|
У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
28 вересня 2006 року м.Київ
Суддя Верховного Суду України Сенін Ю.Л., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду від 5 серпня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2006 року,
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Ізмаїльської міської ради про визнання незаконним рішення виконкому Ізмаїльської міської ради НОМЕР_1 та визнання недійсним договору дарування ½ частини будинку АДРЕСА_1, укладеного 9 червня 2001 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посилаючись на те, що рішення виконкому та договір дарування порушують їх права, як власників квартири НОМЕР_2 будинку АДРЕСА_1.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду від 5 серпня 2005 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2006 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять скасувати ухвалені в справі судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга не може бути прийнята до провадження з таких підстав.
Згідно п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Із змісту касаційної скарги та доданих до неї матеріалів вбачається, що відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив із того, що на підставі рішення НОМЕР_1 Ізмаїльська міська рада, як власник будинку АДРЕСА_1, продала ½ частину будинку ОСОБА_7, після її смерті власником частини будинку (квартири НОМЕР_3) став ОСОБА_4, який 17 серпня 1999 року подарував частину будинку ОСОБА_6, яка в свою чергу 9 червня 2001 року подарувала її ОСОБА_5; позивачі стали власниками квартири НОМЕР_2 ( ½ частини) будинку АДРЕСА_1 в 1997 році у зв'язку з приватизацією житла; укладенням оспорюваного договору дарування їх права не порушені, крім того, ними пропущено строк на звернення до суду з вимогами про визнання незаконним рішення виконкому Ізмаїльської міської ради НОМЕР_1, до того ж ОСОБА_5 є добросовісним набувачем майна і підстав для його витребування, передбачених ст. 145 ЦК УРСР 1963 року, під час розгляду справи не встановлено.
Згідно із ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому доводи касаційної скарги в цій частині без наведення конкретних порушень судом норм процесуального права, які були допущені при встановленні зазначених в рішенні фактів, також не можуть бути визнані такими, що викликають необхідність перевірки матеріалами справи.
Доводи скарги та зміст оскаржуваних рішень також не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.
На підставі наведеного та керуючись пунктом 5 частини 3 статті 328 ЦПК України,
у х в а л и в :
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Ізмаїльської міської ради про визнання незаконним рішення виконкому та визнання недійсним договору дарування ½ частини будинку, за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду від 5 серпня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2006 року.
Копію ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами направити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя
Верховного Суду України Ю.Л.Сенін