Справа № 2-57/11

РІШЕННЯ

іменем України

"29" квітня 2011 р.                                                                                           смт. Петриківка

Петриківський районний суд Дніпропетровської області у складі: судді Крот С.І., при секретарі Срібненко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданнї цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, третя особа –Хутірська сільська рада Петриківського району Дніпропетровської області, -

                                                 В С Т А Н О В И В :

           У вересні 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання заповіту на ім*я ОСОБА_3 недійсним. В обґрунтування позову вони вказували на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер їх батько, ОСОБА_4. Після смерті батька їм стало відомо, що за два дня до смерті відповідачка викликала до батька секретаря Хутірської сільської ради, оскільки він внаслідок тяжкої хвороби не міг пересуватися, якою 22 червня 2010 року був посвідчений заповіт від імені ОСОБА_4 –на ім*я відповідачки.     

          Вважає, що волевиявлення батька при складанні заповіту не було вільним і не відповідало його волі. Просить визнати заповіт недійсним на підставі ст. 1257 ЦК України, оскільки з урахуванням маючого у ОСОБА_4 захворювання, а саме алкогольного цейрозу печінки до складання заповіту і на момент його посвідчення він знаходився в напівмаячному стані, не міг ясно, чітко формулювати свої думки і висловити їх, що за нього робила відповідачка, не міг самостійно підписати заповіт, він тільки тримав ручку, а його руку направляли. Відповідачка, використавши його безпомічний стан, в останні дні життя батька їх до нього не пускала. Вони постійно підтримували з батьком теплі стосунки, а після погіршення його здоров*я постійно допомагали йому, підтримуючи його як матеріально, так і духовно. Батько казав, що окрім них він нікому не потрібний і тому усе своє майно після смерті залишить їм.

          У судовому засіданні позивачі та представник позивача ОСОБА_1 позов підтримали, підстави та предмет позову не змінювали, позовні вимоги не доповнювали.

          Відповідачка позов не визнала, пояснивши, що є рідною сестрою ОСОБА_4 Будучи в лікарні, коли вона була біля нього, він сказав, що хоче переписати все своє майно на неї, його сестру, така як діти, позивачі по справі, вісімнадцять років не хотіли знати батька, не хотіли з ним ні вітатись, ні говорити. Позивачка вголос бажала йому смерті, а позивач поставив перед матір*ю ультиматум, якщо вона знову зійдеться з батьком, то він відмовиться від матері. Крім того, будинок, який він їй заповідав, є майном їх батьків, які будували його і наживали впродовж всього сімейного життя разом. При складанні заповіту вона не була присутня, а знаходилась на роботі в с. Ул*янівка і нічого диктувати ніяк не могла, тим паче направляти руку ОСОБА_4

          Представник третьої особи - Хутірської сільської ради -  в судовому засіданні зазначив на відсутність порушення з боку секретаря сільської ради ОСОБА_6 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, підстав для визнання заповіту в зв*язку з порушенням вимог закону з боку секретаря сільської ради вважає не встановленими.

          Заслухавши показання сторін, допитавши свідків, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про  визнання заповіту недійсним задоволенню не підлягає.

          Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

           Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_4. Позивачі у справі є його дітьми, а відповідачка рідною сестрою.

          22 червня 2010 року померлим ОСОБА_4 було складено заповіт на ім*я ОСОБА_3 (а.с. 111), посвідчений секретарем Хутірської сільської ради Дніпропетровської області ОСОБА_6        

          Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

          Відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

          Як зазначається у ч. 2 п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06.11.2009 року при розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК суд відповідно до статті 145 ЦПК за клопотанням хоча б однієї із сторін зобов*язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

          Відповідно до ст. 10 ЦПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

          Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не довели свого позову, що є їх обов*язком відповідно до засад змагальності процесу за ст. 10 ЦПК України. Позивачі не надали жодного доказу на підтвердження заявлених вимог, що волевиявлення заповідача при складанні заповіту не було вільним і не відповідало його волі, від проведення посмертної судово-психіатричної експертизи відмовилися. При цьому суд створив всі умови для змагального процесу, роз*яснював позивачам їх права та обов*язки.

          Більш того, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_1 пояснив, що спілкувався з ОСОБА_4 за 3 дні до смерті, той був у здравому розумі, впізнавав його, пожимав йому руку.

         Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в судовому засіданні дали аналогічні пояснення.

         Свідок ОСОБА_6, яка посвідчувала заповіт, пояснила, що під час складання заповіту ОСОБА_4 знаходився у дворі належного йому будинку, вона питала у заповідача, чи розуміє він значення своїх дій, чи впізнає присутніх, на що він відповів, що впізнає, а на питання, на кого він хоче скласти заповіт, відповів, що на сестру.

         Свідок ОСОБА_9, яка знаходилась при посвідченні заповіту в якості свідка, читала вголос заповіт та ставила свій підпис на ньому, дала аналогічні пояснення.

         Свідок ОСОБА_10, який знаходився при посвідченні заповіту в якості свідка та ставив свій підпис на ньому, дав аналогічні пояснення.

         Свідок ОСОБА_11, яка була лікуючим терапевтом ОСОБА_4, в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_4 був виписаний з Петриківської центральної районної лікарні (де знаходився на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні з 26.05.2010 року по 14.06.2010 року) 14 червня 2010 року, з відділення уходив своїм ходом, був контактним, розумів значення своїх дій, всіх впізнавав.

          Та обставина, що вже в судових дебатах представник позивача ОСОБА_1 стала казати про здійснення заповідачем правочину під впливом тяжких для нього обставин без надання будь-якого доказу на підтвердження вказаних обставин, не дає підстав суду для визнання вказаних обставин встановленими та задоволення позову.

          Більш того, з роз*ясень, які містяться у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06.11.2009 року слідує, що тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім*ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

          Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

          Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

           Позивачі не надали доказів, що за відсутності тяжкої обставини правочин заповідачем не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

           За таких обставин суд приходить до висновку, що в судовому засіданні не встановлено підстав недійсності заповіту, а тому в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним заповіту слід відмовити.

          Водночас, судом не встановлено порушень при посвідченні заповіту секретарем Хутірської сільської ради Дніпропетровської області Закону України «Про нотаріат», Закону України «Про місцеве самоврядування»та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України.

          З огляду на матеріали справи, оспорюваний заповіт посвідчено ОСОБА_6 - секретарем Хутірської сільської ради. В матеріалах справи на а.с. 91 мається відповідне розпорядження № 56 сільського голови від 26.08.2008 року, яке надає саме цій особі право на вчинення нотаріальних дій.

          Відповідно до ст. 1251 ЦК України якщо в населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

          В судовому засіданні досліджувалася книга реєстрації обліку нотаріальних дій, в якій під № 57 зроблений запис про реєстрацію оспорюваного заповіту.

          Згідно з наявною у матеріалах справи ксерокопією заповіту (а.с. 111), та оглянутим у судовому засіданні його примірником, витребуваним з Хутірської сільської ради Петриківського району, оскільки заповідач не міг сам прочитати текст заповіту, йому був прочитаний текст заповіту вголос і поставлені на заповіті підписи свідків.

          Таким чином, підстав для визнання заповіту у зв*язку з порушеннями вимог закону при посвідченні заповіту секретарем Хутірської сільської ради Петриківського району у суду не має.   

          Керуючись ст.ст. 10, 11, 59, 60, 209, 212, 214-215, 218  ЦПК України, ст.ст. 1234, 1235, 1252 ЦК України, суд,

                                                      ВИРІШИВ:

          Відмовити ОСОБА_1, ОСОБА_2 в задоволенні позову до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.

          Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення рішення.   

Суддя:С. І. Крот