Справа № 2а-248/10                                            Головуючий у 1 інстанції –Гапончук В.В.

Провадження № 22-а/0390/511/11                                                 Доповідач –Здрилюк О.І.

Категорія –10.3.2

                    АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                                    У Х В А Л А

                                       І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

11 квітня 2011 року                                                                      

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого –судді Здрилюк О.І.,  

суддів: Стрільчука В.А., Карпук А.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Луцьку справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі про визнання дій неправомірними та зобов’язання провести нарахування і виплату пенсії за апеляційною скаргою відповідача –Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі на рішення Любешівського районного суду від 22 липня 2010 року,

В С  Т А Н О В И Л А :

        05 липня 2010 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі, в якому просив визнати неправомірними дії відповідача в частині відмови у перерахунку пенсії, зобов’язати відповідача провести перерахунок нарахування пенсії з 16.03.2007 року, виплатити заборгованість та здійснювати в майбутньому нарахування і виплату пенсії згідно законодавства.

       Позов мотивує тим, що відповідно до ст.ст.50, 54  Закону України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»отримує пенсію по інвалідності, оскільки є інвалідом другої групи та віднесений до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відповідно до вказаного закону має право на отримання державної пенсії в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та отримання додаткової пенсії в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, а фактично отримує пенсію у розмірі 823,50 грн., чим порушено його права.

   Рішенням Любешівського районного суду від 22 липня 2010 року позов задоволено частково.

Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату державної пенсії у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, виходячи з встановленого відповідними законами розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 05.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 22.07.2010 року, з врахуванням проведених виплат.

Стягнуто з Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі на користь ОСОБА_1 120 грн. понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Звільнено відповідача від сплати судового збору.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати це рішення та ухвалити нове судове рішення –про відмову в позові.

Вважає, що судом допущено порушення норм матеріального і процесуального права.

 Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з’явилися і не подали клопотання про розгляд справи за їх участю, тому згідно з п.1 ч.1 ст.197 КАС України справу було розглянуто в порядку письмового провадження.

 Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач віднесений до постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії, що підтверджується відповідним посвідченням та вкладкою до нього (а.с.5), являється інвалідом 2 групи внаслідок захворювання, пов’язаного з наслідками Чорнобильської катастрофи (а.с.11), знаходиться на обліку у відповідача та отримує пенсію по інвалідності, але не у визначеному законом розмірі.

Частково задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що непроведення відповідачем нарахування та виплати позивачу пенсії відповідно до вимог ст.ст.50, 54  Закону України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за період з 05.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 22.07.2010 року є незаконним.

Статтею 49 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачено, що пенсії особам, віднесених до категорій 1,2,3,4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до статті 54 даного Закону, в редакції станом 01.01.2007 року, в усіх випадках розмір пенсії для інвалідів по ІІ групі інвалідності, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчими 8 мінімальних пенсій за віком.

В статті 50 вказаного Закону, в редакції станом 01.01.2007 року, зазначено, що інвалідам II групи, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»були внесені зміни до ст.ст.50, 54 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та встановлено, що для інших інвалідів по ІІ групі інвалідності, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, у всіх випадках розміри пенсії не може бути нижчими 120 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а розмір додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров’ю - 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Але Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції (є неконституційними) положення п.28 розділу ІІ Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

Вказане рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Покликання апелянта на необхідність врахування положень постанов Кабінету Міністрів України №1293 від 27.12.2005 року «Про збільшення розмірів пенсії деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», №530 від 22.05.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»та №654 від 16.07.2008 року «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян»не заслуговують на увагу.

Відповідно до ст.22 Конституції України конституційні права  і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 71 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачено, що дія положень цього закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону. Даний Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Покликання апелянта на відсутність бюджетного фінансування, як на причину невиконання державою взятих на себе зобов’язань, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Також безпідставною є незгода апелянта щодо покладення на нього обов’язку по відшкодуванню позивачу понесених ним витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, оскільки такий обов’язок передбачений ч.1 ст.88 ЦПК України.

  Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

  Керуючись ст.ст.195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

  Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі залишити без задоволення, а рішення Любешівського районного суду від 22 липня 2010 року в даній справі залишити без змін.

  Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: