Справа № 362/6056/17

Провадження № 2/362/85/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2024 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Ковбеля М.М.,

при секретарі - Сілецькій М.О.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що з 02 серпня 2008 року ОСОБА_1 перебував із ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі.

Позивач зазначав, що подружжям за рахунок спільних трудових та грошових затрат було набуте майно, яке є спільною сумісною власністю. За рахунок спільної праці та грошових коштів був відремонтований житловий будинок та його вартість істотно збільшилася, а грошові кошті на банківських депозитних рахунках відповідача є результатом їх спільного набуття.

ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:

- в порядку поділу майна подружжя стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію вартості 1/2 частини капітального ремонту житлового будинку з надвірними будівлями за АДРЕСА_1 , який є особистою приватною власністю другого з подружжя в розмірі 198 103,66 грн,

- в порядку поділу майна подружжя визнати за позивачем право власності на грошові кошти в розмірі 3 564,41 євро, що еквівалентно за курсом НБ України станом на 05 жовтня 2018 року 114 928,33 грн, які розміщені в ПАТ «Альфа-Банк» та 5 904,75 євро, що еквівалентно за курсом НБ України станом на 05 жовтня 2018 року 191 355,09 грн, що розміщені в АТ КБ «ПриватБанк».

Представник позивача надісла до суду заяву про слухання справи у його відсутності, позовні вимоги підтримав, просив його задовольнити.

Представник відповідача щодо задоволення позову заперечувала.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 02 серпня 2011 року, який рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 листопада 2018 року розірвано.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 жовтня 2008 року, посвідченого державним нотаріусом 11-ої Київської державної нотаріальної контори Глущенко Н.М., за реєстровим № 6-2942, відповідач прийняла у спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_3 , а саме, житловий будинок з надвірними будівлями за АДРЕСА_1 , загальною площею 175,4 кв.м. та житловою 87,5 кв.5, та земельну ділянку, площею 0,199 га, на який він розташований (т.1 а.с.15 і 25).

Право власності відповідача на зазначений житловий будинок також підтверджується Технічним паспортом (т.1 а.с.18).

Позивачем до матеріалів справи надано власноруч складену калькуляцію по проведенню ремонтно-будівельних робіт в житловому будинку АДРЕСА_1 , разом з відповідними квитанціями (т.1 а.с.31-116).

Разом з тим суд зазначає, що в матеріалах цивільної справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження факту внесення позивачем грошових коштів на придбання вказаних будівельних матеріалів для здійснення капітального ремонту спірного житлового будинку, а також заявником не надано доказів про наявність у нього таких коштів на момент проведення зазначених ремонтних робіт та джерел їх походження.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач працевлаштована у Державній установі «Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім.Ф.Г. Яновського НАМН України» на посаді наукового співробітника відділу пульмонології з березня 2014 року та згідно довідок про доходи отримала заробітну плату за період з січня 2015 року по грудень 2017 року в розмірі 252329,92 грн. та з січня 2017 року по грудень 2017 року – 126128,98 грн. (т.2 а.с.41, 42).

Крім того, відповідач надає послуги ТОВ «Санофі-Авентіс України» за Договором про надання послуг, пов`язаних з клінічними дослідженнями від 30.06.2015 року та за надані послуги отримує додатковий заробіток, про що свідчать акти наданих послуг, які містяться в матеріалах справи (т.2 а.с.43-66).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 05 квітня 2017 року у справі № 6-399цс17, статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норму статті 60 Сімейного кодексу України застосовано правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Частиною шостою статті 57 СК України встановлено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Відповідно до частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК України.

Згідно з нормами сімейного законодавства умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

У частині першій статті 62 СК України вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року вересня 2016 року у справі № 6-1447цс17 зроблено висновок, що «стаття 57 СК України визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 СК України встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя. Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик. Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта. Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю».

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо до сто вірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справ № 638/18231/15-ц дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.

Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також факт придбання майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

У матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження факту внесення позивачем грошових коштів на придбання будівельних матеріалів для здійснення капітального ремонту спірного житлового будинку, а також не надано доказів про наявність у нього таких коштів на момент ведення зазначених ремонтних робіт та джерел їх походження (а.с.31-116 т.1).

При цьому, долучені позивачем до справи квитанції, накладні, фіскальні чеки та акти не можуть бути належними та допустимими доказами, у розумінні положень ст.ст. 77,78 ЦПК України, підтвердження факту понесення позивачем особистих грошових коштів та саме на ремонт спірного нерухомого майна.

Судом враховано, що ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від від 09.02.2021 року було задоволено клопотання представника позивача та призначено у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя судову будівельно-технічну експертизу.

Згідно з частиною четвертою, пунктами 3-5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Позивачем не було забезпечено надання матеріалів на клопотання експерта для проведення судової будівельно-технічної експертизи та оціночно будівельної експертизи, що свідчить про його ухилення від проведення зазначеної експертизи з метою встановлення істини у справі.

Крім того, ним не надано доказів своєї участі щодо спільного набуття з відповідачем грошових коштів на банківських депозитних рахунках його дружини, у зв`язку з чим, в задоволенні вимог позивача необхідно відмовити.

Таким чином, дослідивши всі матеріали справи, надавши належну оцінку наданим доказам, а також виходячи із принципів справедливості, добросовісності і розумності, на підставі вищевикладеного, визначивши характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, суд дійшов висновку про відмову в задовленні позову через його недоведеність та необгрунтованість.

Керуючись ст.ст. 3, 21, 57-74 СК України, ст. ст. 203, 215, 216, 319, 321, 328, 368, 372 ЦК України, ст.ст. 57-64, 208-223 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М.Ковбель