Справа №2-103/07

РІШЕННЯ Іменем України

15 травня 2007 року                                                                            м.Полтава

Ленінський районний суд міста Полтави у складі: - головуючого - Жилки О.М., при секретарі - Каленіченко В.О., за участю представника позивача за первісним позовом ОСОБА_1 - ОСОБА_5, відповідна ОСОБА_2, у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду, розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_3, приватний нотаріус ОСОБА_4, про визнання договору купівлі-продажу квартири частково недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 частково недійсним, посилаючись на те, що вказаний договір здійснений її сином шляхом обману.

В своїй заяві позивачка зазначила, що в березні 2000 року вона надала своєму синові ОСОБА_2 нотаріально посвідчену довіреність на приватизацію АДРЕСА_2, в якій вона разом з ним проживала, та на продажу своєї частки.

Цією довіреністю вона доручила ОСОБА_2 купити на її ім'я окрему квартиру, але відповідач, здійснивши частину повноважень, передбачених вказаною довіреністю, купив квартиру АДРЕСА_1 в повних частках на своє ім'я та на ім'я позивачки.

Позивачка ОСОБА_3 також звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 1/2 частини ринкової вартості квартири АДРЕСА_1 в сумі 128 198 грн. 50 коп., посилаючись на те, що вказана квартира була придбана нею та сином відповідачки, з яким вони в той час перебували у шлюбі, за спільні кошти.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 15 травня цього року зазначена позовна заява ОСОБА_3 залишена без розгляду.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала повністю та пояснила, що позивачка довіряла свому синові придбати квартиру тільки на себе, а тому, договір-купівлі продажу від 22 травня 2000 року необхідно визнати частково недійсним, посилаючись на те, що власником квартири АДРЕСА_1 фактично є ОСОБА_1.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позовних вимог ОСОБА_1 не заперечував та пояснив, що позивачка, яка є інвалідом, дійсно в 2000 році довіряла йому приватизувати її квартиру АДРЕСА_2 та прохала його придбати їй в м. Полтаві іншу квартиру, яку він і придбав в рівних частинах на себе та на матір за кошти останньої, а іншу половину коштів від проданої квартири забрав собі.

Третя особа по справі ОСОБА_3 та її представник, які належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, без поважних причин в судове засідання повторно не з'явились.

Третя особа по справі приватний нотаріус ОСОБА_4 надіслала до суду заяву про розгляд справи без її участі.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними.

Відповідно до ч. З ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 29.03.2000 року, на підставі виданої ОСОБА_1 довіреності на ім'я ОСОБА_2, останній 22.05.2000 року придбав у гр. ОСОБА_6, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_4, у рівних частинах на себе та позивачку, двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 7 вересня 2004 року, яке Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 5.10.2005 року залишено без змін, визнано право власності на АДРЕСА_1 за ОСОБА_1, та на АДРЕСА_3 за ОСОБА_3.

Частиною 3 ст. 61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 223 ЦПК України, після набрання рішенням законної сили сторонни та треті особи, а також їх правонаступники не можуть оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Зазначені вище докази та обставини справи дають підстави суду вважати, що єдиним власником квартири АДРЕСА_1, на підставі вказаного вище рішення апеляційного суду від 7 вересня 2004 року, яке набрало законної сили та є правовстановлюючим документом на зазначену квартиру, є ОСОБА_1, а всі інші правовстановлюючі документи на спірну квартиру, в тому числі і договір купівлі-продажу від 22.05.2000 року, втратили чинність.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1, щодо визнання частково недійсним зазначеного вище договору купівлі-продажу, є безпідставними.

У відповідності до ст. 154 ЦПК України, суд вважає за необхідне скасувати засоби забезпечення позову, застосовані на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Полтави від 15 червня, про накладення арешту на АДРЕСА_1.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 60, 61, 62, 213-215, 154 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_3, приватний нотаріус ОСОБА_4, про визнання договору купівлі-продажу квартири

частково недійсним - відмовити за безпідставністю.

Після набрання рішенням суду законної сили, заходи забезпечення позову, застосовані на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Полтави від 15 червня 2006 року - скасувати. Зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_1.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Полтавської області через Ленінський районний суд м. Полтави шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.