УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц-22390/11
Справа № 22ц-22390/2011 Головуючий в 1-й інстанції
Категорія - 26 (ІІІ) суддя Грищенко Н.М.
Суддя-доповідач – Зубакова В.П.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Остапенко В.О., Неклеси В.І.
при секретарі - Іванюк О.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 21 грудня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області про відшкодування моральної шкоди.
Особи, які беруть участь у розгляді справи:
представник відповідача Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області – Бершадська Людмила Станіславівна, -
В С Т А Н О В И Л А:
У листопаді 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області (далі – Відділення Фонду) про стягнення моральної шкоди, посилаючись на те, що він, працюючи тривалий час в шкідливих умовах праці на різних підприємствах, отримав професійне захворювання, у зв’язку із чим висновком МСЕК в 2008 року первинно йому було встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 60% та визнано інвалідом третьої групи.
Вважає, що у зв’язку з отриманим професійним захворюванням йому спричинено моральну шкоду, розмір якої він визначив у 173 000 грн. та просив суд стягнути цю суму з Відділення Фонду на свою користь.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 24 грудня 2010року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Стягнуто з Відділення Фонду на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди 40 000 грн., в решті позову відмовлено.
Стягнуто з Відділення Фонду на користь держави 15 гривень в рахунок витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, інші судові витрати віднесено на рахунок держави.
В апеляційній скарзі відповідач Відділення Фонду ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позову, посилаючись на те, що Відділення Фонду є неналежним відповідачем, оскільки дію Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві...» в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим особам і членам їх сімей зупинено на 2006, 2007 роки, а з 01.01.2008 року взагалі припинено; в матеріалах справи відсутні докази заподіяння позивачу моральної шкоди й судом не з’ясовано причини пропуску позивачем строку позовної давності.
В запереченнях на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін, як законне та обгрунтоване.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, яка підтримала доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів заявлених позовних вимог, апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Відділення Фонду підлягає відхиленню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 з 1985 року по 1996 рік пропрацював на Державному підприємстві шахта «Саксагань» підземним машиністом скреперної лебідки, підземним кріпильщиком, підземним гірничим робітником. З 1996 року по 2008 рік працював на ВАТ «Суха Балка», та в 2008 році був звільнений в зв`язку з виходом на пенсію.
Працюючи протягом тривалого часу, впродовж 25 років 7 місяців, на вищевказаних посадах, в умовах запиленості повітря робочої зони (концентрації пилу), підвищеного рівня фізичного навантаження та рівня шуму, позивач отримав професійне захворювання.
Висновком МСЕК від 04.06.2008 року позивачу первинно встановлено 40% втрати професійної працездатності, при наступному перогляді 20.07.2009 року ступінь втрати професійної працездатності збільшився до 60% та визнано позивача інвалідом 3 групи.
25.12.2000 року Державне підприємство шахта «Саксагань» ліквідовано без правонаступників.
Задовольняючи частково вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки підприємство, яке зобов’язано відшкодувати моральну шкоду позивачці у зв’язку з отриманим на виробництві професійним захворюванням, ліквідовано без правонаступників, то таку шкоду повинен відшкодувати відповідач в порядку компенсації.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Статтею 214 ЦПК України передбачено, що суд, під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з’ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Як вбачається з матеріалів справи, право на відшкодування моральної шкоди у зв’язку з отриманим професійним захворюванням, виникло у позивача з 05.06.2008 року, тобто з моменту встановлення йому стійкої втрати профпрацездатності висновком МСЕК (а.с. 13). А тому, виходячи з норм діючого законодавства, яке регулює умови та порядок відшкодування моральної шкоди, питання про відшкодування працівнику такої шкоди слід вирішувати у відповідності до норм КЗпП України.
Так, ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України покладає обов’язок з відшкодування моральної шкоди працівнику на власника або уповноваженого органу підприємства у разі порушення законних прав працівника, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя .
Порушення прав працівника зафіксовано актом розслідування хронічного професійного захворювання від 29 квітня 2008 року, винним в порушенні яких визнано керівництво шахти «Саксагань», де працював хворий (а.с. 11-12).
Факт заподіяння моральної шкоди у зв’язку з отриманим позивачкою професійним захворюванням встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити стаціонарний курс лікування, переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв’язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя.
Разом з тим, обов’язок з відшкодування моральної шкоди не можна покласти на підприємство - ДП шахту «Саксагань», з вини якого її й заподіяно позивачу, оскільки останнє є ліквідованим без правонаступників. Вказане враховано судом першої інстанції при вирішенні спору й покладено зобов’язання з відшкодування такої шкоди на Відділення Фонду.
Згідно з п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я, виплачується цими підприємствами, установами, організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника – Фондом соціального страхування від нещасних випадків.
Аналогічне роз’яснення міститься й в п.1-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27.03.1992 року зі змінами та доповненнями, відповідно до якого особам, які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 р., Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги з того часу, коли відповідні підприємства передали йому в установленому порядку документи, що підтверджують право цих працівників (членів їхніх сімей) на такі виплати й послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку. Уся заборгованість із відшкодування зазначеної матеріальної та моральної шкоди виплачується потерпілим на виробництві та членам їхніх сімей (утриманцям) роботодавцями, а в разі їх ліквідації без створення правонаступника - Фондом.
З викладеного вбачається, що обов’язок з виплати шкоди, в тому числі й моральної, потерпілому на виробництві у разі ліквідації підприємства, де потерпілим було ушкоджене здоров'я, без створення правонаступника, покладається на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України не тільки у разі наявності заборгованості підприємства із відшкодування такої шкоди потерпілому, а й за умови доведеності заявлених позовних вимог – в даному випадку факту заподіяння моральної шкоди.
Крім того, районний суд правильно врахував й те, що при ліквідації ДП шахти «Саксагань» капіталізувалися кошти в розмірі 1 732 020 грн. для відшкодування шкоди, спричиненої працівникам підприємства, які в наступному були передані відповідачу за актом прийому-передачі від 03.07.2001 року (а.с. 27, 28). Зазначене спростовує доводи відповідача стосовно того, що підприємством не передавалися кошти на відшкодування моральної шкоди потерпілим.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано поклав на відповідача обов’язок з виплати моральної шкоди позивачу як на належного відповідача, й доводи апеляційної скарги останнього щодо необґрунтованості висновків суду в цій частині безпідставні.
Необґрунтованими є й доводи відповідача в апеляційній скарзі щодо відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди позивачці у зв’язку з відсутністю висновку ЛКК щодо наявності у нього моральних страждань й необхідності в такому випадку обов’язкового проведення МСЕК для встановлення факту спричинення йому моральної шкоди є необґрунтованими й суперечать ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин між сторонами, так як такий висновок відповідного медичного органу є необхідним тільки для тих працівників, яким не спричинено стійкої втрати професійної працездатності.
Також необґрунтованими вважає колегія суддів й доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, оскільки відносини з приводу відшкодування моральної шкоди, пов’язаної з ушкодженням здоров’я, випливають з порушення особистих немайнових прав, а тому відповідно до п.3 ч.1 ст. 268 ЦК України, не мають строку позовної давності.
Безпідставними є й доводи відповідача щодо розгляду даної справи в порядку адміністративного судочинства, оскільки Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено розгляд справ з відшкодування моральної шкоди в порядку адміністративного судочинства.
Однак, колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача, визначений судом першої інстанції без урахування роз'яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995р. з подальшими змінами, відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку, ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, характер професійного захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі.
На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, є завищеним.
За таких обставин, колегія суддів, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, й, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер отриманого позивачем професійного захворювання, ступінь втрати ним професійної працездатності, а також пов'язані з отриманим професійним захворюванням фізичні і моральні страждання позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що наступили, вважає необхідним змінити рішення суду, зменшити розмір стягнутої моральної шкоди з відповідача на користь позивача з 40 000 грн. до 30000 грн.
В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального закону.
Керуючись ст.ст. 303, 307, п.3 ч.1 ст. 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 21 грудня 2010 року змінити, зменшити розмір моральної шкоди, стягнутої з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області на користь ОСОБА_3 з 40 000 (сорока тисяч) гривень до 30 000 (тридцяти тисяч) гривень.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: (підпис)
Судді: (підписи)
Згідно з оригіналом.
Суддя-доповідач: В.П.Зубакова