Справа №  2-738/11    

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2011 року Ворошиловський районний суд м. Донецька у складі:

головуючої –судді Алтухової О.С.,

при секретарі –Шнирьовій О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія»(в інтересах ВП «Шахта Південнодонбаська №3) про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я, –

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 04.11.2010 року звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія»про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я, посилаючись на наступні обставини.

Він з 01.08.1980 р. працював на підприємствах вугільної промисловості України, у т.ч. тривалий час  - на «Шахті Південнодонбаська»№ 3»робочим підземної шахтної професії з повним робочим днем під землею.

Під час роботи у шкідливих умовах праці отримав професійне захворювання «хронічна пояснично-хрестова радікулопатія», за яким 07.06.2006 р. роботодавцем вперше було проведено розслідування та був складений акт по формі П-4 - розслідування хронічного професійного захворювання, пов’язаного з виробництвом.

Висновком МСЕК від 13.06.2006 р. йому була вперше встановлена втрата професійної працездатності у зв’язку з професійним захворюванням і він був визнаний інвалідом ІІІ групи. Таким чином, виконуючи свої трудові обов’язки у роботодавця, зазнав ушкодження здоров’я в розмірі 50 % і отримав інвалідність ІІІ групи.  

Ушкодження здоров’я, пов’язане з виконанням ним трудових обов’язків, спричинили, спричиняють і спричинятимуть йому моральні та фізичні страждання, обмежують його можливості вести активний образ життя. Крім того, через втрату професійної працездатності в розмірі 50 % по причині професійного захворювання він не має можливості працювати на тих посадах, які дозволяють одержувати великий заробіток. Регресну виплату одержує невелику, у зв’язку з чим склалось незручне матеріальне становище, що негативно позначається на його повсякденному сімейному житті, через втрату працездатності протягом тривалого часу частково порушені відносини з оточуючими його людьми, близькими, друзями, так як обмежений у спілкуванні з ними. При цьому він переносить моральні і психічні страждання, його не залишає почуття власної  неповноцінності у зв’язку з утратою організмом значної частини нормальних життєвих функцій внаслідок отриманого ушкодження здоров’я. Він змушений постійно лікуватися.

Просив суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в сумі 50 000 гривень.

В судове засідання позивач та представник позивача ОСОБА_4, що діє на  підставі довіреності, не з’явилися, надали суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги не визнав, надав суду заперечення, в яких зазначив, що так як підставою для розгляду питання про встановлення факту моральної шкоди є висновки лікувального закладу у вигляді висновку лікаря психіатра, лікувально-консультативної і медико-соціальної експертної комісії про перенесений стрес або депресію. Моральна шкода є невидимою шкодою, тому її необхідно доводити особливим способом: медичними довідками від психіатра і невропатолог. Що стосується розміру заявлених вимог, то оцінка глибини потребує спеціального, професійного і психологічного аналізу у вигляді висновку експерта. Враховуючи, що позивач перебував в трудових правовідносинах з відповідачем, тому до даного позову слід застосовувати трудове законодавство, а тому слід застосовувати тримісячний строк позовної давності.

Відповідно до вимог ч.2 ст.197 ЦПК України у зв’язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається  на власника або на уповноважений ним орган.

За ч. 4 цієї ж статті власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 працював на «Шахті «Південнодонбаській № 3»з 18.07.1996 року по 13.06.2006 року, остання займана посада  - проходчик 5 розряду.

При виконанні позивачем своїх трудових обов’язків на вказаній посаді, він отримав професійне захворювання «хронічна пояснично-хрестова радікулопатія», за якими 07.06.2006 р. роботодавцем було проведено розслідування та був складений акт форми П-4 розслідування хронічного професійного захворювання, пов’язаного з виробництвом.

   Згідно довідки МСЕК № 017546, № 025746, № 080720, № 032947 ОСОБА_1 встановлена ІІІ група інвалідності, причиною якої є професійне захворювання.

   Згідно висновку ЛЕК № 1624 від 30.05.2006 року ОСОБА_1 протипоказана тяжка фізична праця, робота у вимушеній робочій позі. Відповідальною в розвитку професійного захворювання вважається професія проходчика. Згідно виписок з історії хвороби ОСОБА_1 рекомендоване динамічне спостереження і лікування у невропатолога, курси реабілітаційних заходів з застосуванням високоселективних не стероїдних противозапальних препаратів, вітамінів, ФТЛ, санаторно-курортне лікування в період ремісії, реабілітаційне лікування 2 рази на рік.

Вказані ушкодження здоров’я позивача призвели до моральних страждань, оскільки у нього порушився нормальний життєвий ритм, він повинен докладати додаткових зусиль для організації свого життя, він позбавлений можливості займатися фізичною працею, допомагати родині по господарству, змушений продовжувати відповідний курс лікування у медичному закладі.

Доводи відповідача про те, що факт завдання позивачу моральної шкоди недоведений, оскільки позивачем не надані документи зазначені в п. 3.8  «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 року № 212 , не ґрунтуються на законі.

Згідно п.  1.1 «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», який затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 року № 212, на медико-соціальні експертні комісії дійсно покладено обов'язки встановлення факту спричинення моральної шкоди.

Згідно п. 3 .8 зазначеного Порядку під моральною шкодою розуміють фізичні і моральні страждання, спричинені потерпілому в результаті трудового каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я. При встановленні факту моральної шкоди МСЕК враховує як характер каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, так і залишкову працездатність потерпілого.   

Висновком медичних органів як підставою для відшкодування моральної шкоди може бути висновок лікаря-психіатра лікувально-профілактичного закладу або лікарсько-консультаційної чи медико-соціальної експертної комісії про стрес, якого зазнав потерпілий у результаті трудового каліцтва чи професійного захворювання, чи їх наслідків, про депресію чи інші негативні вияви стану потерпілого.   

Частиною 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»передбачено, що моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 р. по справі № 1-9/2004 (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування) положення частини 3 статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування  від  нещасного  випадку  на виробництві та професійного захворювання,  які спричинили втрату  працездатності»треба розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, в окремому випадку - лише у разі відсутності втрати потерпілим професійної  працездатності.   

За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність у позивача права вимагати відшкодування моральної шкоди за нормами ст.237-1 КЗпП України, оскільки у спричиненні шкоди здоров’ю позивача наявна провина відповідача, який не створив для нього безпечних умов праці.

Доводи відповідача про порушення позивачем тримісячного строку звернення до суду, встановленого ст. 233 КЗпП України, за захистом свого права на відшкодування моральної шкоди, не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ст. 268 ЦК України на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я, позовна давність не поширюється.

Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд  враховуючи конкретні обставини справи: позивача у зв’язку з професійним захворюванням визнано інвалідом ІІІ групи, йому було встановлено 50 % втрати професійної працездатності, рекомендовано динамічне спостереження і лікування у невропатолога, курси реабілітаційних заходів, санаторно-курортне лікування в період ремісії, реабілітаційне лікування 2 рази на рік, порушення нормального укладу його життя у зв’язку із захворюванням, визначає таке відшкодування у розмірі 10 000 грн., та вважає за необхідне стягнути вказану суму з відповідача на користь позивача.   

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія»про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача моральна шкода в сумі 10 000 гривень.

Згідно ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача судовий збір в сумі 8 гривень 50 копійок та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 гривень на користь держави.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 5, 6, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія»(в інтересах ВП «Шахта Південнодонбаська №3) про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я –задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія»на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10 000 гривень.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1–відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія»на користь держави судовий збір в сумі 8 гривень 50 копійок та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 гривень.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Донецької області через Ворошиловський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення надруковане у нарадчій кімнаті в одному примірнику.

  Суддя Ворошиловського районного   

суду міста Донецька О.С. Алтухова