донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

19.06.2006 р.                                                                                     справа №19/12

Донецькій апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

В С Т А Н О В И В:

У січні 2006року  Відділення звернулось у господарський суд Донецької області з  позовом про стягнення з Товариства 30351грн.31коп. у відшкодування страхових виплат, які були виплачені на користь громадянина Щусь В.І., що постраждав внаслідок нещасного випадку у дорожньо-транспортній пригоді, з урахуванням додатково поданої заяви про уточнення суми позову №01-05/553 від 22.02.06р. в порядку ст..22 Господарського процесуального кодексу України.

          З посиланням на ст..ст. 11,21  Основ законодавства України про загальнообов”язкове державне соціальне страхування ( далі –Основи), ст..ст.2,6,13,14 Закону України „ Про загальнообов”язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності„ №1105-ХІУ від 23.09.1999р. ( далі –Закон України №1105-ХІУ від 23.09.1999р.), ч.1 ст.1166, ч.1 ст.1172, ч.1 ст.1191, ч.3 ст.1195 Цивільного кодексу України                     ( далі –ЦК України) зазначає, що  Відділенням за рахунок коштів Фонду здійснені страхові виплати в розмірі 30531грн.31коп., витрачені кошти є шкодою в розумінні ст..1166 ЦК України, має право зворотної вимоги                     ( регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

          В запереченнях на позов б/н від 12.04.06р. відповідач зазначив, що принципи і загальні правові, фінансові і організаційні основи загальнообов”язкового державного соціального страхування громадян в Україні визначені Основами, Законом України №1105-ХІУ від 23.09.1999р., якими не передбачено відшкодування страхових виплат Фонду третім особам, з урахуванням  того, що є застрахована фізична особа –Щусь В.І.,  страховий випадок –ДТП, страхувальник –ЗАТ „НПК „КРАМТЕХМАШ”, страховик - Фонд,  то він не повинен здійснювати відшкодування понесених витрат.

          Рішенням господарського суду Донецької області від 11.05.06р. у справі №19/12, ухваленим суддею Дучал Н.М., у задоволені позову відмовлено з посиланням на ст..ст.21,22 Закону України №1105-ХІУ від 23.09.99р., згідно яких усі види страхових виплат і соціальних послуг застрахованим та особам, які перебувають на їх утриманні, а також усі види  профілактичних заходів провадяться Фондом за рахунок коштів цього Фонду,  помилковість застосування  статей 1161,1172,1191,1195 ЦК України, так як відповідно до частини 2 статті 1 Кодексу відносини за загальнообов”язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності не є цивільно-правовими, і дійшов висновку про те, що чинним законодавством України про загальнообов”язкове державне соціальне страхування не передбачено відшкодування страхувальником в порядку регресу витрат на страхові виплати.

В апеляційній скарзі до  Донецького апеляційного господарського суду скаржник, Відділення, з посиланням на  порушення господарським судом норм матеріального права, зокрема положень ст..ст.440,450, 456, 457,460 Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963р. та  ч.1 ст.1166, ч.1 ст.1172, ч.1 ст.1191, ч.3 ст.1195, ст..1166 ЦК України в редакції 2003 року  зазначив, що хоча Товариство  і є платником страхових внесків до Фонду, але виступає страхувальником лише стосовно своїх працівників, а не щодо працівників ЗАТ „НПК „Крамтехмаш”, тому  просить судове рішення від  11.05.06р. у справі № 19/12 скасувати, позовні вимоги -  задовольнити.

У судовому засіданні повноважний представник скаржника, він же позивач у справі, висловився на підтримку своїх доводів викладених у апеляційній скарзі з підстав  в ній наведених.

Заперечуючи проти апеляційної скарги відповідач просить залишити її без задоволення, рішення суду –без змін з підстав наведених у запереченнях на позов.

Заслухавши пояснення присутніх повноважних представників сторін, перевіривши  юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга  не підлягає  задоволенню з урахуванням наступного.

Господарським судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 13.02.02р. стався нещасний випадок у дорожньо-транспортній пригоді з працівником ЗАТ „НПК „КРАМТЕХМАШ” –Щусь В.І.  внаслідок зіткнення на трасі Димитрово-Костянтинівка автомобіля джип Santa Fe  держ. №02300, що належить вищезазначеному товариству, з  автомобілем „ІВЕКО” держ. №25271 під управлінням водія АТ „Техніка”. Вироком Красноармійського міського районного суду Донецької області від 07.02.05р. водій АТ „Техніка” визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 Кримінального кодексу України, встановлено , що згідно виписки із акту огляду МСЕК від 30.05.05р. сер. ДОН-04 №074442 Щусь В.І. встановлена друга група інвалідності.

Згідно із Законом  України №1105-ХІУ від 23.09.1999р. Відділення здійснило виплати потерпілому станом на 01.02.06р., а саме одноразову допомогу в розмірі 10640грн., страхову виплату -13991грн.26коп., соціальну допомогу на лікування –3227грн.68коп., допомогу по лікарняним  листам –2672грн.37коп., всього 30531грн.31коп.

З посиланням на норми ЦК України в редакції 2003 року позивач у відшкодування зазначеної суми просить стягнути її з причин  заподіяння шкоди відповідачем.

Зазначені страхові виплати позивач здійснив у 2004 році, у той час коли набув чинності ЦК України в редакції 2003 року.

В апеляційній скарзі позивач намагається до спірних відносин застосувати положення двох  Цивільних кодексів, що є юридично неспроможним.

З урахуванням приписів Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набув чинності з 01.01.04р., відповідно до п.п.2,4 якого ЦК УРСР від 18.07.1963р. втратив чинність,  ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. До цього ж, підставами позову були норми нового Цивільного кодексу, які й були предметом обговорювання у суді першої інстанції.

З 01.01.2004 р. набрав чинності Закон України №1105-ХІУ від 23.09.1999р., який відповідно до статті 2 регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного  страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Не спростовується сторонами і не є предметом обговорення підстави призначення та виплати страхових сум здійснених відповідно до Закону України №1105-ХІУ від 23.09.1999р. постраждалій особі.

Спірним є питання щодо можливості застосування положень  ЦК України на спірні відносини.

Як вбачається з матеріалів справи, позов було заявлено про стягнення сум страхових виплат, а не  допомоги чи пенсії, як передбачено ст..1191 ЦК України, на яку послався позивач.

З установлених попередньою судовою інстанцією обставин вбачається, що  потерпіла від нещасного випадку особа була працівником ЗАТ „НПК „Крамтехмаш”, яке виступає страхувальником та платником страхових внесків, які є одним із джерел, за рахунок яких Фондом і здійснюються страхові виплати в разі настання страхового випадку. Ці правовідносини повністю охоплюються сферою загальнообов”язкового державного соціального страхування.

Скаржник стверджує, що відповідач є заподіювачем шкоди у розумінні ст..1161 ЦК України. Про те, останнім не враховується, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, належать до позадоговірних зобов'язань.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання недоговірної шкоди втілено у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

        При цьому треба враховувати, що юридичною підставою для усіх видів цивільно-правової відповідальності є норма права, що була порушена, а фактичною підставою цивільно-правової відповідальності є наявність певних умов, що у своїй сукупності утворюють склад цивільного правопорушення.

        Стаття 1166 ЦК України в редакції 2003 року відтворює правило, яке раніше містилося у ст. 440 ЦК 1963 року, та більш повно регулює загальні підстави відповідальності за завдання шкоди. Підставою деліктної відповідальності є протиправне (дія чи бездіяльність), шкідливе (причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою), винне діяння завдавача шкоди (вина завдавача шкоди презюмується і її відсутність доводиться особою, яка завдала шкоду).

Господарським судом враховано, що відповідно до частини 1 статті 2 Закону України №1105-ХІУ від 23.09.1999р., дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання (далі - підприємства), у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.

А відтак, відповідно до правила конкуренції норм, переважному застосуванню підлягають норми спеціального закону, тобто в даному випадку, норми Закону України №1105-ХІУ від 23.09.1999р.

Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України №1105-ХІУ від 23.09.1999р., страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму.

Відповідно до частини 1 статті 21 цього ж Закону, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні.

Втім, ця стаття не передбачає обов'язку, а відтак і права Фонду стягувати в регресному порядку з підприємства розмір страхових виплат.

Згідно ст. 25 Закону України №1105-ХІУ від 23.09.1999р. усі види страхових виплат і соціальних послуг застрахованим та особам, які перебувають на їх утриманні, а також усі види профілактичних заходів, передбачених статтями 21 та 22 цього Закону, провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків за рахунок коштів цього Фонду.

Джерелом формування   грошових   коштів,   за   рахунок  яких здійснюється виплата страхових сум Фондом соціального страхування, згідно ст. 20 Основ  16/98-ВР  та  ст.  46  Закону України  №1105-ХІУ від 23.09.1999р   є зокрема внески роботодавців.

    Згідно ст.    28    Основ    16/98-ВР  та  ст.  52  Закону  України  №1105-ХІУ від 23.09.1999р   страхувальник  несе  відповідальність  за  шкоду, заподіяну застрахованому або  Фонду  соціального  страхування .

    Чинним законодавством не передбачено  обов'язку  роботодавця, як страхувальника,  відшкодовувати Фонду страхові виплати /ст.  45 Закону України  №1105-ХІУ від 23.09.1999р / та таке відшкодування  не  є джерелом формування грошових фондів,  за рахунок яких здійснюється виплата страхових сум.

Судова колегія вважає, що вказаний Закон не передбачає відшкодування страхових виплат, здійснених позивачем у відповідності до ст. 28 Закону в регресному порядку за рахунок коштів відповідача. Крім того, згідно з п. 2 прикінцевих положень Закону, до приведення законодавства України у відповідність з даним Законом, законодавчі та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, із введенням в дію Закону України №1105-ХІУ від 23.09.1999р. відпали підстави для застосування норм цивільного законодавства, які раніше регулювали відносини стосовно відшкодування страхових виплат у регресному порядку (ст.ст. 452, 460 ЦК України).

З наведеного судова колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом спір по суті  вирішено правильно, тому рішення від 11.05.06р. у справі №19/12 як законне і обґрунтоване підлягає  залишенню без змін, а апеляційна скарга –без задоволення.

Враховуючи викладене  та керуючись ст.ст.99,101-105,  Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду,                      

                                                    ПОСТАНОВИЛА:  

          Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Краматорську на рішення господарського суду Донецької області від 11.05.2006року  у справі №19/12  залишити без задоволення.

               Рішення господарського суду Донецької області від 11.05.2006року  у справі №19/12  залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд.          

          За згодою присутніх повноважних представників сторін у судовому засіданні  19.06.06р. були оголошені лише вступна та резолютивна частини постанови  колегії суддів Донецького апеляційного господарського суду.          

Головуючий          С.І.  Кондратьєва

Судді:          М.В.  Калантай

          Р.М.  Українська

          Надруковано: 6 прим.

          1. позивачу

          2. відповідачу

          3 у справу

                                                                                                                                                                   4 ДАГС-2

                                                                                                                                                 5 ГСДО-1

                                                                                                                                                 Громко А.А.