Справа № 2-5248/11

Р І Ш Е Н Н Я

           І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

24  лютого 2011 року                               Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська

    у складі:    головуючого   судді           Трещова В.В.,

                               при секретарі                      Горбатенко Д.К.

                              за участю

позивача      ОСОБА_1

представників відповідача  Блінзи Ю.В., Костогриз Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську  цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства  комерційного банку  «ПриватБанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус»про визнання договору поруки недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

          Позивач у липні 2010 року звернувся до суду з вищезазначеним позовом. В обгрунтування заявлених вимог в позовній заяві та у судовому засіданні  зазначав, що на підставі кредитних договорів № М3-57 від 21.01.2008 року, № 1239к від 07.07.2006 року, № VOY0GK00001088 ним було отримано кредити у відповідача. В якості забезпечення позову його дружиною ОСОБА_4 з відповідачем було укладено відповідні договори поруки.

ПАТ КБ “ПриватБанк” звернулося з позовом до позивача у даній справі та ТОВ “Українське фінансове агентство “ВЕРУС” про солідарне стягнення заборгованості за вказаними кредитними договорами.  У подальшому під час розгляду справи Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська йому стало відомо, що між відповідачами 12.01.2009 р. був укладений договір поруки, за яким ТОВ “Українське фінансове агентство “ВЕРУС” поручилося перед ПАТ КБ “ПриватБанк” за виконання позивачем частини зобов’язання, що випливає з вищезазначеного кредитного договору, у розмірі 200 грн. Такий договір поруки позивач вважає фіктивним, оскільки  боржник (позивач)  не був повідомлений про укладання договору поруки і не надавав своєї згоди на його укладення,  вважає що договір поруки було укладено без наміру  створення правових наслідків.

У судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав з викладених у позові підстав.

Представники відповідачів у судовому засіданні проти позову заперечували, посилаючись на його необґрунтованість.

Вислухавши пояснення осіб, що брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 9.10.2006 року  між ПАТ КБ “ПриватБанк” та позивачем  був укладений кредитний договір № VOY0GK00001088, за яким останній отримав грошові кошти у розмірі 80000 Євро.

12.01.2009 р. між відповідачами був укладений оспорюваний у справі договір поруки № 467 з додатком до нього № 1, яким ТОВ “Українське фінансове агентство “ВЕРУС” поручилося перед ПАТ КБ “ПриватБанк” за виконання позивачем частини зобов’язання, що випливає з вищезазначеного кредитного договору, у розмірі 200 грн.

ПАТ КБ “ПриватБанк” звернувся до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська з позовом про стягнення суми з позивача, ОСОБА_4  та ТОВ “Українське фінансове агентство “ВЕРУС”, за яким було відкрите провадження у цивільній справі № 2-5767/11 (суддя Шелестов К.О.), що визнано сторонами у судовому засіданні.

Аналізуючи спірні правовідносини, суд приходить до наступного.

Питання визнання недійсними фіктивних правочинів врегульовані положеннями ст. 234 ЦК України, за якою у судовому порядку може бути визнаний недійсним правочин, що укладений без наміру створити правові наслідки, які ним обумовлені.

Разом з тим наведені позивачем аргументи не дають підстав вважати оспорюваний правочин фіктивним. Так,  посилання на невеликий розмір відповідальності поручителя згідно змісту договору від 12.01.2009 р. № 467 з додатком до нього № 1 не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відповідно до загальних положень диспозитивності цивільного законодавства, закріплених зокрема у ст. ст. 3, 6, 12 ЦК України сторони договору можуть врегулювати свої відносини на власний розсуд, в тому числі в частині розміру зобов’язання, і не зобов’язані при цьому приймати до уваги думку інших суб’єктів цивільно-правових відносин.

Доводи в частині відсутності у сторін оспорюваного правочину наміру створення правових наслідків спростовуються пред’явленням ПАТ КБ “ПриватБанк” у судовому порядку вимог у тому числі  до ТОВ “Українське фінансове агентство “ВЕРУС”, що випливають з цього договору.

Інші наведені позивачем аргументи випливають з його суб’єктивної оцінки спірних правовідносин, що обумовлюється його особистою зацікавленістю, та не ґрунтуються на законі. Так, цивільне законодавство не зобов’язує кредитора та поручителя отримувати згоду боржника на укладання договору поруки, повідомляти останнього про його укладання, вносити у зв’язку з цим зміни до основного договору. Крім того, коло суб’єктів, що можуть бути поручителями, не обмежене залежно від того, які цивільно-правові угоди раніше укладалися ними з кредитором.   

За викладених обставин суд вважає за необхідне у задоволенні позову –відмовити.

Згідно ст. 88 ЦПК України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої постановлене рішення, а саме не відшкодовуються позивачу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 6, 12, 234, 553-559 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212 –215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

              В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства  комерційного банку  «ПриватБанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус»про визнання договору поруки недійсним - відмовити.

              Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подання протягом десяти днів з дня його  проголошення апеляційної скарги.

Головуючий:  суддя