Судове рішення #14929377

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України


          29.04.2011                                                                                                               м. Ужгород


Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів: Джуги С.Д. (головуючий), Кеміня М.П.,Панька В.Ф.

при секретарі : Майор Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» на   рішення Ужгородського міськрайонного суду від 17 грудня 2010 року по справі за позовом  ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» , треті особи без самостійних вимог : Страхова компанія «Універсальна», приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_5  про захист прав споживача, визнання недійсними кредитного договору, договору купівлі – продажу з одночасною передачею в іпотеку , договору поруки, договору добровільного страхування майна та стягнення завданих збитків ,-

в с т а н о в и л а :

У  травні 2010 року  ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися в суд із  зазначеним позовом, посилаючись на те, що договір споживчого кредиту  №312/5-08 від 21.05.2008р.є недійсним в зв»язку з відсутністю у  боржника  на момент його укладення індивідуальної ліцензії Національного банку України, яка передбачена пп. «г» п.4 ст . 5 п.4 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яка б дозволяла використовувати ОСОБА_3 та відповідачу іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов»язань за кредитним договором. Недійсність основного кредитного зобов»язання тягне недійсність інших укладених між ними зазначених  правочинів. Крім того, укладення кредитного договору порушує права споживачів, передбачені Законом України «Про захист прав споживачів», суперечить  вимогам ЦК України, Закону України « Про іпотеку» та іншим актам цивільного законодавства.

В процесі розгляду справи позивачі позовні вимоги уточнили, просили визнати зазначений договір споживчого кредиту недійсним, а також застосувати наслідки недійсності правочину шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 17 грудня 2010 року  позов задоволено частково, визнано недійсним кредитний договір , укладений між ОСОБА_3  та ВАТ «Кредо банк»  (надалі Банк), зобов»язано ОСОБА_3 та ОСОБА_6 повернути Банку  отримані кошти , а Банк від ОСОБА_3 та ОСОБА_6 отримані кошти, зарахувати зазначені суми сторонам, в решті позову відмовлено.

На дане рішення  Банк  подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати зазначене рішення  та ухвалити нове, яким у позові відмовити., посилаючись на  неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновку суду фактичним обставинам справи. Зокрема, зазначено, що судом  неправильно зроблено висновок про те, що Банк не мав право  надавати позивачу  кредит в іноземній валюті із зобов»язанням повернення його та сплати процентів за користування ним в іноземній валюті;  судом не враховано, що позичальником ОСОБА_3 валюту кредитування обрано заздалегідь та самостійно, про що свідчить її заява анкета–заява на отримання кредиту; судом неправильно до даних правовідносин застосовано Закон України «Про захист прав споживачів».

В судовому засіданні представник  апелянта ОСОБА_7, діюча згідно довіреності ,  подану апеляцію підтримала, апеляційну скаргу уточнила,  просить скасувати рішення суду в частині задоволення позову і в цій частині ухвалити нове рішення про відмову у позові, а решті рішення суду залишити без змін.

Інші особи, які беруть участь у справі,  в судове засідання повторно не з»явилися, про розгляд справи належним чином повідомлені. Справа на підставі ч.2 ст.305 ЦПК України розглянута у їх відсутності.

      

          Заслухавши пояснення  сторони, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що  уточнена апеляційна скарга   підлягає до задоволення  з наступних підстав.

Задовольняючи заявлений позов частково  та визнаючи недійсним кредитний договір із застосуванням повернення сторонами  отриманих за договором коштів, суд першої інстанції виходив з того, що сторони не вправі були укладати кредитний договір в іноземній валюті, а також, що  Банком,  перед укладенням договору, в порушення Закону України «Про захист прав споживачів», не надано позивачу, як споживачу фінансової послуги,  всієї повноти необхідної інформації, в тому числі щодо ціни , чим позичальника умисно введено в оману.  

Однак такого висновку суд дійшов на неповно з»ясованих обставинах, що мають значення для  справи, і  з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Матеріалами справи встановлено, що 21 травня 2008 року між ОСОБА_3 та ВАТ «Кредобаннк» був укладений кредитний договір  №312/5-08, відповідно до якого Банк видає позичальнику кредит в сумі 200 000 доларів США на строк до 20 травня 2028 року для придбання житлового будинку та земельних ділянок.

В забезпечення виконання зобов’язання по  даному кредитному договору  21 травня 2008 року між ВАТ «Кредо банк»  та  ОСОБА_6  укладено договір поруки №314/9- 08 . 22 травня 2008 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_8,ВАТ «Кредо банк» укладено договір купівлі – продажу з одночасною передачею в іпотеку, відповідно до якого покупець ОСОБА_3 передала в іпотеку Банку в забезпечення виконання зобов»язання по зазначеному кредитному договорі придбане нею майно : домоволодіння №10 по вул. Шевченкуа в с. Великі Лази разом з земельною ділянкою площею 0,54 га.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет КМУ).

Згідно ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки.

При цьому згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Відповідно до п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене постановою Правління НБУ N 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 року за N 730/5921), за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:

- неторговельні операції з валютними цінностями;

- операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

- ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

- інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Враховуючи вищенаведене та наявність у Банку  банківської ліцензії з письмовим дозволом (а.с. 59-61), колегія суддів приходить висновку, що Банк  мав право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті, а тому укладення даного кредитного договору у іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.

Судом першої інстанції безпідставно і необґрунтовано до спірних правовідносин застосовано Закон України  «Про захист прав споживачів»,  оскільки застосування такого можливе лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору.  

Як вбачається зі змісту кредитного договору, зокрема пункту 9.7 договору (а.с.14),  позичальник ОСОБА_3, підписуючи кредитний договір, підтвердила, що вона ознайомилася з умовами кредитування, діючими тарифами Банку та загальною вартістю кредиту.  А тому, після укладення зазначеного договору між сторонами та їх виконання, між ними виникли кредитні правовідносини, до яких цей закон застосовуватися не може, оскільки застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

Крім того, валюту кредитування  позичальницею ОСОБА_3 обрано заздалегідь та самостійно, що стверджується її заявою – анкетою  про отримання кредиту від 06.05.2008 року (а.с.65). Нотаріально посвідченою заявою  позивача ОСОБА_4 стверджено, що укладення кредитного договору в іноземній валюті,  його  забезпечення, виконання,   ним  з дружиною ОСОБА_3 обговорено і визначено вигідними для них, відповідає їх дійсному та вільному волевиявленню (а.с.62). Наведені обставини спростовують висновки суду першої інстанції про введення позичальника при укладенні кредитного договору в оману.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції,  у відповідності до ст.309 ЦПК України,  в частині задоволення вимог позивачів  про визнання недійсним укладеного  кредитного договору , зобов»язання повернення отриманих по договору коштів, зарахування зазначених сум сторонам,  підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову позивачам у позові з вище наведених підстав., а апеляційна скарга Банку -  задоволенню.

Відповідно до вимог статті 88 ЦПК України на користь Банку  підлягають стягненню з позивачів судові витрати : 850 грн. сплаченого державного мита та 120 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи  судові витрати у розмірі 86 грн. 75 коп. судових витрат /а.с. 99-100,114 - 115/.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 315, 316,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -  

в и р і ш и л а :

Уточнену апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» -  задовольнити.

Рішення  Ужгородського міськрайонного суду від 17 грудня 2010 року в частині задоволення позову ОСОБА_3, ОСОБА_6 про  визнання недійсним кредитного  договору  №312/5-08 від 21.05.2008 року , укладеного між ОСОБА_3  та ВАТ «Кредо банк»  (надалі Банк), зобов»язання ОСОБА_3 та ОСОБА_6 повернути ПАТ «Кредо банк»  отримані кошти , а ПАТ «Кредо банк»  від ОСОБА_3 та ОСОБА_6 отримані кошти та  зарахувати зазначені суми сторонам,  -   скасувати, ухваливши в цій частині нове  рішення, яким у позові ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» , треті особи без самостійних вимог : Страхова компанія «Універсальна», приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_5  про захист прав споживача, визнання недійсними кредитного договору  та застосування наслідків недійсності правочину – відмовити.

В решті рішення Ужгородського міськрайонного суду від 17 грудня 2010 року  залишити без змін .

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ «Кредо банк» 850 грн. сплаченого державного мита та 120 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення  набирає законної сили з моменту його  проголошення, однак  може бути оскаржене в касаційному порядку  протягом двадцяти днів  шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

                 Головуючий

          

                          Судді:

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація