював значення своїх дій, діяв добровільно, без будь-якого примусу. Однак після складання заповіту сестра позивача –відповідач по справі  ОСОБА_2 обіцяні кошти так і не надала, у зв’язку з чим позивач і подала до суду відповідну позовну заяву згідно якої просить визнати заповіт не дійсним.

          Дані покази позивача ОСОБА_3 суперечать її твердженням у позовній заяві про те, що під час складання заповіту заповідач ОСОБА_4 не усвідомлював значення своїх дій, у зв’язку із хворобою, однак в свою чергу у судовому засіданні стверджує, що він усвідомлював значення своїх дій, діяв добровільно, без будь якого примусу.

          Також у судовому засіданнні, яке відбулося 17.02.2011 року були допитані в якості свідків колишній голова Андріївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області ОСОБА_5, який посвідчував заповіт, та син відповідача ОСОБА_7, який знаходився під час посвідчення заповіту, які також підтвердили, що під час складання заповіту ОСОБА_4 усвідомлював значення своїх дій, діяв добровільно, без будь якого примусу.

          Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

          Згідно ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

          Згідно ст. 1247 ЦК України, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням часу складання заповіту та місця, має бути підписаний особисто заповідачем, при цьому, якщо заповідач не може особисто підписати заповіт, він підписується іншою особою в порядку визначеному даним цивільним кодексом; заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими чи службовими особами.

Згідно ст. 37 Закону України «Про нотаріат»у населених пунктах, де не має державних нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних рад вчиняють нотаріальні дії. На їх діяльність поширюється дія Закону України «Про нотаріат».

          Враховуючи все вищевикладене, та те, що позивач ОСОБА_3 у судовому засіданні підтвердила, що заповідач ОСОБА_3 ОСОБА_8, який помер 05 травня 2010 року усвідомлював значення своїх дій, діяв добровільно, без будь якого примусу склав заповіт на ім’я відповідача ОСОБА_2, що також підтвердили свідки які були допитані у судовому засіданні, а також те, що позивач не надала до суду жодного доказу недійсності заповіту, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним є необґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

          Керуючись ст.ст. 1233-1257 ЦК України, ст. 37 Закону України «Про нотаріат», ст.ст. 60, 61, 209, 213, 214-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

          В задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним –відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Одеської області через Білгород-Дністровський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

          Суддя:                                                                                                                 О.О. Толкаченко