Справа № 2-1247/2007 року.
РІШЕННЯ Іменем України
5 червня 2007 року. Дзержинський районний суд міста Харкова у складі - головуючого судді Федосенко В.В. при секретарі - Прядко НІ.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Теплоэнергомонтаж», ОСОБА_2, третя особі Житлово-експлуатаційне об'єднання «Теплоэнергомонтаж» про визнання обміну житловою площею недійсним
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2006 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою, в якій просила поновити строк пропущеної позовної давності по незаконному обміну жилої площі, визнавши пропуск позовної давності з поважних причин, Визнати обмін 3-й кімнатної ізольованої квартири АДРЕСА_1-недійсним та привести сторони у первісне становище, висилити ОСОБА_2 та всіх членів її сім'ї, що проживають разом із нею з квартири АДРЕСА_1 за колишнім місцем проживання, покласти на відповідачів солідарно порівну всі судові витрати понесені на оплату інформаційних послуг та судового збору, зобов'язати відповідача - ВАТ «Теплоэнергомонтаж» повернути у первісне положення 3-й кімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_1.
В ході судового розгляду ОСОБА_1 змінила позовні вимоги і просить суд поновити пропущений строк позовної давності по незаконному обміну жилої площі 3-й кімнатної ізольованої квартири АДРЕСА_1, визнавши пропуск строку позовної давності з поважних причин, визнати обмін 3-и кімнатної ізольованої квартири АДРЕСА_1 - недійсним і привести сторони у первісне становище, висилити ОСОБА_2 та проживаючих сумісно з нею:ОСОБА_3, ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 на колишнє місце проживання -АДРЕСА_2, вселити ОСОБА_1 разом із членами її сім'ї АДРЕСА_1, зобов'язати ВАТ «Теплоэнергомонтаж» повернути в первісне положення 3-й кімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_1, покласти на відповідачів солідарно порівну всі судові витрати понесені на оплату інформаційних послуг та судового збору.
В обґрунтування позовної заяви позивачка вказувала, що у 1972 році її батькові -ОСОБА_5, відповідно до ордеру була видана 3-й кімнатна ізольована квартира АДРЕСА_1 загальною площею 39,1 м. кв., квартира була відомчою була видана ОСОБА_5 Харківським монтажним управлінням ВАТ «Теплоэнергомонтаж», де він відпрацював старшим інженером в системі енергетики СРСР близько 30 років. Вказана квартира була видана на сім'ю в складі: батька позивачки - ОСОБА_5, його жінки її матері - ОСОБА_6, її самої та її брата - ОСОБА_7. У 1986 році шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було розірвано, після чого її та її мати без їхньої на те згоди виселили АДРЕСА_2 без рішення суду «про виселення», а також на порушення норм ст. 80 ЖК УРСР, в той час коли її батько ОСОБА_5був відряджений Харківським монтажно-налагоджувальним управлінням тресту «Теплоэнергомонтаж» в розпорядження Закордоненергомонтаж Міненерго СРСР для роботи за кордоном в республіці Куба. Позивачка також вказує, що обмін було проведено з письмової згоди не всіх членів її сім'ї, тому що її брат ОСОБА_7 в період обміну житлової площі знаходився у рядах Збройних сил і не давав ні письмової ні усної згоди на обмін квартири, при цьому, як вказує Позивачка житлова площа на її брата в результаті обміну виділена не була.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просила їх задовільнити.
Представник ВАТ «ТЕПЛОЄНЕРГОМОНТАЖ» проти позову заперечував і пояснив, що вказаний обмін квартир був здійснений у суворому дотримані закону, всі особи які на той час проживали у обмінюваних квартирах письмово підтвердили своє бажання здійснити обмін підписавши відповідні заяви, на підставі яких їм було виписано ордери на нове житло. Крім того, представник ВАТ «Теплоэнергомонтаж» пояснив, що у ВАТ «Теплоэнергомонтаж» разом із переданням всього відомчого житлового фонду до державного житлового фонду ліквідовано такий структурний підрозділ як Житлово-експлуатаційне об'єднання «Теплоэнергомонтаж», про що надав належні докази.
Представник ОСОБА_2 проти позову заперечувала і пояснила, що обмін квартирами був здійснений між сторонами з їх доброї волі, до теперішнього часу ніхто із сторін - учасників обміну протягом 20 років такий обмін недійсним не визнавав. Представник ОСОБА_2 також вказує, що квартира АДРЕСА_2 прийшла до аварійного стану з-за недбалості її мешканців, а Позивачка взагалі в квартирі не проживає і не проживала з 1986 року, крім того квартири, які були предметом обміну, на сьогоднішній день передані у приватну власність їх мешканців шляхом приватизації.
Суд, заслухавши пояснення сторін, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що в 1974 році Харківським монтажно-налагоджувальним управлінням тресту «Теплоэнергомонтаж» своєму робітнику ОСОБА_5 відповідно ордеру було виділено відомчу 3-й кімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 39,1 кв.м. для проживання ОСОБА_5 та членів його сім'ї: дружини ОСОБА_6, сина ОСОБА_7 та доньки ОСОБА_1.
У 1986 році шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 був розірваний. Колишнє подружжя прийняло рішення про розмін квартири АДРЕСА_1для окремого проживання. У 1986 році ОСОБА_5 та членами його сім'ї був здійснений обмін 3-й кімнатної квартири АДРЕСА_1на дві ізольовані квартири, якими користувалися ОСОБА_2 та члени її сім'ї: 2-о кімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 44 кв.м. та І-о кімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 30 кв.м.
Отримавши обмінні ордери,ОСОБА_2 із своєю сім'єю вселилася до 3-й кімнатної ізольованої квартири АДРЕСА_1 загальною площею 39,1 кв.м., ОСОБА_6 разом із донькою
(позивачкою) вселилася до 2-о кімнатної ізольованої квартири АДРЕСА_2 загальною площею 44 кв.м, а ОСОБА_5 вселився у І-о кімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 30 кв.м. ОСОБА_7 був вписаний до обмінного ордеру на l-о кімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_3, однак до квартири не вселився, бо з 1986 по 1988 року перебував у рядах Збройних сил СРСР.
13.12.1993 року ОСОБА_2 та члени її сім'ї: син - ОСОБА_3 та донька ОСОБА_4 отримали шляхом приватизації державного житлового фонду у приватну власність в рівних частинах квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло № 98 від 13.12.1993 року.
26.05.1999 року ОСОБА_6 та члени її сім'ї: донька ОСОБА_8 та чоловік ОСОБА_9 отримали шляхом приватизації державного житлового фонду у приватну власність в рівних частинах квартиру АДРЕСА_2, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло № 2551 від 26.05.1999 року. При цьому протягом 20 років з моменту вчинення обміну ані ОСОБА_6, ані ОСОБА_1(ОСОБА_8) не виявляли бажання визнавати обмін недійсним, проживали у отриманій ними двокімнатній квартирі, а у 1999 році використали своє право на одержання вказаної квартири у приватну власність шляхом приватизації державного житлового фонду.
У квартирі АДРЕСА_3 ОСОБА_5 проживав із своєю новою дружиною ОСОБА_10. Його син ОСОБА_7 до квартири так і не вселився, у зв'язку із чим на підставі рішення Фрунзенського районного народного суду м. Харкова від 29.07.1992 року був визнаний таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_3. Після цього вказана квартира 08.10.1993 року була приватизована ОСОБА_10 і в подальшому продана на підставі договору купівлі-продажу від 03.08.1999 року ОСОБА_11. Після чого ОСОБА_11 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 17.07.2003 року вказана квартира була передана у власність ОСОБА_12.
Відповідно до ст. 87 Житлового кодексу України обмін жилими приміщеннями, проведений з порушенням вимог законодавства Союзу РСР, цього Кодексу та інших актів законодавства Української РСР, визнається недійсним. Відповідно до ст. 84 ЖК України порядок обміну жилих приміщень установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР, а саме Постановою Ради Міністрів Української РСР від 31 січня 1986 року № 31 «Про затвердження Правил обміну жилих приміщень в Українській РСР». Відповідно до п. 17 вказаної Постанови обмін жилими приміщеннями, проведений з порушенням вимог законодавства Союзу РСР, Житлового кодексу УРСР, цих Правил та інших актів законодавства Української РСР, визнається недійсним. Обмін може бути також визнаний недійсним при наявності підстав, встановлених Цивільним кодексом УРСР для визнання угоди недійсною. Відповідно до ст. 79 ЖК України наймач жилого приміщення вправі за письмовою згодою членів сім'ї, що проживають разом з ним, включаючи тимчасово відсутніх, провести обмін займаного жилого приміщення з іншим наймачем або членом житлово-будівельного кооперативу, в тому числі з проживаючими в іншому населеному пункті.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що обмін 3-й кімнатної квартири АДРЕСА_1 на дві ізольовані квартири: 2-о кімнатну квартиру АДРЕСА_2 та l-о кімнатну квартиру АДРЕСА_3 був здійснений за згодою всіх повнолітніх осіб, які на момент обміну проживали у обмінюваних квартирах. Ствердження позивачки про те, що обмін був здійснений без
згоди її брата ОСОБА_7 спростовуються тим фактом, що після демобілізації з рядів Збройних Сил СРСР ОСОБА_7 у квартирі АДРЕСА_3 прописався хоча фактично у вказаній квартирі не проживав, обмін не оспорював, а у 1992 році після смерті батька ОСОБА_5 навіть звертався до Фрунзенського районного суду м. Харкова з позовом про поновлення порушеного права користування жилим приміщенням і вселенні (рішенням Фрунзенського районного народного суду м. Харкова від 29.07.1992 року у задоволені позову відмовлено).
Таким чином, суд дійшов висновку, що підстав для визнання обміну квартири АДРЕСА_1 на дві квартири: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 недійсним та приведення сторін у первісний стан відсутні.
На підставі ст. 87 Житлового кодексу України, Постанови Ради Міністрів Української РСР від 31 січня 1986 року № 31 «Про затвердження Правил обміну жилих приміщень в Українській РСР», ст.ст. 10,11,209,212,214-215 ЦПК, суд -
ВИРІШИВ:
У задоволені позовної заяви ОСОБА_1 відмовити.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до Харківського апеляційного суду або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.