У Х В А Л А
Іменем України
29.04.2011 м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
судді-доповідача – Джуги С.Д.
суддів – Готри Т.Ю., Панька В.Ф.,
при секретарі: Майор Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 17 листопада 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до контрольно-ревізійного управління в Закарпатській області та відділення виконавчої дирекції соціального Фонду від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань про зобов’язання скласти та видати акти, пов’язані із нещасним випадком на виробництві, –
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 17 листопада 2010 року яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до контрольно-ревізійного управління в Закарпатській області та відділення виконавчої дирекції соціального Фонду від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань про зобов’язання скласти та видати акти, пов’язані із нещасним випадком на виробництві – відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зокрема зазначає, що судом першої інстанції відмовлено в задоволенні даного позову у зв’язку з тим, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 14.11.2008 року ОСОБА_2 було відмовлено у встановленні факту, що має юридичне значення. Однак, дане судове рішення не може бути підставою для встановлення певних обставин, відповідно до ст. 61 ЦПК України.
В судовому засіданні ОСОБА_3, його представник підтримали подану апеляцію, просять її задовольнити.
Представники відповідачів в судовому засіданні заперечили подану апеляцію, просять її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне в її задоволенні відмовити з наступних підстав.
Встановлено, що позивач працював ревізором контрольно-ревізійного управління в Закарпатській області із 1993 року по 2002 рік.
Під час проходження служби та виконання службових обов’язків 19 травня 2002 року у позивача ОСОБА_2 стався інсульт, а 05 червня 2002 року позивач переніс повторний інсульт, внаслідок чого проходив лікування, що підтверджується наявними у справі матеріалами (а.с. 10-12).
Для розслідування даної страхової події було створено спеціальну комісію у складі 4 чоловік (а.с. 6). Даною комісією складено акт розслідування страхової події, який затверджено 24 березня 2003 року начальником КРУ в Закарпатській області і яким встановлено, що причиною захворювання та інвалідності ОСОБА_2 можуть бути фактори його професійної діяльності пов’язані з виконанням службових обов’язків у період служби в КРУ в Закарпатській області (а.с. 7-8).
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову мотивував це тим, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 14.11.2008 року відмовлено ОСОБА_2 у встановленні юридичного факту, а саме, що нещасний випадок, який стався із ОСОБА_2 є таким, щодо якого складається акт про нещасний випадок за формою Н-1. і дані обставини , згідно ст. 61 ЦПК України, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Однак з даною мотивацією суду першої інстанції не можна погодитись.
В той же час, колегія суддів вважає, що висновки суду про відмову ОСОБА_2 у заявленому позові є вірними, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд, згідно ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб , визначений законами України.
На підставі ст. 22 Закону України «Про охорону праці» (надалі Закон) роботодавець повинен організувати розслідування нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об’єднаннями профспілок.
Відповідно до «Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» затвердженого Постановою КМУ № 1094 від 21.08.2001 року (чинного на момент настання випадку) та «Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» затвердженого Постановою КМУ № 1112 від 25.08.2004 року (чинного на даний момент) (далі – Порядок) розслідування нещасного випадку здійснює створена роботодавцем відповідна комісія, яка зобов’язана протягом трьох діб скласти акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5 згідно з додатком 2 у трьох примірниках (далі - акт форми Н-5), а також акт про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом, за формою Н-1 згідно з додатком 3 у шести примірниках (далі - акт форми Н-1), якщо цей нещасний випадок визнано таким, що пов'язаний з виробництвом, або акт про нещасний випадок, не пов’язаний з виробництвом, за формою НПВ згідно з додатком 4, якщо цей нещасний випадок визнано таким, що не пов’язаний з виробництвом (далі - акт форми НПВ), і передати їх на затвердження роботодавцю.
Пунктом 37 порядку передбачено, що контроль за своєчасністю і об’єктивністю розслідування нещасних випадків, їх документальним оформленням та обліком, виконанням заходів щодо усунення причин нещасних випадків здійснюють органи державного управління, органи державного нагляду за охороною праці, виконавча дирекція Фонду та її робочі органи відповідно до компетенції.
Зазначені у цьому пункті органи та особи мають право вимагати у межах своєї компетенції від роботодавця проведення повторного (додаткового) розслідування нещасного випадку, затвердження чи перегляду затвердженого акта форми Н-5, акта форми Н-1 (або форми НПВ), визнання нещасного випадку пов’язаним з виробництвом і складення акта форми Н-1, якщо ними виявлено порушення вимог цього Порядку чи інших нормативно-правових актів з охорони праці.
Відповідно до п. 38 Порядку посадова особа органу Держнаглядохоронпраці має право у разі відмови роботодавця скласти або затвердити акт форми Н-5, акт форми Н-1 (або форми НПВ) чи незгоди потерпілого або особи, яка представляє його інтереси, із змістом акта форми Н-5, акта форми Н-1 (або форми НПВ), надходження скарги або незгоди з висновками розслідування про обставини та причини нещасного випадку чи приховання нещасного випадку видавати обов’язкові для виконання роботодавцем або робочим органом виконавчої дирекції Фонду - у разі нещасного випадку з особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, приписи за формою Н-9 згідно з додатком 8 щодо необхідності проведення розслідування (повторного розслідування) нещасного випадку, затвердження чи перегляду затвердженого акта форми Н-5, акта форми Н-1 (або форми НПВ), визнання чи невизнання нещасного випадку пов’язаним з виробництвом і складення акта форми Н-1 (або форми НПВ).
Рішення посадової особи органу Держнаглядохоронпраці може бути оскаржено у судовому порядку.
Тобто, з врахуванням наведеного, з»ясування обставин і причин нещасного випадку, визначення, чи пов»язаний нещасний випадок з виробництвом, та складання відповідних актів є компетенцією комісії з розслідування нещасного випадку, а не суду, в зв»язку з чим, зобов»язання скласти відповідні акти є порушенням виключної компетенції комісії на проведення розслідування нещасного випадку. А у разі незгоди потерпілого зі змістом акта про нещасний випадок питання вирішується посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, чиє рішення може бути оскаржене у судовому порядку (ч.4 ст. 22 Закону , пп. 37,38 Порядку) .
Неправильна мотивація суду першої інстанції при винесенні рішення по даній справі, не може бути підставою для задоволення апеляційної скарги, оскільки відповідно ч.3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення , лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Судом першої інстанції по суті правильно ухвалено рішення, а тому апеляційна скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів –
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – відхилити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 17 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її постановлення і може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя- доповідач Судді