ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
ПОСТАНОВА
Іменем України
06 травня 2011 р. (16:21) Справа №2а-2488/11/0170
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Радчука А.А., суддів Євдокімової О.О., Кононової Ю.С. при секретарі судового засідання Щепанській А.В., за участю представників сторін:
позивач – не з’явилась,
від відповідачів - ДСА України та ТУ ДСА України в АР Крим – Матюшева К.П.,
від відповідачів Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України та Міністерства фінансів України – не з’явились
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_3
до Територіального управління Державної судової адміністрації в АР Крим, Державної судової адміністрації України, Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України та Міністерства фінансів України
про визнання незаконною бездіяльності, стягнення заробітної платні, спонукання до виконання певних дій
Обставини справи. ОСОБА_3 звернулась до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в АР Крим, Державної судової адміністрації України, Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України та Міністерства фінансів України про визнання незаконною бездіяльності відповідачів, щодо не прийняття заходів з повного фінансування сплаченої їй заробітної платні та вихідної допомоги, стягнення коштів та зобов’язання ТУ ДСА в АР Крим направити до пенсійних органів довідки по заробітній платні.
Під час розгляду справи позивачем були уточнені та збільшені позовні вимоги та остаточно позивач просила суд: визнати незаконною бездіяльність Головного управління державного казначейства України, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Автономній Республіці Крим, щодо неприйняття заходів з повного фінансування виплат її заробітної плати з 3 грудня 2007 року з розрахунку посадового окладу у розмірі 8 мінімальних заробітних плат, обчислених з урахуванням підвищення мінімальної заробітної плати відповідно до Законів України «Про державний бюджет на 2007 рік», «Про державний бюджет на 2008 рік», «Про державний бюджет на 2009 рік» та «Про державний бюджет на 2010 рік», Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» та виплат довічного грошового утримання з 25 листопада 2008 року; визнати дії Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Автономній Республіці Крим щодо нарахування та виплати заробітної плати у період з 3 грудня 2007 року по 26 квітня 2010 року, довічного грошового утримання у період з 25 листопада 2008 року по 26 квітня 2010 року та вихідної допомоги у розмірах, такими, що не відповідають розрахунку з посадового окладу судді, визначеному у відповідності до мінімальної заробітної плати, встановленої законодавчими актами України; стягнути з Державної судової адміністрації України в особі Територіального управління Державної судової адміністрації України в Автономній Республіці Крим недоплачену заробітну плату за період з 03 грудня 2007 року до 26 квітня 2010 року включно без урахування податків і обов'язкових платежів в сумі 134 625,51 грн.; стягнути довічне грошове утримання за період з 25 листопада 2008 року по 26 квітня 2010 року в сумі 87716 грн.28 коп.; стягнути вихідну допомогу в сумі 168 942 грн.; зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Автономній Республіці Крим до видачі та направлення в управління Пенсійного фонду України м. Феодосія (вул.Войкова,44 м.Феодосія,АРК,98100,Україна) довідки, відповідно до додатку 2 до Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, про її заробітну плату, яка враховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці і яка має становити 15 771,75 грн. у тому числі: оклад -7072,00 грн.; доплата за кваліфікаційний клас ( 2 клас)- 350,00 грн.; надбавка за вислугу років ( 30%)- 2226,60 грн.; надбавка суддям (40%)- 2968,80грн.; премія (25%) – 3154,35грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працювала на посаді судді Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим з 25.05.1991 року. Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, ДСА України ігнорують постанову Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007р., залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007р. та Вищого адміністративного Суду України від 29.10.2009 р., і незаконно нараховують позивачу посадовий оклад, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332грн., а не з розміру мінімальної заробітної плати, яка встановлена законодавчими актами України. У зв'язку з цим, як зазначає позивач, вона вимушена звертатися до суду для захисту свого права на отримання заробітної плати, довічного утримання та вихідної допомоги, у розмірі, встановленому законом, шляхом стягнення вказаних сум з Державної судової адміністрації України на її користь.
Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 03.03.2011р. було відкрито провадження у справі та після закінчення підготовчого провадження призначено справу до судового розгляду.
У судове засідання позивач не з'явилась, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій уточнені позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити.
Представник відповідачів - ДСА України та ТУ ДСА України в АР Крим Матюшева К.П. у судовому засіданні проти позовних вимог заперечувала у повному обсязі з підстав, викладених у письмових запереченнях. Згідно останніх зазначила, що відповідачі вчиняли всі можливі заходи щодо збільшення витрат з Державного бюджету на відповідні роки, щодо проведення повного фінансування витрат на виплату в повному обсязі всіх виплат суддям, але кошти не надійшли, у зв’язку з чим останні виплачувались в межах сум фінансування.
Представник відповідача - Міністерства фінансів України, в судове засідання не з’явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав письмові заперечення, згідно яких позов не визнав у повному обсязі, просив розглянути справу за їх відсутності.
Представник відповідача - Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України, явку свого представника у судове засідання не забезпечив, письмових пояснень на позов суду не надав, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Приймаючи до уваги, що в матеріалах справи достатньо доказів для з’ясування обставин по справі, суд вважає можливим, на підставі ч. 6 ст. 71, ст. 128 КАС України, розглядати справу за відсутності не з’явившихся відповідачів.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши присутніх сторін, суд
ВСТАНОВИВ:
Позивач з 25.05.1991 року працювала на посаді судді Феодосійського міського суду АР Крим та 27.04.2010 року на підставі постанови Верховної ради України від 04.03.2010 року звільнена з займаної посади у зв’язку із поданням про відставку.
Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Ст. 22 Конституції України встановлено, що зміст та обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений.
Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів при здійсненні ними своїх повноважень, закріпленої у ч. 1 ст. 126 Конституції України, є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо), надання їм у майбутньому статусу судді у відставці, право якого на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів.
У статті 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
На час виникнення спірних правовідносин, правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, загальний порядок забезпечення діяльності судів визначені в Законі України “Про судоустрій”.
Відповідно до ст. 14 Закону України “Про судоустрій України” однією з гарантій самостійності і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.
Розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність, визначається відповідно до Закону про статус суддів та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений (ст. 123 Закону України “Про судоустрій”).
Статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян встановлений в Законі України “Про статус суддів” (в редакції, на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст. 11 Закону України “Про статус суддів” (в редакції, на час виникнення спірних правовідносин) незалежність суддів забезпечується в тому числі і особливим порядком фінансування судів. Гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами України і Автономної Республіки Крим.
Конституційний суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо гарантій незалежності суддів у своїх рішеннях, зокрема, від 24.06.1999р. справі № 6-рп/99, від 20.03.2002р. у справі № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 01.12.2004р. у справі № 19рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 01.12.2004р. у справі № 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11.10.2005р. у справі № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), від 18.06.2007р. у справі № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів). У вказаних рішеннях зазначено, що за змістом ст. 126 Конституції України положення частини третьої ст. 11 Закону України “Про статус суддів” у взаємозв’язку з частиною восьмою ст.14 Закону України “Про судоустрій України” треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.
Пункт 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 року № 514 “Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України”, посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01 червня 2005 року визначено у 15 розмірів мінімальної заробітної плати.
З огляду на положення ч. 2 ст. 44 Закону України “Про статус суддів”, який діяв на час прийняття Кабінетом Міністрів України зазначеної постанови, на законодавчому рівні підлягали закріпленню також посадові оклади решти суддів судів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865 “Про оплату праці суддів” затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, виходячи з кількісного розміру мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи згідно з додатком 4.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005р. № 1310 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. № 865” доповнено Постанову Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. № 865, зокрема, пунктом 4-1, яким встановлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332,00 гривень і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 року та Вищого адміністративного Суду України від 29.10.2009 року визнано протиправним та скасовано п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 “Про оплату праці суддів”.
За таких обставин суд вважає, що саме з 03.12.2007 року - дня набрання законної сили судовим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007 року - пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 є протиправним та скасований, в наслідок чого при здійснені розрахунку посадового окладу позивача мав застосовуватися розмір мінімальної плати, визначений в порядку, встановленому чинним законодавством.
Матеріали справи свідчать про те, що позивачу з 03.12.2007 року по час звільнення, тобто до 26.04.2010 року був розрахований посадовий оклад, надбавки, премії, довічне грошове утримання та вихідна допомога виходячи з обмежень, визначених у п.4-1 Постанові КМУ України № 865 від 03.09.2005 року.
На думку суду це свідчить про невірний розрахунок розміру окладу позивача.
Визнання незаконним п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів” в частині встановлення розміру посадового окладу суддям, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332,00 гривень, було підставою для зміни обсягів фінансування судової системи в частині збільшення асигнувань на заробітну плату суддів.
Згідно з Указом Президента від 03.08.2003 року № 182 Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, та здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.
Повноваження Державної судової адміністрації України визначено Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2009 року № 14, згідно з яким Державна судова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань бере участь у розробленні проектів Державного бюджету та Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік, програми діяльності Кабінету Міністрів України та державних цільових програм у відповідній сфері, забезпечує їх виконання у межах своїх повноважень; розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів та переглядає їх не рідше ніж один раз на три роки; виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, територіальних управлінь державної судової адміністрації (далі - територіальні управління) та ДСА; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів та державної судової адміністрації та інше.
На підставі ст. 130 Конституції України забезпечення належного фінансування та умов функціонування судів покладено на державу, що передбачає окреме визначення у Державному бюджеті видатків, у тому числі на соціальне забезпечення суддів.
Статтею 126 Закону України “Про судоустрій України”, який був чинним та підлягав застосуванню до 30.07.2010 року, було визначено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
Аналогічні положення містяться в розділі ХІ Закону України “Про судоустрій та статус суддів” від 07.07.2010 року за №2453-VI.
Статтею 58 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники коштів (з 01 січня 2003 року – Державна судова адміністрація України) організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, яке за результатами аналізу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету, готує проект Закону про Державний бюджет України. Видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією та законами і не можуть бути скасовані чи зменшені без відповідної компенсації.
Тобто, саме Державна судова адміністрація України повинна була внести до Міністерства фінансів України відповідні пропозиції щодо збільшення бюджетного фінансування судової системи у зв’язку з визнанням судом незаконним пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”.
Державною судовою адміністрацією під час розгляду справи надані докази того, що в межах наданих їй повноважень вона вчиняла заходи щодо збільшення витрат Державного бюджету на відповідний рік щодо проведення додаткового фінансування витрат на виплату в повному обсязі заробітної плати суддям.
Вивчивши надані Державною судовою адміністрацією документи, суд прийшов до висновку, що матеріалами справи підтверджують діяльність ДСА України, направлену на виконання положень Постанови КМУ № 865 від 03.09.2005 року, після набрання законної сили рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року.
В той же час суд вважає, що знайшов підтвердження факт невірного визначення розміру посадового окладу позивача, внаслідок протиправного застосування при його розрахунку обмежень, встановлених п. 4-1 вказаної Постанови КМУ.
На думку суду, здійснення виплат недоотриманого окладу позивачу має відбуватись за бюджетною програмою “Виконання рішень судів на користь суддів”.
При цьому суд зазначає, що відповідно до норм Бюджетного кодексу України бюджетна програма - систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій.
Згідно п. 1.1 розділу 1 Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2007р. № 662, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.06.2007 року за № 673/13940 (далі Порядок) цей Порядок розроблено відповідно до частини четвертої статті 22, частини другої статті 32, статей 34, 35, 36, 47, 51 Бюджетного кодексу України, Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 року № 1837, постанов Кабінету Міністрів України від 13.06.2000р. № 965 “Про затвердження Порядку спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади через відповідних міністрів” (із змінами), від 28.02.2002 року № 228 “Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ” (із змінами), розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 року № 296-р “Про вдосконалення структури розпорядників бюджетних коштів” (із змінами), наказу Міністерства фінансів України від 14.12.2001 року № 574 “Про затвердження Інструкції про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі”, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 року за № 3/6291.
Відповідно до пункту 1.2 розділу 1 Порядку він регулює взаємовідносини між Міністерством фінансів України як головним розпорядником бюджетних коштів (далі - головний розпорядник коштів) та центральними органами виконавчої влади та урядовими органами державного управління (далі - відповідальні виконавці) у процесі складання, затвердження та виконання державного бюджету за кодом відомчої класифікації видатків 350 “Міністерство фінансів України”(далі - КВКВ 350) відповідно до Бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 27.12.2001р. № 604 “Про бюджетну класифікацію та її запровадження” (із змінами).
Пункт 1.3 розділу 1 Порядку встановлює, що статус відповідальних виконавців та особливості їх участі в бюджетному процесі визначено Інструкцією про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 14.12.2001р. № 574, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 03.01.2002р. за № 3/6291.
Згідно з п. 1.4 розділу 1 Порядку до системи головного розпорядника коштів, крім центрального апарату Міністерства фінансів України, входить вісім відповідальних виконавців, а саме: Державне казначейство України; Головне контрольно-ревізійне управління України; Державна митна служба України; Державна податкова адміністрація України; Фонд державного майна України; Пенсійний фонд України; Державна пробірна служба України; Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР).
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р., № 1232, (далі - постанова КМУ №1232), якою затверджено “Положення про Державне казначейство України”, Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням.
Згідно з п. 3, 4 Постанови КМУ № 1232 основними завданнями Казначейства є, зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.
Відповідно до п. 9.1 ст. 9 Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007, №662 “Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу”, Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.
Під час розгляду справи судом встановлено не проведення перерахунку окладу позивача, відповідних надбавок, розміру її щомісячного грошового утримання та виплати їй різниці між фактично виплаченим окладом, надбавками, щомісячним грошовим утриманням та окладом, надбавками, щомісячним грошовим утриманням, які вона мала отримати відповідно до Постанови КМУ №865, після скасування п.4-1.
На думку суду, не здійснення перерахунку коштів позивачеві фактично є відмовою державного органу в реалізації позивачу її права, що має для неї негативні наслідки, оскільки фактично є не визнанням її суб’єктивного права на реалізацію конституційної гарантії та охоронюваних правовідносин з приводу отримання від держави соціальних послуг, а також реалізації особою свого абсолютного права.
Відповідачами в порушення вимог положень ст. 129 Конституції України та ст. ст. 7, 14, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, щодо обов’язковості рішень суду, заходи щодо своєчасно проведення перерахунку посадового окладу та виплати щомісячного грошового утримання позивачу не здійснені.
Як зазначалось раніше, позивач просить стягнути з Державної судової адміністрації України на її користь не нараховану та не виплачену їй заробітну платню у розмірі 134 625,51 гривень за період з 03.12.2007 року по 26.04.2010 року; вихідну допомогу у розмірі 168 942 гривень; щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 87 716,28 гривень за період з 25.11.2008 року по 26.04.2010 року.
Суд при вирішенні справи по суті вважає за необхідне зазначити розрахунок посадового окладу позивача за період з 03 грудня 2007 року по 26 квітня 2010 року з нормативним обґрунтуванням.
Відповідно до додатку 6 Постанови КМУ в № 865, та наданих відповідачем довідок посадовий оклад позивача складав 8 мінімальних заробітних плат.
Мінімальний розмір заробітної плати визначений в Законах України “Про державний бюджет на відповідний рік” та складає:
- з 01.10.2007р. –31.12.2007р. –460,00 грн.;
- з 01.01.2008р. –31.03.2008р. –515,00 грн.;
- з 01.04.2008р. –30.09.2008р. –525,00 грн.;
- з 01.10.2008р. –30.11.2008р. –545,00 грн.;
- з 01.12.2008р. –31.12.2008р. –605,00 грн.;
- з 01.01.2009р. –31.03.2009р. –605,00 грн.;
- з 01.04.2009р. –30.06.2009р. –625,00 грн.;
- з 01.07.2009р. –30.09.2009р. –630,00грн.;
- з 01.10.2009р. –31.10.2009р. –650,00грн.;
- з 01.11.2009р. –31.12.2009р. –744,00грн.;
- з 01.01.2010р. –31.03.2010р. –869,00грн.;
- з 01.04.2010р. –26.04.2010р. –884,00грн.;
Згідно розрахунків, які наявні в матеріалах справи, та пояснень представника відповідачів, позивачу за період 03.12.2007 року по 26.04.2010 року нараховувалась та виплачувалась заробітна плата з розрахунку посадового окладу в розмірі 2656,00 грн., а саме мінімальна заробітна платня в розмірі 332 грн. помножена на вісім.
З врахуванням наведених обставин, суд зазначає, що розрахунок посадового окладу позивача повинен був перераховуватися залежно від збільшення мінімальної заробітної платні помноженого на 8 та мінус фактично виплачені кошти. Згідно наданого розрахунку, розмір недоплаченої суми посадового окладу позивача для розрахунку заробітної плати за період з 03 грудня 2007р. по 26.04.2010р., виходячи з встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, становить 109 328,30 грн.
За таких обставин, заявлена позивачем сума заборгованості по заробітній платні у розмірі 134 625,51 грн. підлягає зменшенню, оскільки з наданих до позову розрахунків вбачається, що при розрахунку заборгованості позивач врахувала премію, яка не є обов’язковим платежем та встановлюється індивідуально.
Суд зазначає, що позивачу також за період з 01 січня 2009 року по 26 квітня 2010 року, тобто з часу призначення та початку виплати, не проведено донарахування та не виплачено суму щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 62498,46 гривень, а також вихідної допомоги у розмірі 168 942 гривні.
Таким чином, розмір посадового окладу позивача для розрахунку заробітної плати та грошового утримання за період з 03 грудня 2007 року по 26 квітня 2010 року становить 171 826,76 гривень.
Виходячи з викладеного, суд вважає, що позовні вимоги позивача щодо визначення розміру посадового окладу і щомісячного довічного грошового утримання за період з 03 грудня 2007 року по 26 квітня 2010 року підлягають частковому задоволенню, тобто в сумі 109 328,30 гривень + 62 498,46 гривень = 171 826,76 гривень, без врахування утримання податків та обов’язкових платежів.
Що ж стосується вихідної допомоги суд зазначає, що остання призначена відповідно до ст. 43 Закону України “Про статус суддів” виплачується без сплати податку, тому суд, керуючись ч. 2 ст. 72 КАС України вважає, що вимога позивача про стягнення суми 168 942 гривень вихідної допомоги підлягає задоволенню у повному обсязі без сплати податків.
За таких обставин, приймаючи до уваги повноваження відповідачів, суд приходить до висновку, що права позивача можуть бути відновлені шляхом зобов'язання Державного казначейства України провести фінансування видатків з Державного бюджету України за бюджетною програмою “Виконання рішень судів на користь суддів” у сумі 109 328,30 гривень заробітної плати + 62 498,46 гривень щомісячного довічного грошового утримання + 168 942 гривень вихідної допомоги = 340 768,76 гривень для виплати позивачу, стягнення з ДСА України на користь позивача недоплаченої суми посадового окладу відповідних надбавок та довічного грошового утримання за період з 03.12.2007 року по 26.04.2010 року у розмірі 171 826,76 гривень (без урахування утримання податків та обов’язкових платежів), а також 168 942 гривень вихідної допомоги без сплати податків.
Позовні вимоги позивача, щодо зобов'язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Автономній Республіці Крим до видачі та направлення в управління Пенсійного фонду України м. Феодосія довідки, для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, суд вважає не обґрунтованими та не підлягаючими задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно ж до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Позивачем же не доведено факт наявності спору із відповідачами, щодо зазначених дій. Так, як встановлено в судовому засіданні, позивач по цей час отримує довічне грошове утримання згідно сум заробітної платні фактично їй виплаченої за вказаний вище період часу. Тому дані вимоги суд вважає передчасними і відповідно в їх задоволенні відмовляє.
Під час судового засідання, яке відбулось 06.05.2011 року оголошено вступну та резолютивну частину постанови. Повний текст постанови складено 11.05.2011 року.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Зобов’язати Державне казначейство України провести фінансування видатків з Державного бюджету України за бюджетною програмою “Виконання рішень судів на користь суддів” у сумі 340 768,76 грн. для виплати коштів ОСОБА_3.
3. Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_3 недоплачену суму посадового окладу при розрахунку заробітної плати за період часу з грудня 2007 р. по 26 квітня 2010 р. та щомісячного довічного грошового утримання за період з січня 2009 року до 26.04.2010 року в розмірі 171 826 гривень 76 копійок, а також суму вихідної допомоги у розмірі 168 942 гривні (з подальшим відрахуванням податків та обов’язкових платежів).
4. В іншій частині позовних вимог – відмовити.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.
Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Радчук А.А.
Євдокімова О.О.
Кононова Ю.С.