УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц-20068/11
Справа № 22ц-20068/11 Головуючий в першій
Категорія № 5(4) інстанції – Костенко В.В.
Доповідач - Ляховська І.Є.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 березня 2011 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого – судді Ляховської І.Є.,
суддів – Барильської А.П., Карнаух В.В.,
при секретарі – Бадалян Н.О.,
за участю – відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 26 квітня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 (третя особа – Відділ опіки та піклування виконкому Дзержинської районної у місті ради м. Кривого Рогу) про визнання права власності на нерухоме майно, -
В С Т А Н О В И Л А :
У липні 2007 року ОСОБА_3. звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 і просила визнати право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, належну відповідачу, за неповнолітніми дітьми – дочкою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, в рівних частинах по 1/4 частині кожному. На обґрунтування вимог позивач зазначила, що ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 01 лютого 2006 року затверджена мирова угода, згідно якої відповідач зобов’язався подарувати належну йому частку квартири їх неповнолітнім дітям. Проте від нотаріального посвідчення правочину відповідач ухиляється, тому вона вимушена звернутись до суду. Вважаючи, що відповідач, підписавши мирову угоду, фактично вчинив правочин, спрямований на відмову від права власності на майно, ОСОБА_3. спочатку просила припинити право власності ОСОБА_2 на частину квартири, а згодом уточнила вимоги та просила визнати за їх з відповідачем неповнолітніми дітьми право власності на належну ОСОБА_2 1/2 частину квартири.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 26 квітня 2010 року позов ОСОБА_3 задоволено, з відповідача стягнуто на користь позивача судові витрати в сумі 81грн. та на користь держави недоплачений судовий збір в сумі 134грн.50коп..
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду та направлення справи на новий розгляд, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема, на його думку,ухвала суду про затвердження мирової угоди не може бути належним доказом у справі, оскільки є незаконною через невідповідність мирової угоди вимогам закону та його волі. Крім того, дана справа розглянута судом за його відсутності без належного його повідомлення про час та місце розгляду справи, що позбавило його права на захист своїх інтересів.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 23 серпня 1997 року по 13 березня 2006 року, від якого мають двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Згідно договору купівлі-продажу від 28 листопада 2001 року відповідач ОСОБА_2 придав у власність трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1
Згідно ухвали Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 01 лютого 2006 року, між позивачем і відповідачем затверджено мирову угоду, згідно якої ОСОБА_2 визнає, що квартира АДРЕСА_1 придбана в шлюбі з позивачем на сумісні кошти, тому їй належить право власності на 1/2 частину цієї квартири, а належну йому ? частку квартири він зобов’язується подарувати своїм дітям ОСОБА_4 та ОСОБА_5. У свою чергу позивач ОСОБА_3 визнає за відповідачем право власності на 1/2 частину квартири, не заперечує проти дарування належної йому частки квартири їх дітям та погоджується на розірвання шлюбу.
Рішенням того ж суду від 01 лютого 2006 року шлюб сторін розірвано, крім того, за позивачем визнано право власності на 1/2 частину вищезазначеної квартири.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що мирова угода, затверджена ухвалою суду, є правовстановлюючим документом, на підставі якого проводиться реєстрація права власності, що за відсутності передбаченого законодавством механізму реалізації умов мирової угоди у разі відмови сторони від її виконання у добровільному порядку необхідно застосувати аналогію закону, тому дійшов висновку, що, підписавши умови мирової угоди 01 лютого 2006 року, ОСОБА_2 виконав дії, спрямовані на припинення своїх цивільних прав та обов’язків щодо належного йому нерухомого майна, тобто згідно до ст.. 202 ЦК України вчинив правочин, який не протирічить діючому законодавству, тому позивач ОСОБА_3., як законний представник неповнолітніх дітей, має право на підставі ст.. 620 ЦК України витребувати це майно та вимагати визнання права власності на належне відповідачу майно за дітьми відповідно до умов зобов’язання.
Колегія суддів не може погодитись із такими висновками суду, оскільки вони не відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Згідно із ст.. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Застосувавши до спірних правовідносин положення ст.. 620 ЦК України, суд першої інстанції залишив поза увагою, що ця стаття регулює правовідносини між кредитором та боржником, які виникли на відповідній правовій підставі, зокрема, на підставі вчинення правочину.
Встановивши, що підписанням мирової угоди відповідач вчинив правочин, та зазначивши в рішенні, що цей правочин відповідає вимогам ст.. 203 ЦК України щодо змісту та форми, суд першої інстанції не зазначив правову природу цього правочину.
Висновок суду першої інстанції про те, що укладений у письмовій формі правочин, вчинений сторонами, спрямований на реальне настання правових наслідків у вигляді безоплатного відчуження квартири на користь неповнолітніх дітей, не відповідає вимогам Загальних положень про договір, викладеним у розділі П Цивільного Кодексу України.
Як убачається із умов укладеної сторонами 01 лютого 2006 року мирової угоди, ОСОБА_2 зобов’язався у майбутньому укласти договір дарування третім особам – неповнолітнім дітям - належної йому частки у спільній власності на квартиру.
Відповідно до ст.. 636 ЦК договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.
Статтею 640 ЦК України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Застосовуючи аналогію закону, суд першої інстанції не врахував, що частиною першою статті 8 ЦК України передбачена можливість застосування аналогії закону лише у випадку, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором. У цьому випадку законодавець встановив, що спірні правовідносини регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Проте суд першої інстанції не зазначив у рішенні, який саме закон повинен бути застосований до спірних правовідносин, та залишив поза увагою, що правовідносини щодо відчуження права власності на майнові права фізичної особи врегульовані главою 55 ЦК України «Дарування».
Відповідно до ст.. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Частиною другою статті 719 ЦК передбачено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ч. 1 ст. 725 ЦК договором дарування може бути встановлений обов'язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи.
Згідно ст.. 635 ЦК договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.
Статтею 334 ЦК встановлено, що якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ст.. 347 ЦК України особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.
Дійшовши висновку про те, що відповідач, уклавши мирову угоду, фактично відмовився від свого права на нерухоме майно, суд залишив поза увагою, що ОСОБА_2 не звертався із заявою про внесення відповідного запису до державного реєстру.
Статтею 365 ЦК України визначено вичерпні підстави та обов’язкові умови припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників.
Позовні вимоги ОСОБА_3 щодо припинення права власності відповідача на належну йому частку квартири не розглядалися судом у зв’язку з уточненням нею свого позову.
За таких обставин суд першої інстанції не мав підстав для визнання за позивачем права власності на 1/2 частку спірної квартири, яка належить відповідачу.
Оскільки рішення суду не відповідає вимогам ст.. 213 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості, апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду скасувати та ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. 303, 307, 309 ч. 1 п. 3, 4, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 26 квітня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: І.Є.Ляховська
Судді: А.П.Барильська
В.В.Карнаух