Справа №  2-1812/11    

Заочне РІШЕННЯ

Іменем    України

15 квітня 2011 року Ворошиловський районний суд м. Донецька у складі:

головуючого –судді Алтухової О.С.,

при секретарі –Шнирьовій О.П.,

за участю позивача –ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним і застосувати наслідки недійсного правочину, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним і застосувати наслідки недійсного правочину, посилаючись на наступні обставини.

26 вересня 2008 року між ним і Відповідачкою було укладено договір дарування квартири, відповідно до якого він подарував Відповідачці належну йому на праві власності двокімнатну квартиру номер АДРЕСА_1.

Згаданий вище договір є фіктивним, оскільки його було укладено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ним.

Так, згадану квартиру він придбав у власність у 1998 році на підставі договору купівлі-продажу від 13.11.1998 р. за рахунок особистих коштів, частина яких була одержана від продажу іншого належного йому особисто нерухомого майна, а частина - у подарунок від батьків.

В квартирі він проживав і до цього часу проживає разом із своєю сім'єю, яка окрім нього складається з його дружини, ОСОБА_3, та доньки, ОСОБА_4. Інші особи у квартирі ніколи не проживали і не проживають до цього часу.

У 2008 році він та Відповідачка, яка є його тещею, дійшли згоди про укладення договору дарування з тим, щоб на підставі цього договору перереєструвати право власності на квартиру на Відповідачку. Їхня домовленість також передбачала, що згодом між ним та Відповідачка буде укладений договір, за яким право власності буде знов зареєстроване за ним.

Таким чином, спірний правочин вчинено без наміру створення правових наслідків, а саме, він не мав дійсного наміру відчужувати належне йому майно і фактично не відчужував. Відповідачка не мала наміру приймати таке майно, користуватися ним, нести витрати на його утримання і т. ін., і фактично цього не робила.

Такі обставини свідчать про фіктивність спірного договору дарування. Про фіктивність спірного договору дарування свідчить також той факт, що він продовжує проживати зі своєю сім'єю у подарованій квартирі, фактично сплачувати за неї комунальні послуги, а Відповідачка мешкає у власному житловому приміщенні.

Просив визнати недійсним договір дарування квартири від 26.09.2008 р., укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в Державному реєстрі правочинів за номером 3156412; визнати право особистої приватної власності ОСОБА_1 на двокімнатну квартиру загальною площею 48,2 кв.м., у тому числі житловою - 29,7 кв.м., за номером АДРЕСА_1.

В судовому засіданні позивач підтримав вимоги позову, надав пояснення аналогічні викладеним в позові. Просив позов задовольнити. Проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідачка в судове засідання не з’явилась, була повідомлена належним чином про час та місце слухання справи, заперечень не надавала.

Згідно вимог ст. 224 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити по цій справі заочне рішення на підставі доказів, що є в матеріалах справи, оскільки відповідач був повідомлений про слухання справи, не сповістив суд про причини своєї відсутності.

Суд,  вислухавши позивача, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено.

26 вересня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено договір дарування двокімнатної квартири, загальною площею –48,2 кв.м., в тому числі житловою-29,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований за №4059.

Позивач зазначає, що даний договір є фіктивним, оскільки його було укладено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ним.

Згідно ст.234 ЦК України фіктивним  є  правочин,  який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач, як до укладення договору дарування, так і після цього, проживав та проживає разом з родиною в квартирі АДРЕСА_1. Дана обставина підтверджується: актом-звіркою розрахунків за електроенергію, де споживачем послуг вказаний позивач, його представником - дружина позивача –ОСОБА_3; єдиною розрахунковою книжкою платежів за житлово-комунальні послуги (рахунок №94134129) –платником послуг є дружина позивача –ОСОБА_3.

Таким чином, суд приходить до висновку, що сторони, укладаючи спірний договір, не мали  намір створення правових наслідків, які обумовлювалися даним договором, тобто позивач не мав дійсного наміру відчужувати належне йому майно і фактично не відчужував, а  відповідачка не мала наміру приймати таке майно, користуватися ним, нести витрати на його утримання і таке інше, і фактично цього не робила.

Відповідно до ч.1, 5 ст.203 ЦК України зміст  правочину  не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам  цивільного  законодавства,  а   також   моральним   засадам суспільства, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судом встановлено, що правочин, вчинений позивачем та відповідачкою, не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Ст.215 ч.1, 3 ЦК України підставою недійсності правочину є  недодержання  в  момент вчинення  правочину  стороною  (сторонами) вимог,  які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та  шостою  статті  203  цього Кодексу. Якщо  недійсність  правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована  особа  заперечує  його дійсність на підставах,  встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст.216 ЦК України недійсний  правочин  не створює юридичних наслідків,  крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі  недійсності  правочину  кожна із  сторін зобов'язана повернути другій  стороні  у  натурі  все,  що  вона  одержала  на виконання   цього   правочину,   а   в  разі  неможливості  такого повернення,  зокрема тоді,  коли одержане полягає  у  користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Виходячи з викладеного, суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним і застосувати наслідки недійсного правочину, а саме визнати право приватної власності ОСОБА_1 на двокімнатну квартиру загальною площею 48,2 кв.м., у тому числі житловою - 29,7 кв.м., за номером АДРЕСА_1.

На підставі ст.ст. 203, 215, 216, 234 ЦК України та керуючись 213, 214, 215, 224 ЦПК України,   суд –

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним і застосувати наслідки недійсного правочину –задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування від 26.09.2008 р. двокімнатної квартири, загальною площею –48,2 кв.м., в тому числі житловою-29,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований за №4059.

Визнати право приватної власності ОСОБА_1 на двокімнатну квартиру загальною площею 48,2 кв.м., у тому числі житловою - 29,7 кв.м., за номером АДРЕСА_1.

Заява щодо перегляду заочного рішення може бути подана відповідачем до суду протягом десяти днів зі дня отримання копії рішення.

Рішення може бути оскаржено позивачем до апеляційного суду Донецької області через Ворошиловський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення надруковане у нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя Ворошиловського районного

суду міста Донецька О.С.Алтухова