Справа № 2-289- 2011р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28  березня 2011 року   Артемівський міськрайонний суд Донецької області

у складі:

головуючої судді                  Воробйової І.В.

при секретарі                         Черкай С.М.

за участю позивача              ОСОБА_1

представника позивача         ОСОБА_2

відповідачів                          ОСОБА_3, ОСОБА_4

представника відповідачів   ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Артемівську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 і  ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та його розірвання,-

ВСТАНОВИВ:

    Позивач ОСОБА_1  звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 і ОСОБА_4  про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, і в судовому засіданні, підтримавши свої позовні вимоги, пояснила, що з відповідачкою ОСОБА_3  вона знайома  давно,  оскільки вони разом  багато років працювали в одній із торгівельних організацій міста.  27  жовтня 2008 року  ОСОБА_3 позичила у неї 6200 доларів США  строком до лютого 2009 року, про що написала розписку, в якій також  зазначила, що за користування грошима ОСОБА_3 зобов’язується виплачувати щомісячно  сім відсотків суми боргу у розмірі 434 долара США.   Оскільки борг повернуто не було у вказаний час, вона була змушена в липні  2010 року звернутись до судом з позовом про стягнення з ОСОБА_3 на  її  користь вказаної суми боргу. 14.09.2009 року їй стало відомо про те, що  ОСОБА_3 продала належну їй на праві власності  квартиру АДРЕСА_1 своїй рідній сестрі ОСОБА_4  Вважає, що відповідач ОСОБА_3,  усвідомлюючи те, що в разі її звернення до суду про стягнення з неї суми  боргу  по розписці та прийняття при цьому судового рішення про стягнення з неї вказаної суми боргу, може бути вирішено питання про накладення арешту на її майно  з метою погашення боргу. Вважає, що  відповідачка ОСОБА_3, маючи намір уникнути звернення стягнення на своє майно, 14.04.2009 року  вступила  в змову  зі своєю рідною сестрою ОСОБА_4, яка була направлена  на здійснення фіктивної угоди з укладення договору купівлі-продажу належній їй на праві особистою власності квартири АДРЕСА_1 Вважає, що ОСОБА_3,  не маючи  дійсного  наміру на виникнення правових наслідків, обумовлених цією угодою, а маючи намір виключити вказану квартиру, як майно, на яке може бути  звернено стягнення під час виконання судового рішення, нотаріально  уклала договір купівлі-продажу квартири  зі своєю сестрою  ОСОБА_4 відповідно до якої вона продала, а ОСОБА_4 купила вищезазначену квартиру. На її  думку  факт фіктивності оспорюваної угоди підтверджується тим, що угода була укладена під час спірних майнових правовідносин, предметом яких є зобов’язання ОСОБА_3 перед нею  по поверненню великої суми грошей; також і те, що  угода була здійснена з  покупцем ОСОБА_4, яка  є її рідною сестрою.  Відповідачка до теперішнього часу їй  борг не повернула, хоча  рішенням суду з відповідачки на її користь  була стягнута вся сума боргу  з урахуванням 3% річних та індексу інфляції у розмірі 59747 грн. 33 коп.  Просила суд звернути увагу на те, що після продажу квартири  ОСОБА_3 досі  залишається зареєстрованою у вказаній квартирі, в той же час відповідачка ОСОБА_4 не вселилась у вказану квартиру і не зареєструвалась в ній. Також ОСОБА_3 дає в місцевій газеті оголошення про продаж спірної кватири і при цьому вказує номер  свого мобільного телефону як засобу зв’язку з продавцем. В суді зазначила, що домовленості між нею і ОСОБА_3  про те, що спірна квартира є предметом застави в забезпечення позики  по  борговій розписці  від 27.10.2008 року не існувало. Просить суд визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 і , укладений 14 квітня 2009 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4  та розірвати його.  

      Представник позивача ОСОБА_2  в судовому засіданні підтримав позовні вимоги позивача ОСОБА_1 в повному обсязі і просив їх задовольнити.

    Відповідачка   ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала в повному обсязі і пояснила суду, що  з позивачкою вони товаришують вже багато років так як працювали в одній із торгівельних організацій міста. Коли вони товаришували, вона декілька разів брала у позивачки ОСОБА_1 гроші в борг. В кінці жовтня 2007   року вона   попросила у ОСОБА_1 дати їй в борг велику суму грошей для вирішення сімейних проблем, пов’язаних з сином.  Остання дала згоду і   в жовтні 2007 року ОСОБА_1 дала їй у борг  6200  доларів США, про що вона написала боргову розписку в якій зазначила, що зобов’язується повернути всю суму боргу до лютого 2009 року при цьому  також зобов’язується щомісячно сплачувати проценти у суми 434 долара.  Боргові розписки переписувались нею кожні три місяці, остання розписка була нею написала 27.10.2008 року.  Спочатку вона щомісячно сплачувала позивачці відсотки по сумі боргу, але в подальшому  не мала можливості їх сплачувати.  В  січні 2007 року вона взяла  у борг у своєї рідної сестри ОСОБА_4 10 000 доларів США терміном на один рік. Умовою передачі їй сестрою грошей було те,що вразі невиконання зобов’язання перед сестрою, вона переоформить належну їй квартиру АДРЕСА_1 на її ім’я. Вона погодилась на такі умови, оскільки в неї було безвихідне становище.  На початку 2009 року сестра почала вимагати повернення  їй боргу. Оскільки матеріальне становище її не покращилось, сестра стала вимагати від неї переоформити  на неї право власності на належну їй квартиру АДРЕСА_1  по існуючій між ними домовленості. Не маючи грошей для повернення боргу,  вона погодилась на пропозицію сестри  і  14.04.2009 року  між нею і сестрою було укладено письмовий договір  про купівлю-продаж  квартири АДРЕСА_1, який було посвідчено  приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу  ОСОБА_7 В подальшому  сестра вирішила продати квартиру і уповноважила її давати об’яви  в місцевій газеті про продаж  спірної квартири від її імені. Визнає всю суму боргу перед ОСОБА_1 і зобов’язується його погасити. Крім того зазначає, що рішенням суду  з неї на користь позивачки стягнута вся сума боргу. Звертає увагу суду на те, що спірна  квартира належним чином оформлена на ім’я ОСОБА_4, вона є власником вказаного житла і на неї також оформлені рахунки по комунальним послугам. Сестра дозволила їй деякий час бути зареєстрованою і проживати в належній їй квартирі.  Крім того просить суд звернути увагу на те, що між нею і ОСОБА_1 не існувало ніякої, ні усної ні письмової,  домовленості  про погашення суми  боргу по вказаній  борговій розписці   шляхом  відчуження на користь ОСОБА_1 належної їй квартири за вказаною адресою. Вона при укладанні договору з сестрою про продаж-купівлю спірної квартири   мала наметі і в подальшому це  реалізувала,  передала право власності на належну їй квартиру покупцю ОСОБА_4, і право власності покупця на вказану квартиру підтверджується правовстановлюючими документами. Ствердження позивача про те, що вказаний договір купівлі - продажу є фіктивним, що його було укладено  без наміру виникнення правових наслідків не має під собою підстав. Просить суд при винесенні рішення прийняти до уваги те, що позивачка ОСОБА_1 не є стороною по вказаній угоді і тому  не може ставить питання перед судом про визнання спірної угоди  недійсною та розірвання її. Просить суд відмовити позивачу у задоволенні її позовних вимог у повному обсязі,  оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону.  

       Відповідачка  ОСОБА_4 в судовому засіданні  позовні вимоги не визнала в повному обсязі і поясняла суду, що ОСОБА_3 є її рідною сестрою.  В 2007 році, взимку,  у сестри виникли  певні труднощі і вона попросила у неї в борг гроші. Вона пішла назустріч сестрі і надала їй в  борг 10000 доларів США терміном на один рік, однак  при цьому вони домовилися із сестрою про те, що якщо вона не поверне гроші, то переоформить право власності на належну їй квартиру  АДРЕСА_1 на її ім’я. Сестра погодилась на вказані умови. Вона не вимагала від сестри надати їй письмову боргову розписку,  оскільки довіряє сестрі. Прийшов 2009 рік,матеріальне становище сестри не поліпшилось, борг вона не повернула   і вона стала вимагати у сестри  переоформити право власності на  належну їй квартиру АДРЕСА_1 на виконання існуючої між ними домовленості.   ОСОБА_3  погодилась,  і  14.04.2009 року  між нею і сестрою було укладено письмовий договір  про купівлю-продаж  квартири АДРЕСА_1, який було посвідчено  приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу  ОСОБА_7 В подальшому вона зареєструвала право власності на вказану квартиру в БТІ, отримала правовстановлюючі документи, переоформила всі особисті рахунку по сплаті комунальних послуг.  Те, що сестра залишилась бути зареєстрованою у належній їй квартирі ніяк не порушує її право власника, вона залишається зареєстрованою в квартирі  за її згодою.  В подальшому вона вирішила продати  спірну квартиру,  і уповноважила сестру  давати об’яви  в місцевій газеті про продаж  спірної квартири від її імені. Пояснила, що   знала про те, що її сестра ОСОБА_3 заборгувала  ОСОБА_1  велику суму грошей, які взяла під проценти ще в 2007 році, так як особисто на прохання сестри декілька разів приносила ОСОБА_1 кошти від її імені як плату процентів за користування коштами. Вказує на те, що ствердження позивача про те, що вказаний договір купівлі - продажу є фіктивним, що його було укладено  без наміру виникнення правових наслідків не має під собою підстав. Просить суд при винесенні рішення прийняти до уваги те, що позивачка ОСОБА_1 не є стороною по вказаній угоді і тому  не може ставить питання перед судом про визнання спірної угоди  недійсною та розірвання її. Просить суд відмовити позивачу у задоволенні її позовних вимог у повному обсязі,  оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону.  

   Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

   Як встановлено в судовому засіданні між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 дійсно 27.10.2008 року було укладено договір позики на суму 6200 доларів США з додержання  вимог ст. 1047 ЦК України, тобто  у письмовій формі. Згідно з даним договором відповідач ОСОБА_4 взяла 6200 доларів США та зобов’язалась повернути позивачу до лютого 2009 року всю суму боргу.;  крім того ОСОБА_4 зобов’язалась виплачувати щомісячно проценти у розмірі 7 %  від суми боргу у сумі 434  долара.  Позивач передав дану суму грошей відповідачу ОСОБА_4, про що остання власноруч написала розписку і підписала її.  

  Як вбачається з  договору купівлі-продажу квартири, укладеному між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 14.04.2009 року і посвідченому  приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу  за реєстровим  номером 2085, продавець ОСОБА_3 продала, а покупець  ОСОБА_4 купила   квартиру АДРЕСА_1

      Відповідно до довідки КП «Артемівське бюро технічної інвентаризації»з 15.04.2009 року квартира АДРЕСА_1 належить  ОСОБА_4 на підставі договору  купівлі-продажу,посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_7 14.04.2009 року за реєстровим номером 2084; про що внесено запис у реєстрову книгу № 0191 за номером 6229.  

    12.03.2011 року рішенням  Артемівського міськрайонного суду Донецької області   по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за договором позики, позовні вимоги ОСОБА_1  було задоволено  в повному обсязі і з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 було  стягнуто сума боргу за договором позики з урахуванням 3% річних та індексу інфляції у сумі 59747 грн.

      Згідно положень ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Норми ст. 203 ЦК України передбачають, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом і він має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

        Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

      В ч 1. ст. 215 ЦК України  підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

    Згідно з положеннями ст. 651 ЦК України розірвання договору допускається лише за згоди сторін. Договір може бути розірвано за рішенням  суду на вимогу однієї із сторін у випадках, встановлених законом.

    При вирішенні даного спору суд керується ст. 10 ЦПК України  у відповідності з вимогами якої цивільне судочинство здійснюється на засадах загальності сторін. Судом сторонам були роз’яснені вимоги ст. 10 ч.4 ЦПК України щодо змагальності судового процесу.  Відповідно до  вимог  статті   27 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на як вона посилається як на підставу своїх вимога бо заперечень.

     Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

     В судовому засіданні встановлено, що між сторонами по справі   ОСОБА_1 і ОСОБА_4 дійсно 27.10.2008 року було укладено договір позики на суму 6200 доларів США з додержання  вимог ст. 1047 ЦК України, тобто  у письмовій формі. Згідно з даним договором відповідач ОСОБА_4 взяла 6200 доларів США та зобов’язалась повернути позивачу до лютого 2009 року всю суму боргу.  Позивач передав дану суму грошей відповідачу ОСОБА_4 , про що остання власноруч написала розписку і підписала її.    При передачі грошей позивачкою ОСОБА_1 відповідачці ОСОБА_3 питання щодо застереження  відносно квартири АДРЕСА_1    не було зазначене,  угода відносно цього укладена не була, тобто судом встановлено, що між сторонами була відсутня домовленість про  можливе погашення  ОСОБА_3 суми боргу  по борговій розписці  шляхом   відчуження нею  права власності на вищезазначену квартиру ОСОБА_1

     Вказане також знайшло своє підтвердження і в рішенні суду за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення  суми  боргу  по борговій розписці від 27.10.2008 року, яким фактично були вирішені   спірні правовідносини по  невиконанню останньою обов’язків по поверненню грошового боргу.   

     Позивачкою  не надано  і в судовому засіданні не добуто доказів того, що ОСОБА_1  дає гроші в борг ОСОБА_3, а остання бере гроші в борг у ОСОБА_1 під спірну квартиру.

      Крім того слід зазначити, що позивачка ОСОБА_1 не є стороною  угоди, укладеної  між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про купівлю-продаж квартири і тому не може ставити питання про розірвання  вказаної угоди.  Крім того позивачка одночасно висуває позовні вимоги щодо  визнання спірного договору недійсним та про його розірвання і в судовому засіданні не визначилась з заявленими вимогами.

     Згідно положень ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. За загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, позивачка посилається на порушення вимог п.п. 3,5 ст. 203 Цивільного кодексу України, тобто волевиявлення учасника правочину не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, а також правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. В судовому засіданні встановлено, що волевиявлення відповідачів по справі  при укладанні договору купівлі-продажу квартири, було вільним та дійсно відповідало їхній волі. На волевиявлення як продавця, так і покупця за договором ніхто не впливав, а їх дії були направлені на реальне настання наслідків за правочином, тобто переходу права власності на квартиру від продавця до покупця. Посилання позивачки, як на підставу фіктивності укладання спірної угоди на те, що ОСОБА_3  до теперішнього часу зареєстрована у  квартирі, не заслуговує на увагу, так як це особисте право власника  ОСОБА_4 ставить питання про зняття з реєстрації і виселення попередніх власників квартири. Вислухавши пояснення сторін і вивчивши матеріали справи судом не встановлено  підстав для визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 недійсним.

       Враховуючи викладене і оцінюючи надані сторонами докази в їх сукупності суд  приходить до висновку, що  в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1  до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання  недійсним договору купівлі-продажі квартири та його розірвання   слід відмовити з зв’язку з безпідставністю заявлених вимог.

      Керуючись ст.ст. 202,203,215,216,651,1047 ЦК України,  ст. ст. 5, 6, 10, 58, 60, 88,107, ,208, 209,213, 215  ЦПК України суд, -

                                                          В И Р І Ш И В:

       В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання недійсним  договору купівлі-продажу квартири  та його розірвання відмовити.

       Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь  у  справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: