Справа № 22-ц-3007/11 Головуючий у І інстанції Толкачова Л.А.
Категорія 26 Доповідач у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 квітня 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді –Приходька К.П.,
суддів: Верланова С.М., Таргоній Д.О.,
при секретарі Вішик О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 30 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк«Київ», треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання недійсними договірних зобов’язань, -
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2010 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 30 травня 2007 року між ним та АКБ «Київ»було укладено кредитний договір № 66, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 4 536 000 доларів США строком з 30 травня 2007 року по 29 травня 2012 року для придбання земельних ділянок, розташованих на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області, зі сплатою 11,8 % річних.
В подальшому до кредитного договору укладалось вісім додаткових угод та договори у забезпечення виконання кредитних зобов’язань.
Так, 31.05.2007 року між АКБ «Київ»та ОСОБА_3, а також між АКБ «Київ»та ОСОБА_4 укладені договори іпотеки, згідно з якими в забезпечення вищевказаного кредитного договору в іпотеку банку передані майнові права квартири, що є об’єктами інвестування. 25.12.2007 року між АКБ «Київ»та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки нерухомого майна –земельних ділянок.
Позивач просив визнати недійсним кредитний договір та договори іпотеки, визнати недійсною заборону нотаріуса ОСОБА_5 на відчуження земельних ділянок, які є предметом іпотеки.
В обгрунтування позову зазначив, що кредитний договір є недійсним з моменту укладення, оскільки передбачає надання та повернення кредиту в іноземній валюті, відтак, є валютною операцією, хоча єдиним законним засобом платежу в Україні є гривня і для здійснення такої операції необхідна індивідуальна ліцензія Національного банку України.
01.12.2010 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог та додаткове нормативно-правове обгрунтування позову, в якому зазначив, що укладений між ним та АКБ «Київ»кредитний договір за своєю природою є договором про надання споживчого кредиту, і укладений з істотними порушеннями норм Закону України «Про захист прав споживачів», тому просив визнати несправедливими та недійсними умови п.п.3.3 та 4.2.2 кредитного договору та визнати цей договір несправедливим та недійсним в цілому.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 30.12.2010 року позов задоволено, визнано недійсним договір про надання кредиту № 66 від 30 травня 2007 року (з додатковими угодами до нього), укладений між ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ»та ОСОБА_2 з моменту укладення; визнано недійсним договір іпотеки від 31 травня 2007 року укладений між ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ»та майновим поручителем ОСОБА_2 - ОСОБА_4; визнано недійсним договір іпотеки від 31 травня 2007 року укладений між ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ»та майновим поручителем ОСОБА_2 ОСОБА_3; визнано недійсним договір іпотеки від 25 грудня 2007 року укладений між ПАТ «АКБ «Київ»та ОСОБА_2; визнано недійсними заборони нотаріуса на відчуження за договорами іпотеки від 31 травня 2007 року та за договором іпотеки від 25 грудня 2007 року; визнано несправедливими та недійсними умови п. п. 3.3 та 4.2.2 Договору про надання кредиту № 66 від 30 травня 2007 року (з додатковими угодами до нього), укладений між ПАТ «АКБ «Київ»та ОСОБА_2 з моменту укладення, та визнано цей договір несправедливим і недійсним у цілому.
В апеляційній скарзі ПАТ «АКБ «Київ»посилається на незаконність рішення, неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Ухвалюючи рішення про визнання недійсним кредитного договору та договорів іпотеки, як похідних, суд першої інстанції виходив із того, що договір передбачає надання та повернення кредиту в іноземній валюті, відтак, є валютною операцією, хоча єдиним законним засобом платежу в Україні є гривня і для здійснення такої операції необхідна індивідуальна ліцензія Національного банку України.
Однак з таким висновком погодитися не можна.
Відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків на території України за зобов’язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” кошти –це гроші у національній або іноземній валюті.
Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.
Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.
Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Згідно з ліцензією, виданою Акціонерному комерційному банку "Київ" Національним банком України 19 травня 1993 року за № 14 (а.с. 103 та дозволом (а.с. 104) АКБ "Київ" має право здійснювати банківські операції, зокрема, надавати кредити в іноземній валюті.
Суд першої інстанції на зазначене положення закону та обставини справи уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про незаконність надання відповідачем позивачу кредиту в іноземній валюті через неправильне застосування норм матеріального права.
Крім того, задовольняючи позовні вимоги, суд вважав обгрунтованими посилання позивача на застосування до правовідносин, які виникли між сторонами, положень ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Колегія суддів вважає, що після укладення договору між сторонами виникли кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору положення Закону України «Про захист прав споживачів»не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.
Ураховуючи, що позовні вимоги про визнання іпотечних договорів недійсними та зобов’язання вчинення дій є похідними від первісного позову, рішення суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України колегія суддів,-
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» - задовольнити.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 30 грудня 2010 року скасувати і ухвалити нове рішення:
В задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк«Київ», треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання недійсними договірних зобов’язань –відмовити в повному обсязі.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: