25 вересня 2006 року                                                                                   м.Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Конотопського міського управління земельних ресурсів, виконкому Конотопської міської ради, третя особа - Конотопська міська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом частково недійсним,  визнання права власності на земельну ділянку, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Конотопської міської державної нотаріальної контори, третя особа Конотопське міське управління земельних ресурсів про визнання недійсним договору дарування, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Конотопського міського суду Сумської області від 11 грудня 2003 року, додаткове рішення Конотопського міського суду Сумської області від 22 квітня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від  21 червня 2004 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2003 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до  ОСОБА_2, Конотопського міського управління земельних ресурсів, виконкому Конотопської міської ради, третя особа - Конотопська міська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом частково недійсним, визнання права власності на земельну ділянку.

Зазначав, що домоволодіння по АДРЕСА_1 раніше належало його бабусі ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. 26 грудня 1994 року ОСОБА_3 подарувала будинок  своєму сину ОСОБА_2, а останній 28 березня 1995 року подарував йому 31/100 частину будинку.      17 червня 2003 року відповідач ОСОБА_3 в Конотопській міській державній нотаріальній конторі одержав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 на всю земельну ділянку по АДРЕСА_1, а 25 жовтня 2003 року отримав державний акт на право власності на земельну ділянку. Вказана земельна ділянка ще в 1993 році була приватизована його бабусею ОСОБА_3, про що є рішення виконкому Конотопської міської ради НОМЕР_1, але державний акт на право власності на земельну ділянку нею отриманий не був. З 1995 року він користувався земельною ділянкою, сплачував податок на землю, а в 2003 році відповідач заборонив йому користування земельною ділянкою.

Просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Конотопською міською державною нотаріальною конторою 17 червня 2003 року на ім'я ОСОБА_2 на земельну ділянку по АДРЕСА_1, на 31/100 частини земельної ділянки недійсним, визнати за ним право власності на 31/100 частину земельної  ділянки.

В листопаді 2003 року ОСОБА_1 свої позовні вимоги збільшив, просив визнати недійсними і державні акти на право власності на земельну ділянку площею 0,0402га та 0,1000га за адресою: АДРЕСА_1, видані ОСОБА_2 25 жовтня 2003 року.

В  листопаді 2003 року ОСОБА_2 звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1, Конотопської міської державної нотаріальної контори, третя особа Конотопське міське управління земельних ресурсів про визнання недійсним договору дарування від 28 березня 1995 року.

Зазначав, що при житті ОСОБА_3 на прохання її онука  ОСОБА_1 було вирішено передати йому у власність гараж побудований на спірній земельній ділянці. Оскільки сам гараж неможливо було передати  у власність без відповідної частини будинку, ОСОБА_1 фіктивно  передали у власність частину будинку - одну кімнату площею 10кв.м, якою позивач ніколи не користувався. Саме з цієї домовленості він     28 березня 1995 року подарував ОСОБА_1 31/100 частину будинку, що становить кімнату та гараж.

Просив  визнати недійсним договір дарування від 28 березня 1995 року 31/100 частини будинку по АДРЕСА_1.

Рішенням Конотопського міського суду Сумської області від 11 грудня  2003 року свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Конотопською міською державною нотаріальною конторою 17 червня 2003 року  на земельну ділянку площею 0,1402га за адресою: м.Конотоп АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_2, визнано недійсним на 31/100 частину земельної ділянки, визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1000га та державний акт  на право власності на земельну ділянку площею 0,0402га, які розташовані по АДРЕСА_1, видані 25 жовтня 2003 року на ім'я ОСОБА_2, Конотопське міське управління земельних ресурсів зобов'язано передати 31/100 частини земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Конотопської міської державної нотаріальної контори, третя особа - Конотопське міське управління земельних ресурсів про визнання недійсним договору дарування від 28 березня 1995 року  31/100 частини домоволодіння відмовлено.

Додатковим рішенням Конотопського міського суду Сумської області від 22 квітня 2004 року за ОСОБА_1 визнано право власності на 31/100 частини земельної ділянки по АДРЕСА_1.

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 21 червня 2004 року рішення Конотопського міського суду Сумської області від 11 грудня  2003 року та додаткове рішення Конотопського міського суду Сумської області від 22 квітня 2004 року залишені без змін. Із резолютивної частини рішення Конотопського міського суду Сумської області від 11 грудня  2003 року виключено запис про зобов'язання Конотопського міського управління земельних ресурсів передати у власність 31/100 частини земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_1

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у  х  в  а  л  и  л  а :

           Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

 Рішення Конотопського міського суду Сумської області від 11 грудня 2003 року, додаткове рішення Конотопського міського суду Сумської області від 22 квітня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від      21 червня 2004 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.