У х в а л а
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
|
головуючого |
Кравченка К.Т., |
|
суддів |
Пивовара В.Ф., Мороза М.А., |
|
за участю прокурора |
Брянцева В.П., |
|
засуджених |
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 |
розглянула у судовому засіданні 7 вересня 2006 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами потерпілого ОСОБА_3, засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вирок Апеляційного суду Житомирської області від 28 березня 2006 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 2 лютого 2006 року засуджені:
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженець і житель м. Житомир,
судимості не має
та
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_2,
уродженець і житель м. Житомир,
судимості не має,
кожний, за ст. 187 ч. 2 КК України на 5 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України обох засуджених звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки.
Згідно зі ст. 76 КК України на них покладені обов'язки повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у солідарному порядку на користь потерпілого ОСОБА_3 1282 грн. на відшкодування матеріальної та 10000 грн. моральної шкоди.
Згідно вироку, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнані винуватими у тому, що за попередньо змовою з особами, невстановленим слідством, відносно яких кримінальну справу виділено в окреме провадження, з метою заволодіння чужим майном, 11 грудня 2004 року, приблизно о 23 годині, поблизу будинку АДРЕСА_1, напали на потерпілого ОСОБА_3. Застосувавши насильство небезпечне для життя та здоров'я потерпілого, вони заволоділи його майном на загальну суму 967 грн. При цьому ОСОБА_2 перегородив шлях ОСОБА_3, ставши спереду до обличчя потерпілого. ОСОБА_1, підійшовши до ОСОБА_3, попросив цигарку, а отримавши відмову, став вимагати віддати мобільний телефон. ОСОБА_2 у цей же час схопив потерпілого за одяг і утримував останнього. ОСОБА_1 лівою рукою також схопив одяг ОСОБА_3, а правою завдав удар в обличчя. ОСОБА_3 намагався втекти, однак йому перешкодили невстановлені особи і також почали бити його, від чого ОСОБА_3 впав на землю. ОСОБА_2, ОСОБА_1 разом із невстановленими особами також продовжували завдавати ОСОБА_3 удари ногами по різних частинах тіла. Піднявши ОСОБА_3 із землі, невстановлені особи обшукали кишені його одягу, при цьому потерпілому натягнули на очі його спортивну шапку. Після цього невстановлені особи діючи узгоджено із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 продовжили побиття ОСОБА_3 ОСОБА_2 витяг із кишені штанів потерпілого мобільний телефон “Алькател-ОТ-535”, а невстановлена особа зірвала з голови ОСОБА_3 спортивну шапку.
ОСОБА_1, діючи спільно із ОСОБА_2 та невстановленими особами, стягнули з ОСОБА_3 куртку і продовжували утримувати потерпілого. Інша особа зірвала з шиї ОСОБА_3 два ланцюжки.
Внаслідок фізичного насильства потерпілому ОСОБА_3 було заподіяно тілесні ушкодження, які відносяться до категорії легких з короткочасним розладом здоров'я, а також засуджені та невстановлені особи заволоділи його майном на загальну суму 967 грн.
Апеляційний суд 28 березня 2006 року скасував вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 2 лютого 2006 року в частині призначеного покарання і постановив новий вирок, призначивши покарання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 187 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, по п'ять років позбавлення волі кожному, з конфіскацією майна ОСОБА_1.
У касаційних скаргах та додатках до них:
- потерпілий ОСОБА_3 просить змінити вирок щодо ОСОБА_1, звільнити його від покарання на підставі ст. 75 КК України, і скасувати вирок щодо ОСОБА_2 за м'якістю призначеного покарання, вважаючи, що підстав для призначення йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України, немає;
- засуджений ОСОБА_1, посилаючись на те, що апеляційний суд нповно урахував обставини, що пом'якшують покарання, просить звільнити його від покарання на підставі ст. 75 КК України;
- засуджений ОСОБА_2 просить змінити вирок апеляційного суду, звільнивши його від покарання на підставі ст. 75 КК України.
Заслухавши доповідача, засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_1, котрі просили не позбавляти їх волі, міркування прокурора, який вважав, що вирок апеляційного суду є законним, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг засуджених і потерпілого, колегія суддів вважає, що касаційна скарга потерпілого підлягає частковому, а скарги засуджених - задоволенню у повному обсязі.
Як видно із вироку, місцевий суд дійшов обгрунтованого висновку, щодо винуватості ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у вчиненні розбійного нападу на ОСОБА_3 за обставин, визнаних судом доведеними і викладених ним у вироку.
Правильність висновків суду і кваліфікація дій винних ніким не оспорюється.
У справі є й дані про виділення в окреме провадження матеріалів, щодо осіб невстановлених слідством, котрі брали участь у нападі на потерпілого.
Законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції була перевірена апеляційним судом і його висновки, щодо доведеності винності обох засуджених, є переконливими.
Місцевий суд обираючи винним міру покарання обгрунтовано застосував до них ст. 69 КК України і правильність такого рішення підтверджена апеляційною інстанцією.
Проте, скасовуючи вирок суду першої інстанції за м'якістю призначеного покарання, апеляційний суд, на думку колегії суддів, не в повній мірі урахував усі обставини справи, формально пославшись на вимоги ст. 65 КК України щодо загальних засад призначення покарання.
Так, зі справи видно, що суд першої інстанції застосовуючи до обох винних ст. 69 КК України, а також вимоги ст. ст. 75, 76 Кримінального кодексу України урахував як ступінь тяжкості вчиненого злочину, так і обставини, що пом'якшують призначене покарання.
Суд у вироку навів низку пом'якшуючих обставин, і зокрема, щире каяття і вибачення перед потерпілим, те що ОСОБА_2 вчинив злочин у неповнолітньому віці, ОСОБА_1 є інвалідом другої групи, обидва навчаються у вищому учбовому закладі і за місцем проживання та навчання характеризуються позитивно. На час розгляду справи заподіяна шкода була частково відшкодована.
Місцевий суд не встановив жодної обставини, що обтяжує покарання винних.
Колегія суддів вважає, що апеляційний суд належним чином не надав оцінки наведеним та іншим обставинам справи і прийняв не обгрунтоване рішення.
Колегія суддів, відповідно до вимог закону, урахувала, що на час розгляду скарг, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 продовжують навчання у вищому навчальному закладі, проживають із батьками, їх послідуюча (після злочину) поведінка свідчить про усвідомлення вчиненого ними, а також про те, що їх виправлення можливе і без ізоляції їх від суспільства.
Ураховано й те, що потерпілий вибачив ОСОБА_1 і просив не позбавляти його волі, а також і те, що заподіяна шкода, як матеріальна, так і моральна відшкодована у повному обсязі.
За наведених обставин, колегія суддів знаходить за можливе застосувати до обох винних, із дотриманням вимог ст. ст. 65, 69, 77, 104 КК України, положення ст. ст. 75 та 76 КК України і звільнити їх від відбування покарання з випробуванням.
Доводи потерпілого про посилення покарання лише ОСОБА_2 не можуть бути задоволені з огляду на вище наведені обставини.
Керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
касаційні скарги засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити повністю, а потерпілого ОСОБА_3 - частково.
Вирок Апеляційного суду Житомирської області від 28 березня 2006 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 змінити.
Застосувати ст. 75 КК України і вважати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засудженими за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 5 (п'ять) років позбавлення волі, кожного, звільнивши їх від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки, поклавши на них обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.
У решті цей вирок залишити без зміни.
С у д д і
Кравченко К.Т. Пивовар В.Ф. Мороз М.А.