Справа № 22а-1759
Копія
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 березня 2011 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Хмельницької області
в складі: головуючого-судді Ярмолюка О.І.,
суддів Власенка О.В.,
Юзюка О.М.,
діючи відповідно до Закону України «Про внесення змін до розділу ХІІ «Прикінцеві положення»Закону України «Про судоустрій і статус суддів»щодо передачі справ, пов’язаних із соціальними виплатами», розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до управління Пенсійного фонду України у місті Хмельницькому, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання неправомірною відмови у перерахунку підвищення пенсії, спонукання до виплати цього підвищення у визначеному законом розмірі із апеляційними скаргами Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області і управління Пенсійного фонду України у місті Хмельницькому на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 серпня 2010 року,
встановила:
В червні 2010 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 звернулися до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України у місті Хмельницькому (далі –міське УПФ) про визнання неправомірною відмови відповідача у перерахунку підвищення пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV (далі –Закон № 2195-ІV) та зобов’язання міського УПФ до виплати їм цієї надбавки в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 2006 року до червня 2010 року. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачі зазначили, що вони мають статус дітей війни і у 2006-2010 роках міське УПФ не виплачувало їм підвищення пенсії в установленому законом розмірі.
Суд залучив Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі –обласне УПФ) до участі у справі як співвідповідача.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 серпня 2010 року позов задоволено частково. Цим рішенням визнано неправомірними дії міського УПФ щодо відмови у здійсненні ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 як дітям війни перерахунку підвищення пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Зобов’язано міське УПФ провести перерахунок та виплату цього підвищення у вказаному розмірі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8 –за періоди з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року і з 22 травня 2008 року до 1 червня 2010 року; ОСОБА_7 –за періоди з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року і з 22 травня 2008 року до 25 лютого 2009 року включно. Зобов’язано обласне УПФ провести перерахунок та виплату ОСОБА_9 як дитині війни підвищення пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за періоди з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року і з 22 травня 2008 року до 1 червня 2010 року. В решті позову відмовлено.
Суд виходив з того, що протягом вказаних періодів позивачам не виплачувалось підвищення пенсії у належному розмірі, а з 26 лютого 2009 року ОСОБА_7 відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ одержує надбавку до пенсії як дружина померлого учасника бойових дій, внаслідок чого вона втратила право на підвищення пенсії як дитина війни.
В апеляційній скарзі обласне УПФ і міське УПФ просять скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. При цьому відповідачі зазначили, що підвищення пенсії виплачено позивачам у відповідності до вимог чинного законодавства та в межах бюджетних асигнувань, а суд безпідставно не взяв до уваги, що положення ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (далі –Закон № 1058-ІV) про мінімальний розмір пенсії за віком не застосовуються при обрахунку підвищення пенсії дітям війни. Також обласне УПФ вказало, що ОСОБА_9 пропустила визначений ст. 257 ЦК України строк позовної давності.
Учасники процесу, які у встановленому законом порядку оповіщені про час і місце судового засідання, до суду не з’явились.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 200 ч. 1 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом в повній мірі з’ясовані обставини, що мають значення для справи, та дана їм належна оцінка, а висновки суду відповідають цим обставинам і ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Встановлено, що ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 є громадянами України, яким на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Таким чином, у відповідності до вимог ст. 1 Закону № 2195-ІV вони мають статус дітей війни.
ОСОБА_9 перебуває на обліку в обласному УПФ, а інші позивачі –в міському УПФ.
У 2008-2010 роках позивачам щомісячно виплачувалось підвищення пенсії: з 1 січня 2008 року –47 грн., з 1 квітня 2008 року –48 грн. 10 коп., з 1 липня 2008 року –48 грн. 20 коп., з 1 жовтня 2008 року –49 грн. 80 коп. Крім того, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 як інваліди отримували таку доплату у 2007 році: з 1 січня –19 грн., з 1 квітня –20 грн. 30 коп., з 1 жовтня –20 грн. 55 коп. Інші позивачі в 2007 році не одержували цієї надбавки. У 2006 році підвищення пенсії позивачам не виплачувалось.
Дані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Частиною 2 статті 8 і частиною 3 статті 22 Конституції України визначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст. 3 ч. 2 і ст. 7 Закону № 2195-ІV державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно зі ст. 6 Закону № 2195-ІV (у редакції на час набрання ним чинності –1 січня 2006 року) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено на 2006 рік дію вказаної норми.
Однак Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»від 19 січня 2006 року № 3367-ІV пункт 17 статті 77 виключено і статтею 110 (викладеною цим Законом у новій редакції) установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Після набрання чинності цим Законом (2 квітня 2006 року) стаття 6 Закону № 2195-ІV знову почала діяти.
Протягом 2006 року Кабінет Міністрів України не приймав рішень на виконання вимог статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік».
Встановлені законодавством умови підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни у 2006 році не настали, внаслідок чого дані соціальні виплати у тому році не проводились обґрунтовано.
Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону № 2195-ІV, а статтею 111 цього Закону було установлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 положення ст.ст. 71 п. 12, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»визнані такими, що не відповідають Конституції України. Ці норми діяли з 1 січня 2007 року до 9 липня 2007 року і у відповідності до ст. 152 ч. 2 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Після цього відновили дію положення статті 6 Закону № 2195-ІV.
Пунктом 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»внесено зміни до Закону № 2195-ІV і статтю 6 викладено у такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 вказані зміни визнані неконституційними і положення пункту 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які діяли з 1 січня 2008 року до 22 травня 2008 року, втратили чинність.
З того часу відновили дію положення статті 6 Закону № 2195-ІV у попередній редакції, які у 2009-2010 році не змінювались.
Отже, з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року до 1 червня 2010 року особи, які набули статусу дитини війни, мають право на підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
З урахуванням положень ст. 28 Закону № 1058-ІV, ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 19 грудня 2006 року № 489-V, ст. 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28 грудня 2007 року № 107-VI, ст. 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»від 26 грудня 2008 року № 835-VI, Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати»від 20 жовтня 2009 року № 1646-VI розмір мінімальної пенсії у вказані періоди становив: з 1 квітня 2007 року –410 грн. 06 коп., з 1 жовтня 2007 року –415 грн. 11 коп., з 1 квітня 2008 року –481 грн., з 1 липня 2008 року –482 грн., з 1 жовтня 2008 року –498 грн., з 1 листопада 2009 року –573 грн., з 1 січня 2010 року –695 грн., з 1 квітня 2010 року –706 грн.
Оцінивши в сукупності надані докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про невиплату позивачам підвищення пенсії у належних розмірах за вказані періоди.
Доводи обласного УПФ і міського УПФ щодо правомірності своїх дій при нарахуванні та виплаті цього підвищення в межах бюджетних асигнувань є безпідставними.
Відсутність бюджетного фінансування доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону № 2195-ІV, не може бути причиною невиконання покладених на відповідачів зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Посилання обласного УПФ і міського УПФ на чинність постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою визначаються розміри підвищення пенсії дітям війни (п. 8), не можуть бути взяті до уваги, оскільки дана постанова суперечить положенням Закону № 2195-ІV, а виходячи із засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору підлягає застосуванню саме цей Закон.
Також судом правомірно не були взяті до уваги доводи відповідачів про неврегульованість механізму реалізації положень ст. 6 Закону № 2195-ІV.
На час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначався лише ст. 28 Закону № 1058-ІV і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
В силу ст. 2 ч. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»від 15 липня 1999 року № 966-ХІV прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, при визначенні розміру підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону № 2195-ІV застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ст. 28 ч. 1 Закону № 1058-ІV. Положення частини 3 цієї статті не є перешкодою для застосування зазначеної величини, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком.
Твердження обласного УПФ про пропуск ОСОБА_9 передбаченого ст. 257 ЦК України трирічного строку позовної давності не ґрунтуються на фактичних обставинах справи.
Не спростовують висновків суду першої інстанції й інші доводи апеляційної скарги.
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212 КАС України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області і управління Пенсійного фонду України у місті Хмельницькому залишити без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 серпня 2010 року –без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий: /підпис/ Судді: /підписи/
Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.І. Ярмолюк
Головуючий у першій інстанції –Вітушинська О.О. Справа № 22а –1759
Доповідач –Ярмолюк О.І. Категорія 10.3.1